42. Психологічні теорії пояснення причин девіації

Психологічний підхід. Австрійський лікар і психолог Зигмунд Фрейд бачив причину злочинної поведінки у властивих людині інстинктах руйнування й агресії. Його учень Альфред Адлер на перше місце по­ставив «комплекс переваги» і «комплекс неповноцінності». Почуття власної неповноцінності штовхає багатьох людей на шлях злочину. При цьому настанови особистості змінюються і комплекс неповноцінності зміняє комплекс переваги, що полягає у прагненні піднестися в очах інших. Американський психолог Джон Доллард причиною злочинної поведінки вважав агресію, що виникає на ґрунті фрустрації. Фрустра­ція — це реакція індивіда на неможливість реалізації своїх цілей, неза­доволеність бажань. Фрустрація може дістати розрядки в будь-який момент. Такою розрядкою може стати безґлузда агресія у ставленні до інших людей. Але фрустрація може призвести і до депресії, заглиблення в себе, до вживання наркотиків і алкоголю, а також до самогубства. Таким чином, стає зрозумілою природа жорстоких і невмотивованих злочинів, наприклад безладної стрілянини у перехожих.

Як і в антропологічному підході, у психологічній концепції є свої недоліки. Це насамперед зменшення ролі соціальних факторів у появі кримінальної особистості, недооцінка потреб і соціальних орієнтацій особи. Проте внесок психологічної концепції у дослідження антисоці­альної і злочинної особистості є значним і допомагає детальному аналізу причин злочинної та агресивної поведінки.

43. Соціальні теорії пояснення причин девіації

Теорія аномії

Еміль Дюркгейм - основоположник соціологічного дослідження девіації. Він стверджував, що девіація має функціональне значення в суспільстві: сприяє усвідомленню меж того, що вважається поведінкою нормальною, допустимою. Девіації виконують роль факторів, що спричинюють людей підтвердити свою відданість моральному порядку суспільства.

Дюркгейму належить ідея аномії.

Аномія - суспільний стан, який характеризується розладом системи цінностей, обумовлений кризою всього суспільства, його соціальних інститутів, протиріччям між проголошеними цілями та неможливістю їх реалізації для більшості.

Американський соціолог Роберт Мертон Кінг застосував поняття аномії та соціальної солідарності до аналізу соціальної дійсності США. Для більшості американців, життєвий успіх, що передусім втілювався в матеріальних благах, перетворився на культурно схвалену ціль. Окремі фактори, наприклад, гарна освіта та робота з високою заробітною платою, одержали схвалення як суспільно визнані засоби досягнення успіху.

Декларувався рівний доступ до засобів досягнення матеріального успіху в житті. Однак бідним та представникам національних меншин часто досяжні лише більш низькі рівні освіти та обмежені матеріальні ресурси. Інтерналізація цілі щодо матеріального успіху та перешкоди в можливості її реалізації можуть зумовити девіантну (нонконформну) поведінку.

Отже, тоді, коли суспільство проголошує спільні символи успіху для всього суспільства, обмежуючи при цьому доступ значної частини людей до визнаних засобів їх досягнення, створюються умови для антисуспільної поведінки.

Теорія культурного перенесення

Французький соціолог Габріель Тард сформулював теорію наслідування для пояснення девіантної поведінки. Він переконався, що злочинці, як і добропорядні люди, імітують поведінку тих людей, з якими вони зустрічалися раніше, знали про них. але на відміну від законослухняних громадян, вони імітують поведінку злочинців.

Теорія культурного перенесення. Показує, що соціально не схвалена поведінка викликається тими самими процесами соціалізації, що й соціальна схвалена. Соціолог Вальтер Б. Міллер провів дослідження чинників девіації в молодіжному середовищі представників нижчого класу. Він визначав поведінку молоді як адаптацію до культурних зразків, набутих такими молодими людьми в процесі їх соціалізації в гетто та в міському середовищі. Культура нижчих класів, на думку Міллера, приділяє велике значення ряду таких першочергових принципів, як порушення громадського спокою (заохочуються зіткнення з поліцейськими, керівництвом школи, соціальними працівниками та іншими представниками влади).

Азарт (пошук гострих відчуттів, гра з небезпекою).

Доля (віра в те, що більшість важливих подій у житті не підлягає контролю, світом править випадок та доля).

Нахабство (здатність перехитрити, обманути).

Автономія (прагнення звільнитися від зовнішнього контролю). Хоча ці принципи не обов'язково злочинні, але їх наслідування створює ситуації з високою вірогідністю використання протиправних моделей поведінки.

Теорія конфлікту

Згідно з марксистською теорією правлячий клас капіталістів експлуатує та грабує народ. При цьому йому вдається уникати покарання за свої злодіяння. Трудящі - жертви капіталістичного гноблення - у своїй боротьбі за виживання змушені вчиняти дії, які правлячий клас клеймить як злочин. Інші види девіації - алкоголізм, зловживання наркотичними засобами, проституція^ - продукти моральної деградації, які базуються на гонитві за наживою та гнобленні бідняків, жінок, представників національних меншин. За Річардом Квінні, правова система США відображає інтереси та ідеологію правлячого класу. А якщо держава слугує інтересам правлячого капіталістичного класу, то й злочин є класово обумовлений політичний акт, закладений у структуру капіталістичної системи.

Теорія стигматизації

Стигматизація від грецького - клеймо. Едвін Леметр, Говард Беккер, Кай Еріксон стверджують:

По-перше, жоден вчинок власне не є кримінальним за суттю. "Негатив" вчинку обумовлений не його внутрішнім змістом, а тим, як оточуючі оцінюють і реагують на нього. Відхилення завжди є предметом соціального оцінювання.

По-друге, прибічники цієї теорії відхиляють популярну ідею, що людей можна поділити на тих, хто нормальний, та тих, хто має патологію. Вандалізм, невиконання домашнього завдання, поведінка фанатів на матчі... - первинна девіація - поведінка, яка порушує соціальні норми, але, зазвичай, залишається непоміченим з боку правоохоронних органів.

По-третє. Чи будуть ці люди визнанні як девіанти залежить від того, що вони роблять, а також від того, як реагують інші люди на їх поведінку. Тобто ця оцінка залежить від того, яким правилам слідує суспільство, в яких ситуаціях та стосовно яких людей. Особливе значення мають ті ярлики, якими наділяють індивіда.

По-четверте, наклеювання ярликів призводить до певних наслідків для таких людей. Воно створює умови для вторинної девіації- девіантної поведінки, викликаної у відповідь на санкції щодо індивіда. Індивід отримує публічне визначення, яке підноситься до рангу стереотипу, та оголошується як правопорушник, насильник. ярлик сприяє закріпленню індивіда в статусі аутсайдера. Подібний головний статус придушує усі інші та відіграє роль пророцтва, що саме реалізується. Порушники починають сприймати свій статус як конкретний тип девіантності та формувати на його основі власне життя.

По-п'яте, ті, хто отримав клеймо правопорушника, зазвичай з'ясовують, що звичайні громадяни засуджують їх та не бажають "мати з ними справу", від них можуть відвернутися друзі, рідні та іноді їх відправляють у психічні лікарні. Всезагальна ізоляція підштовхне індивідів до девіантних груп. Участь у девіантній субку-льтурі - спосіб подолати критичну ситуацію, знайти емоційну підтримку оточення, яке тебе розуміє. Своєю чергою, входження до девіантної групи сприяє закріпленню у індивіда уявлень про себе як про правопорушника, сприяє виробленню девіантного стилю життя, послаблює його зв' язок із законослухняними громадянами.