23.Суть і функції соціальних інститутів

соціальні інститути — це певні форми організації і регулювання суспільного життя (політика, економіка, сім’я, релігія, освіта), що історично склалися і забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, включають сукупність норм, ролей, взірців поведінки, дописів, спеціальних установ, систему контролю. Інституційна діяльність є формою людської діяльності, яка ґрунтується на чітко розробленій системі правил і норм, а також розвинутому соціальному контролі за її виконанням. Вона здійснюється людьми, об’єднаними в групи, асоціації, де є поділ на статуси і ролі згідно з потребами групи чи суспільства. Таким чином, інститути підтримують соціальну структуру і порядок у суспільстві.

три основних функції соціальних інститутів.

1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава.

2. Соціалізація — передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності — інститути сім'ї, освіти, релігії та ін.

3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю — органи влади.

Функції управління і контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, що реалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т. п. Соціальні інститути керують поведінкою індивіду через систему заохочень і санкцій.

Регулятивна функція проявляється в тім, що функціонування соціальних інститутів забезпечує закріплення та відтворення суспільних відносин, створюючи певні шаблони поведінки. Уся життєдіяльність кожної людини відбувається через її участь у функціонуванні різних інститутів. Людина, виконуючи ті чи ті ролі, додер­жується певних правил і знає, чого можна очікувати від людей, з якими вона взаємодіє. Саме за допомогою інститутів забезпечується передбачуваність поведінки, коли кожна людина задовільняє ролеві вимоги, тобто її дії відповідають соціальним очікуванням. Таке регулювання є необхідним для спільної діяльності.

Інтегративна функція полягає в забезпеченні згуртування, взаємозалежності і взаємовідповідальності членів суспільства, що відбувається під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій і системи ролей.

Транслююча функція полягає в передаванні соціального досвіду новачкам соціальних інститутів. Це допомагає їм адаптуватися до цінностей, норм, ролей інституту і забезпечує нормальне його функціонування.

Комунікативна функція полягає в розповсюдженні інформації як у самому інституті з метою управління його діяльністю, так і в його взаємодії з іншими інститутами.

Окрім явних функцій, що розкриваються як визнана частина цілей соціальних інститутів, вирізняють ще й латентні функції, котрі здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.

24.Види та характеристика соціальних інститутів.Типологія соціальних інститутів

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:    — економічні (власність, гроші, банки, господарські об´єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;    — політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов´язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;    — культурні та виховні (наука, освіта, сім´я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;    — соціальні — організовують добровільні об´єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.    За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.    Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов´язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.    Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом соціальної творчості та волевиявлення громадян. Соціальний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них відносять різні культурні і соціальні фонди, об´єднання за інтересами тощо.

Р. Міллс розрізняв головні інститути:

1) економічний - інститути, що організують господарську діяльність;

2) політичний - інститути влади;

3) сімейний - інститути, що регулюють статеві відносини, народження і соціалізацію дітей;

4) військовий - інститути, що організують законну спадщину;

5) релігійний - інститути, що організують колективне шанування богів.

Микола Шульга поділяв соціальні інститути на слаборесурсні та сильноресурсні.

Лютер Бернард	"зрілі" та "незрілі"
Броніслав Малиновський	"універсальні" і "партикулярні"
Лойд Баллард	"регулятивні" і "санкціоновані чи оперативні"
Френсис Чепін	"специфічні чи нуклеативні" і "основні чи дифузно-символічні"
Г. Барнз	"первинні", "вторинні" і "третинні"

В. Ільїн соціальні інститути поділяє на:

o інститути-суб'єкти - це організації різного типу й масштабу (держава, партії, профспілки, асоціації, церква, фірми й т.д. Вони мають здатність діяти як надіндивідуальні суб'єкти, що прагнуть конструювати навколишній світ за своїми проектами);

o інститути-механізми - це стійкі ціннісно-нормативні комплекси, що регулюють різні сфери життя людей (шлюб, родина, власність, капітал, релігія й т.д.).

Соціальні інститути — велике соціальне досягнення людини, що не тільки забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість, надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави надіятись на те, що та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається на якісному рівні. Якщо людина тисячами невидимих ниток пов'язана з людьми, із суспільством, то в системі соціальних зв'язків соціальні інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних зв'язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним фактором, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності є стверджуючий, відлажений і регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.