48. Трилогія «Орестея»: проблематика, характеристика головних образів.

«Орестея» — трилогія трагедій Есхіла — це породження епохи становлення і розквіту полісів. Ця трагедія – найвищий добуток, де просліджувалася історія роду, що передає боротьбу матріархату і патріархату. Трагедія «Орестея» є апофеозом афінської рабовласницької демократії.

Проблематика:

1. Злочини і покарання за них

2. Закон світової Справедливості, непохитна категорія Правди

3. Пізнання через страждання

4. Відповідальність за свої вчинки

5. Мотив помсти

6. Суперечки богів старшого і молодшого поколінь

7. Роль судового органа(ареопаг)

8. Боротьба патріархату і матріархату

Месником за вбивство батька стає Орест. І проблема справедливої відплати за злочин та проблема шляхів відплати стає центральною у другій частині “Хоефори”. Трагізм образу Ореста полягає в усвідомленні того, що він повинен убити, а відтак понести покарання.

Герої Есхіла протистоять богам. Наприклад, Орест не зразу вбив матір, не задумуючись, коли йому велів Аполлон. Вони діють не як сліпі знаряддя долі, фатуму, кожен з них – людина вільна. Але Есхіл наполегливо нагадує людям про відповідальність за содіяне.

Перший конфлікт полягав у тому, що важливіше: кров батька чи матері, тобто патріархат чи матріархат. Права була Клітемнестра, що вбила за дочку чоловіка, Агамемнона, який пожертвував дочкою на користь богів? Або прав Орест, син, який убив матір за вбивство батька? І все ж таки перемогла кров батька. Насправді перемога патріархату трапилася давно до Есхіла. Міф був для Есхіла просто тим, про що говорилося – не про релігійно-ритуальну процедуру, а нову, людську прийняття рішень (створення суду присяжних щодо Ореста та Клітемнестри - ароепаг).

Провідною темою трилогії є священна необхідність покарання зла, помста за зло. Це і є друга проблематика. Чинити зло означало порушувати встановлений порядок. Покарання ж, помста за зло, як вірили греки, відновлює первісну гармонію. Така філософія неодмінно натикалася на суттєву перешкоду. Адже той, хто мстить за зло злом, сам коїть злочин, породжує нове зло, що вимагає іншого месника. Виникає замкнене коло. А єдиний вихід з нього – страждання. Орест страждає, бо саме страждання – це той тернистий шлях, що веде людину до розуміння, мудрості, гармонії. В кінці, у фіналі третьої частини «Евменіди» гармонія відновлюється, відбувається примирення. Еринії приймають пропозицію Афіни стати богинями, і замість богинь помсти вони стають богинями миру. Таким чином розривається коло помст, відновлюється земний мир і життя.

Характерологія “Орестеї” обумовлюється загальним світобаченням Есхіла, передусім його вірою в богообумовлений Космос і Людину. Звідси характери персонажів мають чітко виражене метафізичне, екзистенційне начало, що формує людську волю, вдачу, поведінку.

Клітемнестра демонструє яскраве матріархально-демонічне начало, стійкість та цілеспрямованість цієї жінки, які обумовлюють вбивство її чоловіка. Водночас – це жива, реальна натура: вона рішуча, палка, пристрасна, смілива, підступна, може виявляти велику витримку, лицемірство.

Про Агамемнона ми небагато знаємо, але можемо сказати, що він відданий волі богів і для нього головне – війна, а не сім’я, оскільки приніс в жертву свою доньку Іфігенію. Але з цим, Агамемнон – втомлена тривалою війною людина, що мріє дістатися додому, і тут його одразу так підступно вбиває дружина.

Орест – «знаряддя помсти богів». Він самостійний, поводить себе незалежно. Але все ж Аполон керує ним, використовуючи той факт, що його матір вбила його батька. Орест сповнений страждань. Але плануючи помсту, виявляє себе розсудливою, обачною, далекоглядною людиною. Знаючи злочин матері, хочу ще раз пересвідчитись, що вона винна. Перед злочином його охоплюють вагання, і поки Аполлон не пригрозив вбити Оресту вбити матір, той не одразу погодився.

Есхіл намагався примирити традиційну грецьку міфологічну етику з новою мораллю, релігійний світогляд зі світським. Прагнув осягнути таємницю людської долі й діянь. Він вірив, що людськими прагненнями керує провидіння і що навіть боги не можуть протистояти долі. Людина, упоєна занадто великою могутністю і багатством, легко піддається почуттю переваги, що підштовхує її до злочину. Кара за провину падає на винуватця і весь його рід. Есхіл робить людину відповідальною за власні дії. Страждання, за Есхілом, єдина школа життя, що вчить «помірності».