1. Стратегічні бар’єри входу на ринок: сутність, види та характеристика.

Під бар'єрами входу розуміються всі фактори об'єктивного або суб'єктивного характеру, які перешкоджають новим фірмам-товаровиробникам організувати прибуткову діяльність в галузі. Для того щоб зазначені фактори можна було розглядати як бар'єри входу, необхідно, щоб вони перешкоджали організації саме прибуткового випуску продукції або надання послуг.

Бар'єри входу можуть носити структурний характер, обумовлений особливостями даної галузі й ринку (технологія виробництва, стартові й поточні витрати, обсяг попиту, зрілість і розвиненість ринку, тип конкуренції), або визначатися поведінкою господарюючих суб'єктів (включаючи антиконкурентні дії й угоди). Важливе значення мають також бар'єри входу, пов'язані з дією таких факторів, як звуження географічних меж ринку внаслідок зменшення обсягу сировинної бази та росту транспортних витрат, зростання міжнародної конкуренції в умовах обмеженого попиту. Особливе місце займають бар'єри входу на ринок, викликані діями органів державної влади на всіх рівнях у процесі державного регулювання економіки (ліцензування, оподатковування, фіксація цін, державна допомога окремим суб'єктам).

Серед стратегічних бар'єрів, які запроваджують самі фірми-товаровиробники, в більшості діють фактори суб'єктивного характеру, властиві їх політиці на певному ринку. Стратегічні бар'єри створюються свідомою діяльністю самих фірм, стратегічним поводженням, що перешкоджає проникненню нових фірм у дану галузь. До них можна віднести такі заходи фірм, що зберігають інновації, довгострокові контракти з постачальниками ресурсів, одержання ліцензій і патентів на даний вид діяльності, збереження не завантажених потужностей, а також всі способи підвищення мінімально ефективного обсягу випуску для галузі: збільшення витрат на рекламу і НДККР, маркетингові дослідження, витрати по створенню іміджу фірми.

2. Антимонопольна політика держави. Цілі антимонопольної політики держави. Форми, методи та інструменти державного регулювання різних видів монополій.

Антимонопольна політика - комплекс заходів,розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Методами антимонопольного регулювання є:

o законодавче регулювання;

o адміністративне регулювання (штрафи, судові рішення, дозволи, заборони, примус);

o фінансово-економічне стимулювання розвитку конкурентного середовища.

цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1.попередження створення монополій;

2.обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.

Антимонопольне регулювання може стосуватися, по-перше, регулювання злиття фірм. В Україні забороняється злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їхньої сукупної частки ринку 35%. Для регулювання злиття фірм найчастіше застосовується індекс Герфіндаля-Гіршмана, який розраховується як сума квадратів часток ринку фірм, що функціонують у галузі. Для кожної галузі встановлюється максимальне значення індексу, і в разі перевищення його для певної галузі може бути заборонено злиття фірм; якщо на ринку залишається одна фірма, то значення індексу становить 10000. У першій половині 80-х pp. американський уряд прийняв інструкції, що встановили нормативи галузевої концентрації з використання індексу Герфіндаля-Гіршмана. Якщо цей індекс не перевищував 1000, тоді ринок визнавався слабоконцентрованим, якщо перевищував 1800 — висококонцентрованим.

По-друге, антимонопольне регулювання може здійснюватися щодо зловживань монополістом своєю владою через введення комітетом штрафних санкцій чи навіть, примусове роз'єднання фірми-монополіста. У законодавстві кожної країни визначаються види зловживань. У Законі України «Про обмеження монополій і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» вказано, що зловживаннями вважаються: нав'язування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження виробництва тощо, що призводить до дефіциту продукту на ринку та встановлення монопольних цін, створення бар'єрів до вступу (виходу) з ринку, встановлення дискримінаційних цін.

По-третє, антимонопольне регулювання проводиться по відношенню до природних монополій — монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах виробництва. Держава щодо них проводить регулювання рівня цін і якості продукту. Частка фірм — природних монополістів у комунальній сфері України на 2004 р. становила 40%.

2. Виберіть правильну відповідь:

1. Коефіцієнт монопольної влади Папандреу ґрунтується на:

1. концепції еластичності попиту на товар галузі по доходу;

2. концепції перехресної еластичності залишкового попиту на товар домінуючої фірми;

3. порівнянні ринкової вартості фірми з відновною вартістю її активів;

4. порівнянні ціни і граничних витрат.

2. Чисті втрати добробуту, які виникають внаслідок монопольної влади, пов’язані з:

1. менш ефективним розподілом ресурсів внаслідок зменшення обсягів випуску та підвищення цін порівняно з конкурентними умовами;

2. зростанням ефективності господарювання компаній;

3. зростанням ринкової вартості фірми;

4. зростанням граничних витрат виробництва продукції.

3. Модель Курно – це модель, яка передбачає, що фірми-олігополісти:

1. встановлюють обсяг продаж, який дає змогу їм максимізувати прибуток;

2. здійснюють цінову конкуренцію;

3. одночасно вибирають обсяг продажу, проводячи „недалекоглядну” політику;

4. встановлюють обсяг продаж послідовно, орієнтуючись на обсяг продаж конкурента.

4. Модель Штакельберга передбачає:

1. фірми володіють неоднаковою ринковою силою, вибирають обсяг продаж послідовно;

2. здійснюють нецінову конкуренцію;

3. одночасно вибирають обсяг продажу;

4. встановлення ціни фірмою-лідером на всю продукцію галузі.

5. Рівновага Курно – це:

1. Точка, при якій сукупний попит на олігопольному ринку дорівнює сумарним виробничим потужностям;

2. Точка, в якій фірми вибирають оптимальний обсяг виробництва з урахуванням своїх прогнозів стосовно дій конкурента і ці прогнози є правильними;

3. Точка дотику кривої ринкового попиту та ізопрофіти;

4. Точка, яка ілюструє пару цін, при яких фірми не можуть прибуток шляхом односторонньої зміни цін.

5. Резерваційна ціна ­– це:

1. Максимальна ціна, яку споживачі готові заплатити за певний товар;

2. Мінімальна ціна, яку фірма призначає на власну продукцію при реалізації стратегії взаємопов’язаних продаж;

3. Ціна набору, яку фірма встановлює у випадку реалізації стратегії взаємопов’язаних продаж;

4. Ціна, яку фірма встановлює на додатковий товар при продажі двох товарів.

6. Основною причиною необхідності державної і промислової політики служить:

1. Отримання додаткових доходів у бюджет;

2. Наявність зовнішніх ефектів (екстерналій); недосконалість системи інформації; монопольна влада;

3. Зниження витрат на цілі регулювання;

4. Підвищення рентабельності компаній.

7. Цінове регулювання природних монополій має на меті:

1. Захист інтересів держави;

2. Збільшення доходності монополіста;

3. Захист інтересів споживачів;

4. Досягнення компромісу між економічною ефективністю та соціальною справедливістю.

8. Ефект Аверха-Джонсона проявляється в тому, що:

1. Максимізуючи прибуток, фірма прагне замінити капітальними товарами інші використовувані фактори виробництва;

2. Фірма прагне до мінімізації витрат, використовуючи цінову дискримінацію ;

3. Свідоме підвищення ціни природним монополістом супроводжується економією на витратах;

4. Встановлення максимальної межі норми доходності призводить до зниження ціни і збільшення обсягу випуску.

9. Модель Бейна передбачає:

1. Відносну перевагу у витратах однієї із фірм на олігопольному ринку;

2. Абсолютну перевагу у витратах однієї із фірм на олігопольному ринку;

3. Абсолютну перевагу у витратах домінуючої фірми порівняно з аутсайдерами;

4. Забезпечення обсягу випуску домінуючою фірмою на рівні мінімально-ефективного і встановлення ціни, яка максимізує прибуток.

10. Арбітраж - це:

1. Витрати споживачів на пошук більш дешевого товару;

2. Сума економії виробничих витрат фірмою;

3. Перепродаж товарів споживачами, які купляють його по нижчій ціні, іншим споживачам по вищій ціні;

4. Споживчий надлишок.

Задача. Домінуюча фірма володіє часткою в розмірі 1/3 ринку. Вона продає продукцію по ціні 60 грн. Попит на іграшки дорівнює: Р=60900-Q. Проаналізуйте параметри даного ринку (граничні витрати та обсяг випуску фірм), якщо відомо, що одна типова фірма-послідовник виробляє 1/9 ринку. Чи існує на даному ринку явище „цінової парасольки”? Яке число аутсайдерів на ринку?