Для порівняння зіставимо основні етапи з погляду дії соціально-історичної константи:

1. Етап римського права – нагромадження юридичного досвіду і переважно емпіричний розвиток права під безпосереднім впливом інтенсивного розвитку соціально-економічних умов. Етап безпосередньої дії соціально-історичної константи.

2. Етап середньовіччя – латентний розвиток правової теорії на основі внутрішніх джерел концептуалізації та початок формування замкнутих національно визначених правових систем на основі звичаєвого права. Етап опосередкованої дії соціально-історичної константи.

3. Етап формування імперій і національно-правових систем XVII-XIX ст. (Новий час) – об’єднання тенденцій національно-правового розвитку і теоретичних досягнень правової науки в обґрунтуванні національних систем права сучасного типу. Етап національно визначеної дії соціально-історичної константи.

4. Сучасний етап світової та європейської інтеграції – інтенсифікація соціально-історичних факторів, що детермінують потребу в порівняльних теоретико-правових дослідженнях, спрямованих на виявлення універсальних нормативних структур, здатних концептуально асимілювати національно визначені правові конструкції і виразити їх у загальнотеоретичній і загальноприйнятній формі. Етап національно індиферентної дії соціально-історичної константи.

механізм дії соціально-історичної константи характеризується такими особливостями:

1. Основними детермінантами розвитку як соціуму, так і права є їх власні фундаментальні закономірності функціонування, що визначають специфіку цих феноменів і особливості їх історичної динаміки.

2. Важливою властивістю взаємодії суспільства і права є здатність створювати умови для розкриття гуманістично-регулятивного потенціалу кожного з них.

Суспільство в процесі функціонування періодично створює потужні пізнавально насичені проблемні ситуації, які для свого розв’язання вимагають величезної пізнавальної напруги. Ситуації пізнавальної напруги у правовому розвитку, зумовлені соціальними факторами, - джерело розкриття евристичного потенціалу права.

3. Властивість дії соціально-історичного чинника виконувати роль пасивного об’єкта впливу правових конструкцій.

26. Національно-психологічні константи правового пізнання

Сьогодні право трактується передусім як право людини.

Свідомість людини, її психологія і передусім воля людини є безпосереднім предметом впливу законодавства. Ефективність цього впливу визначає ефективність права загалом, міру його регулятивності.

Зі сказаного очевидно, що право значно детермінується психологією людини, специфікою сприйняття нею правових ідей. Якщо право не враховує цього моменту, воно неодмінно починає втрачати і власну специфіку.

Іншою більш важливою стороною є радикальний висновок про те, що саме право породжується психологією.

Психологія не тільки є безпосереднім предметом зовнішньої дії права, а саме право постає як зовнішній прояв внутрішніх психологічних властивостей свідомості людини. Право постає як специфічна експлікація суб’єктивного світу людини.

Результатом взаємодії психології і права в гносеологічному плані є формування самостійної науки – психології права, яка і ставить за мету

Першим, хто принципово поставив питання про психологічну природу права, був Л.Й.Петражицький (1867-1931), в концепції якого досить

виразно показано вплив психологічних констант (односторонніх і двохсторонніх, імперативно-атрибутивних переживань, емоцій) на процес правового пізнання і правової поведінки.

Джерелом права, основою його є внутрішня сфера життя людини. “Я усвідомлює в собі право (правові психічні акти), отже, Я існую”.

Право, за Петражицьким, виникає з інтуїтивного імперативно-атрибутивного правового почуття (з цим почуттям він ототожнює справедливість), яке природно вкорінене у психологію людини, зумовлене нею. Правові емоції, в своєму складному інтелектуальному комплексі, є початком і завершенням різноманітних форм правової поведінки і функціонування права. Позитивне, писане право є лише певною, досить обмеженою за обсягом, проекцією правових емоцій – інтуїтивного права.