22. Предмет гносеології права

Фундаментальна проблема гносеології – це достовірність самого знання. Чи дійсно світ такий, який він нам являється?

У XIX - XX столітті виникає ціла низка філософських концепцій, в яких гносеологія виходить на перший план. Специфіка філософсько-правових кон­цепцій у XX столітті - вони, як правило, носять гносеологічний характер.

Гносеологія права – це наука про закономірності правового пізнання. Але в такому визначенні не виділяється принципове значення пізнавальних процесів для права - пізнання як форма функціонування та існування права.

Більш адекватне визначення буде таким: гносеологія права – це наука про закономірності правового пізнання як необхідної умови функціону­вання і розвитку самого права.

Право ототожнюється з пізнанням. Немає пізнання, немає справедливо­сті, істини ...

Гносеологія права виявляє пізнавальні процеси в праві.

23. Структура гносеології права

Можна говорити про два підходи:

1. Перший характерний для нашої юридичної науки, де гносеологія права ото­тожнюється з методологією права. Представники: Лукич, Козюбра. До методів правового пізнання зводиться вся гносеологія права.

При цьому розумінні гносеологія права має трирівневу структуру:

1. Вищий рівень – це філософські методи в праві.

2. Загальнонаукові методи пізнання (соціологічний метод, статис­тичний, кібернетичний, математичний, метод порівняльного правознавства ...).

3. Приватно-наукові методи в праві.

Кр. Будь-яка наука відрізняється від інших предметом і методом. Метод пі­знання завжди є наслідком попередніх процесів пізнання. Гносеологія поро­джує метод, але не зводиться до методу. Методологія є наслідком гносеології.

2 . Другий підхід: окрім методології виявляється ціла сукупність пізнаваль­них компонентів в праві: соціально-історичні компоненти, націона­льно-психологічні і логічні компоненти правового пізнання.

24. Раціоналізм та ірраціоналізм у правовому пізнанні Раціональний чи ірраціональний характер має пізнання?

Позитивісти вважають, що право можна вичерпати раціональними методами аналізу: аналіз структури норми права і т.д., і прийняти певне рі­шення.

Природно-правова концепція: раціональними методами вичерпати право не можна. У людській свідомості закладена і діє ієрархія цінностей, і тому процес оцінки правової ситуації здійснюється перш за все ірраціона­льно.

Природну справедливість пізнати раціональними методами немож­ливо. У кожного є почуття совісті. Це концентрований вираз моральних цін­ностей. Почуття діють миттєво, інтуїтивно.

І на справді правове пізнання ірраціональне. Суддя спочатку оцінює си­туацію та інтуїтивно вирішує “винен чи не винен”, а потім підганяє правові но­рми під своє попереднє пізнання.

Ірраціональне пізнання раціоналізуються тільки згодом при застосу­ванні норми права.

25. Соціально-історичні константи правового пізнання

Право як соціальне явище, безумовно, зумовлюється специфікою функціонування і розвитку самого соціуму. Воно є породженням соціуму, призначене для забезпечення його цілісності, тому не може не визначатися дією цілої низки фундаментальних факторів соціально-історичної природи. Правова регулятивність обов’язково передбачає більш ніж одну особу, іншими словами, правова регулятивність завжди соціальна константа.

В історії правової думки чимало прикладів тотальної соціологізації права, основним завданням якої було підкреслити генетичну та функціональну зумовленість правовідносин відносинами соціальними.

Тут дія соціально-історичної константи проявляється у формі прямої причинної зумовленості загального розвитку права (приклад, еволюція права у Римській імперії).

Проте історія права не дає підстав для однозначного твердження про лінійно-прогресивний, темпорально спрямований його розвиток. Немає прямої взаємовідповідності між історичним періодом розвитку суспільства і рівнем досконалості використовуваних на даному етапі правових інститутів.

На різних історичних етапах розвитку права по-різному здійснювались процеси правового пізнання. Вони зумовлюються соціально-історичними умовами процесів пізнання.