17. Свобода як онтологічна сутність права

Виділяють 3 аспекти розуміння свободи :

1. У загальному розумінні, свобода – це можливість або здатність суб’эктів діяти самостійно та незалежно одне від одного, досягати своїх цілей та інтересів, відповідально співвідносити їх з інтересами та цілями суспільства.

2. Аксіологічний аспект : свобода – це найвища цінність.

3. Онтологічний аспект : свобода – це бажаний спосіб буття.

Виділяють :

• Свобода,як можливість вибору

• Свобода,як пізнана необхідність

З 1-го боку, право – це можлива поведінка,а 2-го – право закріплює певну свободу.

І саме межею між свободою і свавіллям є право. Поза правом свобода є нереалізованою і незахищеною. Чим більша свобода,тим більша має бути відповідальність.

18. Концепція онтологічної структури права Артура Кауфманна

Існує онтологічна відмінність між сутністю і існуванням права.

Природні явища – їх сутність та існування одночасно присутні. Людина – існу¬вання і сутність, людина покликана в майбутньому реалізувати свою сутність.

Сутність права – це неявна присутність в позитивній нормі природно-правової справедливості, похідної від буття.

В природі існує онтологічний принцип справедливості. В суспільстві і в людських відносинах він тією чи іншою мірою лише проявляється. Позитивне законодавство повинно виявити онтологічну справедливість і реалізувати її в праві.

19. «Концепція права-буття» Рудольфа Марчіча

Існує універсальний космічний порядок - “право-буття”, а тому проблема сутності права – це ви­ключно онтологічна проблема.

У світі існує ієрархія, ціла система законів, правила гри буття. Право йде з космосу, з природи.

Будь-який історично встановлений правопорядок базується на невстано­вленому порядку буття. Право ідентичне з порядком буття і в основі складає з ним єдність.

Оскільки принципом устрою порядку буття є норма, кожна норма позити­вного права повинна відповідати буттю. Норми позитивного права не мо­жуть бути вигаданими. Людина постійно виявляє право, яке міститься у бутті.

Право – не чиста вигадка людей, воно вкорінене в бутті і тому має метафі­зичну природу.

20, 21. Філософська гносеологія і правове пізнання

Гносеологія – це розділ філософії, в якому вивчаються проблеми пі­знання, його можливостей і відношення знання до реальності. Досліджу­ються найбільш загальні передумови, закони і закономірності розвитку пі­знання. Виявляються вихідні умови його достовірності та істинності.

Фундаментальна проблема гносеології – це достовірність самого знання. Чи дійсно світ такий, який він нам являється?

У XIX - XX столітті виникає ціла низка філософських концепцій, в яких гносеологія виходить на перший план. Специфіка філософсько-правових кон­цепцій у XX столітті - вони, як правило, носять гносеологічний характер.

Поняття і предмет гносеології права

Гносеологія права – це наука про закономірності правового пізнання. Але в такому визначенні не виділяється принципове значення пізнавальних процесів для права - пізнання як форма функціонування та існування права.

Більш адекватне визначення буде таким: гносеологія права – це наука про закономірності правового пізнання як необхідної умови функціону­вання і розвитку самого права.

Право ототожнюється з пізнанням. Немає пізнання, немає справедливо­сті, істини ...

Гносеологія права виявляє пізнавальні процеси в праві.