14. Позитивне право як онтологічна концепція права

Позитивне право –це сукупність правових норм,оформлених у систему законодавства, підтриманих і забезпечених державним примусом. Це реальний нормативний регулятор, на основі якого визначається юридично дозволена і юр.заборонена поведінка.

Ознаки : « +»

• Є гнучким у творенням цивілізації,виявом владної волі конкретних суб’єктів ( особливо – держави)

• Чіткість, точність, ясність, рівність, однозначність.

• Державна забезпеченість.

« - «

• За його допомогою можна вершити несправедливість

• Неможливість відступу від нього

• Відсталість від розвитку суспільства

Головна перевага позитивного права полягає в тому, що воно як важливий елемент суспільства в умовах цивілізації являє собою нормативно-ціннісний регулятор. Право в такому, найбільш загально­му вигляді покликане регулювати поведінку людей, відносини, що складаються в суспільстві. Причому цей регулятор, з одного боку, має нормативний характер, що виражається у тому, що право, яке скла­дається з нормативних засобів і механізмів регулювання суспільних відносин, призначене для того, аби ввести в життя людей основи єди­ної впорядкованості, загальновизнання. З другого боку, право має ціннісний характер, оскільки, втілюючи в життя нормативні начала, право тим самим оцінює життєві явища і процеси, і тому є основою для того, щоб діяти «за правом» і визнавати ті чи інші вчинки людей як такі, котрі здійснені «не за правом».

15. Природне право як онтологічна концепція права

Природне право – це таке право,що виражає об’єктивні цінності і потреби людського буття (справедливість,рівність,свобода, гідність)

Ознаки :

• Завжди збігається з мораллю

• Має метафізичний (філософський) характер

• Охоплює вчення,що виводять право з природи людини та її невід’ємні права

• Передбачає пріоритет суб’єктивних прав перед об’єктивними

• Завдяки такій концепції, почали розмежовувати поняття «право» і «закон».

Сутність ідеї природного права полягає в тому, що поряд із правом, створеним людь­ми і вираженим у законах (позитивним правом), існує природне пра­во - сукупність вимог, у своїй вихідній основі породжених безпосе­редньо, без людської участі самими об'єктивними умовами життєді­яльності людини, тобто природним ходом речей. Норми природного права покликані захищати права людини, що зумовлені особливостями його природи. Це - право на життя, продовження роду, спілкування, самоствердження, власність, особисту гідність, вільне волевиявлення, свободу совісті, думки, слова тощо. Природно-правові доктрини при­пускають, що всі ці права є безумовним надбанням людини і дані їй вже самим фактом її народження та існування як людини.

Природно-правовий підхід при розгляді питань права має істотне значення ще й тому, що вимоги природного права містять безумовну непохитність, категоричність, непідвладність конкретним ситуаціям (у тому числі свавіллю окремих осіб), незворотність.

16. Воля як субстанція правовідносин

Воля – феномен саморегуляції суб’єктом своєї поведінки і діяльності, який забезпечує векторну орієнтацію іманентних станів свідомостіна об’єктивовану екстеріорнумету та концентрацію зусиль на досягнення останньої.

• сполучна ланка діяльнісного акту, який забезпечує єдність суб’єктивної і об’єктивно-предметної складової, транслюючи імпульс потреби в імпульс до дії

• в акті волі суб’єкт об’єктивує (за допомогою усвідомлення по­треби), легітимує (на підставі здійснення вибору) і санкціонує як мету суб’єктивне бажання

Усвідомлюючи надзвичайне значення волі в житті людини і в соціально-іс­торичному процесі, Шопенгауер ставив волю в основу буття. Світ як розви­ток світової волі. Дія і прояв волі – прогрес. “Де немає волі, немає і буття”. А. Шопенгауер перетворив суб`єктивну волю на світову волю.

Світова воля Шопенгауера в концепції Ф.Ніцше трансформується у волю до влади. Ніцше розкрив такі аспекти природи волі, які значною мірою зумовлюють правову поведінку людини.

Специфіка: у Ніцше людина – це воля до влади, де її немає, немає і лю­дини. Воля до влади – це природний генетичний інстинкт людини. Це боро­тьба за виживання і спосіб самореалізації.

Самореалізація і проявляється у владі. Влада розуміється не тільки в по­літичному значенні, а й в будь-яких інших: інтелектуальна, творча, естетична, фізична. Влада як зверхність над іншими. Тому кожний щоб самореалізува­тися повинен збільшувати свою силу, боротись за владу.

Вищий прояв влади – це народження надлюдини як вищої форми твор­чої самореалізації. Людина є лише початковий пункт переходу до надлюдини. Ми повинні подолати в собі людину і стати надлюдиною.

Наша мораль з її принципом справедливості, добра, рівності – мораль для слабких.Рівність - це форма захисту слабких.Ідетотальна війна слабких проти сильних за допомогою реалізації через право згаданих принципів. Про яке право можна говорити, коли в його основі ті ж принципи?

Мета права – дати можливість кожному реалізуватися. Але ж воно зага­няє всіх в середню норму права. В нас самих вже закладено потяг до пору­шення закону – через потяг до задоволення власної гідності як зверхності над іншими в самих різних формах.

Сама реалізація - це виділення із середнього рівня. Закон же заганяє всіх в середній рівень. “Сірі” вигадали закон щоб вижити. Геній - це нормальна людина, яка реалізувалася, всі інші – недолюди.

В структурі волі людини закладено потяг до подолання середнього рі­вня.З одного боку – мета в праві вплинути на волю суб`єкта правовідносин, з іншого– в самій структурі волі закладено механізм подолання правової норми.

Як наслідок виникає надзвичайної значимості проблема права. Яким чи­ном законодавство повинно вплинути на волю людини, щоб правова поведінка суб`єкта була не вимушеною, а як наслідок власного усвідомлення цінності права, як умови самореалізації людини? Чому людина без права не може бути повноцінною людиною?