4. Завданняфілософії права

Через складність самої структури права вирішення основного питання «що таке право?» може бути здійснено через вирішення ряду основних завдань, або головних питань філософії права:

1) про підставу справедливості та її критеріїв (завдання, у межах якого право співвідноситься з мораллю) – це питання є центральним у філософії права, у більш традиційному огляді воно постає як питання про обґрунтування «природного права»;

2) про нормативну (зобов’язуючу) силу права, чи питання про те, чому людина повинна підкорятися праву (завдання, у межах якого визначається співвідношення права і моралі);

3) функції позитивного права (завдання у межах якого з’ясовується характер правових норм), що тісно пов’язане з вирішенням попередніх двох питань – воно забезпечує виправдання позитивного права.

5. Функції фп

Як і будь-який іншій дисципліні, філософії права властивий ряд функцій. Серед них найважливішими є: світоглядна, методологічна, інформаційна, аксіологічна, виховна.

Світоглядна функція філософії права полягає у формуванні у людини загального погляду на світ права, правову реальність, тобто на існування і розвиток права як одного зі способів людського буття. Ця функція певним чином розв’язує питання про сутність і місце права в світі, його цінності і значущість у житті людини і суспільства в цілому чи формує правовий світогляд людини.

Методологічна функція філософії права знаходить своє відображення у формуванні визначених моделей пізнання права, що сприяють розвиткові юридичних досліджень. З цією метою філософія права розробляє методи і категорії, за допомогою яких і проводяться конкретні правові дослідження. Узагальненим вираженням методологічної функції права є оформлення наявного знання про право у вигляді способу його осмислення як змістовно-значеннєвої конструкції, що обґрунтовує його основні ідеї.

Інформаційна функція забезпечує адекватне відображення права як специфічного об’єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв’язків, закономірностей. Це відображення синтезується у правовій картині чи реальності «образу права».

Аксіологічна функція філософії права полягає в розробці уявлень про такі правові цінності, як воля, рівність, справедливість, а також уявлень про правовий ідеал та в інтерпретації з позицій цього ідеалу правової дійсності, критиці її структури і станів.

Виховна функція філософії права реалізується у процесі формування правосвідомості та правового мислення, через розробку власне правових установок, у тому числі такої якості як орієнтація на справедливість і повагу до права.

6. Класична філософія та некласична філософія

Класичнау своїх міркуваннях виходила із того, що:

1) Буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване;

2) Розум  є  вищою  і найціннішою  частиною людської психіки та найкращою людською здібністю;

3) Розум здатний висвітлити глибини психіки й орозумнити їх;

4) За допомогою розуму людина спроможна належним чином органі­зувати своє життя і взаємини з буттям.

Некласична філософія протиставила цим тезам філософської класики принципово інші:

1) Говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим;

2) На перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум;

3) Оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати;

4) Розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.

Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення. До наведеного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.

Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії: у літературі їх пов’язують із творами німецьких та австрійських романтиків, у живопису – із появою спочатку імпресіонізму, а потім – абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спостерігались у музиці.