49.Гносеологічні антиномії

☺ Норма – це результат (статика) пізнання і тому постає як уявлення про істину в даний момент.

☻ Норма – це процес (динаміка) пізнання, оскільки, сформульована відносно й на основі причин та обставин минулого. Вона може виявитися хибною щодо причин і обставин майбутнього, а тому має бути пристосована до них. Сьогоднішня істина завтра може стати хибою, як і навпаки

______________________

♂ ПАРАДОКС: ☺ Визнання норми тільки як істинної поступово перетворює її в хибність.

☻ Усвідомлення неповноти норми актуалізує пізнавальні процеси і в такий спосіб забезпечує максимально можливу її істинність, але при цьому неминуче послаблюється її нормативність.

50.Герменевтичні антиномії точності та ясності у праві.

“Немає більш вірного шляху не зрозуміти закону, як прочитати його дослівно”

☺ Правові тексти повинні бути чіткими, однозначними і ясними для розуміння їх максимальною більшістю громадян.

☺ Чіткість	☻ Ясність
Прагнемо до чіткості – втрачаємо ясність	Прагнемо до ясності – втрачаємо чіткість
Державні органи і посадові особи	Пересічні громадяни

☻ Реалізація сформульованої вимоги призвела би до переривання встановлених у суспільстві традицій правозастосовчої практики і юридичного мислення, що забезпечують безперервність і стабільність функціонування правової системи.

51. Праксеологічні антиномії загального та конкретного у праві

52. Історичний розвиток юридичного позитивізму

В XIX столітті виникає філософський позитивізм і на його основі – юридичний позитивізм.

Засновником є французький філософ Огюст Конт (1798-1857) – класик соціологічної думки; фундатор науки соціологія; йому належить сам термін “соціологія”.

Все людство у своєму інтелектуальному розвитку пройшло 3 етапи:

1. релігійний (міфологія, іслам, християнство) – віра у надприродне;

2. філософський (ірраціональний) – обґрунтування абсолютного – це все болтологія, не конкретне, пусте, не має значення

3. позитивний чи науковий (раціональні методи пізнання) – варто мислити позитивно, реально, тобто так, щоб це можна було перевірити експериментально на практиці. Все інше – нереальне і непозитивне.

Позитивізм пережив декілька періодів його піднесення:

1. Класичний позитивізм О.Конта (середина XIX століття);

2. Позитивізм гносеологічного плану (кінець XIX століття) – Мах, Оствальд, Богданов, Авенаріус;

3. Неопозитивізм (30-ті рр. XX століття);

4. Аналітична (лінгвістична) філософія (50-ті рр. XX століття);

5. Постпозитивізм (60-80-ті рр. XX століття ) – Карл Поппер, Томас Кун, Імре Локатос, Фієрабент.

♂ Ці всі хвилі говорять про те, що сама позитивістська парадигма – стійка і поки що невичерпна.

♂ Джерелом всього є потяг людини до реального, емпіричного мислення.

♂ Якщо суспільство мислить позитивно, то і право відчуває позитивне мислення.

53. Гносеологічний зміст юридичного позитивізму

Виникненню юридичного позитивізму (в XIX столітті) передує етап природного права.

Гносеологічним змістом підходу є те, що з цим висновком можна погодитись.

♂ Закон є результатом загально-пізнавального процесу і по механізму більш справедливого закону бути не може (коли ухвалюється закон, то йде дискусія у ВРУ – це справедливо і виступає як істинний закон) і таким чином формується догма права.

Основним методом виступає формально-догматичний метод. Оскільки є право, яке існує у формі закону, то аналізувати догму (норму) права, зв`язок, систематизувати догми (побудувати систему законодавства) можна за допомогою формальної логіки. Право виступає як логічна система і в ньому не може бути прогалин. Якщо вони і є, то заповнюються дуже просто: за допомогою формально-догматичного методу.

Основні принципи, які виникли і зараз використовуються у всьму світі:

1) принцип верховенства закону;

2) формальна визначеність догми права;

3) юридична техніка;

4) виникнення науки юридичної логіки, як науки, яка розкриває внутрішню структуру і функціонування права.

Отже, право є логіка, а юридичний позитивізм - певна логічна теорія права.

В юридичному позитивізмі характерний принцип: говорити про реальне, конкретне. Реальним виступає стаття закону, догма права (принцип реальності). В юридичному позитивізмі право - це тільки догма. Позитивне право - це писане законодавство, яке теж іде з юридичного позитивізму. Ідеї, принципи права - це не право