47. Держава і право як діалектичні суперечності

Життя держави є її постійним балансуванням між розв’язанням переважно конкретно-історичних завдань і завдань історично-перспективних.

• Розв’язання щоденних поточних проблем (а таким засобом легше утри­матися при владі) – неминуче призводить із часом до загального по­слаблення держави, соціально-економічних криз.

• Глобальні проблеми завжди розв’язуються в умовах і за рахунок про­блем сьогодення, актуальних, вигідність яких очевидна не для всіх

Воля до влади на індивідуальному рівні, як фундаментальна властивість політичної діяльності, на загальносоціальному, державному рівні трансфор­мується у волю держави до могутності.

Воля до могутності – генетична природа всякої держави, яка обов’язково проявляється при першій нагоді.

☺ Тоталітарна держава є державою, яка максимально можливою для неї мірою реалізувала чи намагається реалізувати свою вольову природу, свою волю до могутності; ідеальна держава, яка цілком реалізувала свою генети­чно запрограмовану волю до могутності. Тоталітаризм завжди пов’язаний з пригнобленням особистості, обмеженням її природних прав і свобод

☻ У сьогоднішньому світі вищою цінністю є вже не держава, а сама осо­бистість, її свобода.

Єдиний шлях стримування тенденцій тоталізації держави – розширення де­мократичних і правових інститутів

Виникає своєрідний ПАРАДОКС (демократія чи сила; права чи могутність):

☻ Чим більше демократичних і правових інститутів у суспільс­тві, тим менш керованими й ефективними стають процеси соціаль­ного управління й, відповідно, слабшає держава

☺ Чим сильніша держава, тим більше на шляху до своєї могут­ності вона вимушена утискувати демократію і неминуче обмежу­вати права і свободи громадян

48. Онтологічні антиномії сущого та належного у праві

Належне не поверяется реальністю і воно апріорно. (Апріорно не те, що воно прекрасно, а те, що воно що повинна.) Для традиційного людини не постає питання, наскільки воно добре, наскільки можна втілити.

Суще - це деяка емпірична реальність, в якій існує людина. Воно не тотожне об'єктивної реальності, яка існує для людини Нового часу, європейського, буржуазного людини. Об'єктивна реальність ціннісно нейтральна, вона є поле для нашого життя, для вдосконалення, розвитку суспільства. Суще ж переживається між смисловими полюсами: з одного боку це несправжнє, знижене гріхами і недосконалістю версія належного, а з іншого - несправжнє реальність, яка і в онтологічному, і в ціннісному відношенні другосортні по відношенню до належного. Апріорне належне - якийсь ідеал, який переживається як безумовний. Ідеал оголошується нормативом. Він - природна для людини і суспільства категорія. Але можна його сприймати як якусь кінцеву мету, до якоїсуспільство і людина прагнуть, але яка недосяжна. У середньовічній ситуації ідеал, тобто належне, оголошується нормою. У кожен момент життя кожної людини опиняється в конфлікті з ідеалом. Конфлікт забирається в підсвідомість. Навколо цього виникає безліч психологічних колізій. Що робити з цим конфліктом? Помічати його, не помічати, проектувати його на своїх ворогів, супротивників?