39. Справедливість як цінність права

Право - це міра реалізації свободи і у той же час - норма політичної справедливості. Іншими словами, право є нормативно закріплена справедливість. Право покоїться на ідеї справедливості. Як вважав Гегель, право не їсти добро без блага. Справедливо те, що висловлює право, відповідає праву і слід духу права.

З часу Аристотеля виділяють два види справедливості: розподільну і врівноважує. Розподільна справедливість як принцип означає поділ загальних благ по гідності, пропорційно і пропорційно внеску та внеску того чи іншого члена суспільства, тут можливо як рівне, так і нерівний наділення відповідними благами (владою, почестями, грішми). Критерієм врівноважує справедливості є арифметична рівність. Сфера застосування цього принципу - область цивільно-правових угод, відшкодування шкоди, покарання і т. п. Принцип справедливості свідчить: не всім одне і те ж, а кожному своє (гідно), бо для нерівних рівне стало б нерівним.

Співіснування людей на грунті взаємної визнання прав та свобод є такий порядок їх співіснування, який може бути названий справедливим, або «справедливістю». Саме справедливість виступає основою ідеї права виражає його сутність, а особливий акт визнання визначає як справедливість, так і феномен права в цілому.

Справедливість виступає і мірою відносного гідності цінностей, мірою їх рівноваги та субординації. Справедливість виступає особливим механізмом, який підтримує міру рівноваги правових цінностей та одночасно визначальним момент домінування при конфліктному зіткненні цих цінностей.

Сучасна епоха з її процесами глобалізації особливо вимагає міжкультурного діалогу з обгрунтування справедливості і, отже, розробці принципів універсальної справедливості.

Універсальну справедливість характеризує, насамперед, визнання таких правових цінностей, як життя, власність, добре ім'я ( «честь»), які втілюються у визнанні прав людини, і головним чином, його права на свободу, які можна знайти вже в древньому кримінальному праві.

Загальний принцип, який можна виявити, аналізуючи різні втілення ідеї справедливості, полягає в тому, що по відношенню один до одного люди мають право на певну відносний стан рівності або нерівності, відповідно до якого розподіляються труднощі чи блага. Призначенням справедливості традиційно вважається підтримання та відтворення рівноваги чи рівної міри. Вона застосовується як для критичної оцінки поведінки людини з позиції певних правил, так і для критики самих цих правил та їх застосування.

40. Норма права як предмет оцінки

Норма права – це чисто оціночне явище – є результатом певного ціннісного ставлення до навколишнього світу.

В нормі:

1). Захищаються очевидні соціальні і людські цінності, вже підтверджені практикою

2). Закріплюються (нав’язуються) цінності, які ще повинні реалізуватися в соціальних відносинах

Інакше кажучи, норма права завжди постає як:

1). Пізнавальний результат – результат оцінювання певної соціальної дійсності як позитивної чи негативної

2). Засіб оцінки – оціночний критерій поведінки суб’єктів як правомірної чи протиправної

Норма права має аксіологічну природу. Це видно як з процесу формування, так і з процесу функціонування норми.

Як формується норма права? Наприклад, оцінюємо суспільні відносини, те, що в них не задовольняється; приймається рішення як повинно бути насправді (ідея належного стану), тобто формуємо норму, яка б відображала цей належний стан. З негативної оцінки соціальних негараздів формується ідея належного стану соціальних відносин. Задається норма, яка б відображала цей належний стан.

Норма породжується з оцінки: видаємо закон. Ця норма на наступному етапі виступає масштабом оцінки правомірної чи неправомірної поведінки. З норми виростає системам законодавства, права, права як цінності. Норма функціонує як оцінка.