32. Неогегелянська концепція гносеології права

Певний внесок у розвиток сучасної природно-правової думки здійснило й неогегельянство (Ю. Біндер, Г. Геллер, Б. Кроче, І. Плен- ге, Е. Шпрангер та ін.). Послідовники Гегеля, як і він сам, намагали­ся довести, як уявлення, що розвиваються у свідомості людей, фор­мують історію, суспільство, право. Обумовлене ж історичним само­розвитком свободи право прагне формувати вільне людське співісну­вання, законодавство та суспільний лад у цілому. Неогегельянство, тлумачучи ідею права у дусі панлогізму, стверджує: якщо немає ро­зумного права, то є правовий розум, який має бути втілений у пози­тивному праві. Так, за Е. Шпрангером, природне право — це образ справедливого права, який виник у правосвідомості в результаті діа­лектичного розвитку духу.

Спираючись на ідеалізм філософії Гегеля (гегелівський принцип ототожнення мислення і буття), неогегельянці частково відмовилися від діалектики або перенесли її тільки у сферу свідомості, ірраціоналістично пояснюючи Гегеля з позицій філософії духу, та не брали розвиток ідеї у формі «інобуття» — філософії природи. Проблеми суперечностей, як рушійної сили розвитку взагалі, неогегельянці вирішували по-різному: від «примирення» суперечностей до відхилення можливості їх вирішення взагалі («трагічна діалектика» Анрі Ліберта). У галузі соціальної філософії деякі представники неогегельянства використовували ідеалізм гегелівської філософії для обґрунтування політики тоталітарної держави (Віль Бозанкет), а потім і фашистської держави як способу примирення класів у суспільстві. У 30-х роках XX ст. створено центр неогегельянства — Міжнародний гегелівський союз. У 70-х — на початку 90-х років створюються різноманітні гегелівські спілки різної орієнтації. Деякі неогегельянці намагалися використати гегелівський метод для подолання позитивізму, пояснювали діалектику Гегеля як релятивізм та ін. 

33. Логіка в структурі права і право як логічна система

Логіка є невід’ємним елементом будь-якої правової реальності, визначальним моментом її внутрішньої сутнісної структури.

Починаючи від структури норми, первинної клітини права, і закінчуючи системою законодавства і системою права, логічність пронизує всю правову матерію, всі етапи її розвитку і функціонування

Але роль логіки в праві набагато важливіша, ніж надання нормам формальної визначеності, а законодавству – системної строгості і несуперечливості. Логіка є гносеологічним механізмом породження права, засобом його реалізації та методом розкриття його сутності, іншими словами, однією з найсуттєвіших констант функціонування права.

Логіка завершує будь-яку систему права. Та чи інша концепція права стає повною і завершеною з експлікацією своєї логіки, яка дозволяє як визначити і розкрити певну правову структуру, так і задати механізм її реалізації. Тоді гносео-онтологічні моделі стають гносео-онто-логічними, тобто повними.

Що ► логіка ► як

Онтологічне “що” з’єднується з гносеологічним “як” саме через логіку,

Процес виділення логіки певної правової реальності поступовий.

Норма має складну структуру (гіпотеза - диспозиція - санкція), ця структура завжди знаходиться в динаміці. Але не у всіх кодексах в нормі присутні три елемента. Юристи (С.С.Алексєєв) ввели в теорію права таке поняття як логічна норма, яка, на відміну від норми припису як робочого, техніко-юридичного способу її функціонування в законодавств, завжди обов`язково має три елементи.

Право логічне по своїй природі. Логіка – це іманентний метод права. Логіка є формою існування права і формою його функціонування, засобом розвитку права.