55. 55. Встановлення конституційної монархії у Франції. Конституція 1791 р.

Французька революція XVIII ст. (1789—1799) була наслідком кризи французького абсолютизму.

Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами — дворянством і духовенством.

Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політичне безправні та прагнули змінити існу­ючий порядок.

Невдоволення викликала система громадянської нерівності та стано­вих привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі посади в адміністрації, судах, армії.

Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промисловості, сільського господарства: королівська влада, дворянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні при­вілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "королівських" мануфактур, послабити феодальну залежність селянства.

Ідейним підґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення фран­цузької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істо­риків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер, обстоювали свободу і громадянську рівність.

Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінан­совою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок — дорожнечею продуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного стано­вища, король Людовік XVI був змушений скликати Генеральні штати — збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національними зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поста­вивши за мету вироблення Конституції. Спроба короля розігнати збори спричинила народне повстання.

Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'язниці Бастілії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія. Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробили законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті держав­них податків.

У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав громадянина і людини, в якій проголошувалися принципи народного суверенітету, рівність усіх перед законом, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторканне" право приватної влас­ності.

Установчі збори завершили вироблення Конституції: встановлювалася конституційна монархія, законодавча влада належала однопалатним Зако­нодавчим зборам, виконавча — монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридичне оформи­ла соціальне і політичне панування заможних громадян, що свідчило про розмежування в третьому стані.

1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Кон­ституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни — ве­ликі фінансисти, торговці, землевласники, промисловці, які були заінтересо­вані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Незабаром депутати поділилися на два угруповання: жирондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, промисловці і нові земле­власники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної бур­жуазії, селянства і плебейства).

Революція у Франції викликала занепокоєння й ненависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. Початок війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не вистачало зброї. Прусські війська вторглися у Францію.

Головною організуючою силою у боротьбі за батьківщину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон.

Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити оборону країни 1792 р. призвела до повстання, що його очолила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій якобінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів коро­ля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призначено вибори до Національного конвенту.

Національний конвент, що зібрався 1792 р., прийняв декрет про ліквіда­цію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напере­додні, 20 вересня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі завдала поразки прусським військам і змусила їх відступити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції.

У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хо­тіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиб­лення. Одним із найгостріших питань у цих дискусіях було питання про

покарання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французький король був страчений.

Упродовж 1789—1792 рр. революція у Франції скасувала феодально-абсолютистську монархію і встановила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирі­шила проблеми найбільшої частини населення — селянства.

57. Прихід до влади якобінців. Конституція 1793 р.. Жирондисти звинуватили якобінців в узурпації влади. У відповідь на це якобінці підготували проект нової Конституції Франції. 24 червня 1793 р. Конвент урочисто схвалив її текст і поставив на всенародне обговорення. Конституція закріпила республіканський режим. Вона містила більш радикальне тлумачення принципу суверенітету народу, ніж Конституція 1791 р.: «Суверенний народ — це сукупність усіх громадян» (ст. 7). Для прийняття закону або важливого загальнодержавного рішення голосування в Законодавчому корпусі було недостатньо. Потрібне було ще схвалення громадян, принаймні очевидної більшості їх. Виборче право надавалося всім французам, що досягли 21 року. Скасовувався поділ виборців на активних і пасивних. Вибори депутатів вводились прямі й рівні. Носієм вищої законодавчої влади проголошувалась нація. Було створено постійно діючий однопалатний законодавчий корпус із строком легіслатури один рік. Цей орган міг видавати декрети і пропонувати закони. Функції державного управління покладались на Виконавчу раду з двадцяти чотирьох чоловік. Цей орган міг діяти лише на основі законів і декретів і був підзвітним Законодавчому корпусу. Наприкінці кожної сесії Виконавчий комітет треба було наполовину обновляти. Якобінська Конституція була радикальним по духу й за формою актом французької буржуазної революції. Проте вона могла набути чинності лише після того, як збереться новий Законодавчий корпус, куди не міг бути обраний ніхто з депутатів Конвенту. Складна зовнішньополітична обстановка не дала змоги ввести Конституцію в дію. Влітку 1793 р. верховним органом республіки був Конвент, який здійснював у повному обсязі вищу законодавчу, виконавчу, контрольну і судову владу. Комісари Конвенту мали великі повноваження, їм доручалось проводити чистку місцевих органів, наводити в них революційний порядок, усувати командуючих арміями та призначати нових. Якобінська диктатура послідовно здійснювала лозунг: «Феодальний режим повністю знищується». Логіка боротьби за врятування республіки зумовила встановлення революційної диктатури, єдиної влади, залізної дисципліни. Функції революційного уряду були зосереджені в Комітеті громадського порятунку. Він керував воєнними, дипломатичними, продовольчими справами, йому підпорядковувались інші органи, а сам Комітет щотижня звітував перед Конвентом. Комітет створив сильну армію, що розгромила сили інтервентів. Якобінці реорганізували армію. Декрет від 23 серпня 1793 р. вперше в історії ввів загальну військову повинність. Для боротьби з ворогами республіки було введено революційний терор. 17 вересня Конвент дозволив здійснювати арешти підозрілих осіб. Обвинувачення в контрреволюції означало наказ про арешт, арешт здебільшого означав смерть. У жовтні були страчені вожді жирондистів, а їхня партія остаточно зійшла з політичної сцени. Наприкінці лютого і початку березня 1794 р. були видані відомі вантозькі декрети. Майно контрреволюціонерів передбачалось роздати бідним громадянам, інвалідам, сиротам, старим людям. Вибори до муніципалітетів у зв’язку із складною обстановкою не проводились. Фактично влада на місцях була у веденні революційних комітетів. Голову й секретаря комітету замінювали через кожних два тижні. Найбільш твердою опорою якобінців були Комуна та її секційні спостережні комітети, в яких переважали санкюлоти. Влітку 1794 р. Франція була очищена від інтервентів. В основному було придушено контрреволюційні заколоти. Для буржуазії, що зміцніла політично й економічно, диктатура якобінців стала непотрібною. 27 липня (9 термідора) 1794 р. під час засідання Конвенту Робесп’єр та його соратники були заарештовані, а наступного дня без суду відправлені на гільйотину, їхню долю розділили сотні якобінців. Масовий терор проти якобінців і санкюлотів охопив країну. Конституцію 1793 р. піддавали анафемі й прокляттям. Падіння диктатури якобінців і прихід до влади термідоріанців означали кінець висхідного етапу Великої французької революції.