- •Держава та право Стародавнього Єгипту.
- •Утворення Вавилонської держави та її суспільно-політичний устрій.
- •Держава та право Ізраїльсько-Іудейського царства.
- •. Закони царя Хаммурапі: загальна характеристика.
- •Суспільні та майнові відносини за законами Хаммурапі.
- •Шлюбно-сімейне право за законами Хаммурапі.
- •Злочин і покарання за законами Хаммурапі.
- •8. Історичні умови виникнення держави та права в Індії.
- •9. Державний устрій імперії Маур’їв.
- •10. Закони Ману : загальна характеристика.
- •12. Шлюбно-сімейне право за законами Ману.
- •13. Злочин і покарання за законами Ману.
- •14. Судовий процес за законами Ману.
- •15. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея.
- •16. Реформи Солона та Клісфена.
- •17. Загальна характеристика грецького полісу.
- •18. Державний устрій Афін в V – IV ст. До н.Е.
- •19. Основні риси Афінського права.
- •21. Виникнення держави в Стародавньому Римі. Реформи Сервія Тулія.
- •22. Суспільний устрій і правове становище населення Риму в період республіки.
- •23. Державний устрій Римської республіки.
- •24. Падіння Римської республіки і перехід до Імперії. Принципат і домінат.
- •25. Закон хіі таблиць – найдавніша пам’ятка Римського права.
- •26. Процес в Стародавньому Римі: досудові стосунки сторін, формалізм. Поділ процесу на дві стадії .
- •27. Право приватне і право публічне. Право народів в Стародавньому Римі.
- •29. Варварські правди та їх загальна характеристика.
- •31. Злочини проти приватної власності та проти особи за ”Салічною правдою”.
- •32. Судовий процес в державі франків: досудові відносини, виклик в суд, види доказів.
- •33. Особливості державного устрою Англії в період станово-представницької монархії. Реформи Генріха іі.
- •35. Правове становище окремих груп населення Англії за Великою Хартією вольностей 1215 р.
- •36. Сеньоріальна монархія у Франції. Реформи Людовіка іх.
- •37. Станово-представницька монархія у Франції. Генеральні Штати.
- •38. Абсолютна монархія у Франції. Нантський едикт Реформи Ришельє. Людовік XIV.
- •39. Основні риси права середньовічної Франції: сімейне і спадкове право, кримінальне право, судовий процес.
- •40. Державний устрій, королівська влада та центральні органи управління в Німеччині в середні віки.
- •41. Територіальна роздробленість в нормативних актах Німеччини.
- •42. Боротьба парламенту з королівським абсолютизмом в Англії на поч. Хvіі ст. ”Петиція про права” 1628 р.
- •43. Початок Англійської революції. Велика демонстрація. Білль “про коріння та гілки”.
- •44. Соціально-економічні та політичні перетворення в Англії в роки громадянських воєн. Становлення інституту приватної власності.
- •45. Англія в період Протекторату Кромвеля. “Знаряддя управління”.
- •46. Реставрація монархії в Англії. Кодекс Кларендона. “Хабеас корпус акт”1679 р.
- •47. “Славна революція” 1688 р. Білль про права 1689 р.
- •48. Основні риси права Стародавнього Китаю
- •50. Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність (1775 - 1783).” Декларація незалежності” 4 липня 1776 р.
- •51. Утворення Сполучених Штатів Америки . “Статті конфедерації” 1781 р. Конституція 1787 р. Білль про права.
- •52. Розвиток сша в і пол. Хіх ст. Виникнення двопартійної системи. Аболіціоністський рух “Міссурійський компроміс”.
- •53. Громадянська війна 1861 – 1865 рр. Та її історичне значення. 13–та і 14-та поправка до Конституції сша.
- •55. 55. Встановлення конституційної монархії у Франції. Конституція 1791 р.
- •58. Державний устрій Франції в період якобінської диктатури. Революційний терор. Місце якобінської диктатури в демократичному русі Французької революції.
52. Розвиток сша в і пол. Хіх ст. Виникнення двопартійної системи. Аболіціоністський рух “Міссурійський компроміс”.
Політичне життя у США відзначалося формуванням двопартійної системи. На її створення значною мірою вплинула політична система Англії. До здобуття незалежності у політичному житті основну роль відігравали, як І в Англії, торі та віги. На початку свого існування партії фактично були політичними клубами верхівки суспільства, або фракціями в конгресі. Поступово виникав зв'язок між політичними партіями та виборцями. Склався інститут професійних політиків. Боротьба за президентське крісло стала боротьбою лідерів партій.
У перші роки після здобуття незалежності основним питанням політичної боротьби було питання державного устрою. Сформувалася перша двопартійна система: федералісти і антифедералісти. До початкуXIX ст. при владі знаходилися федералісти. Своїм ідейним політичним лідером вони вважали Джорджа Вашингтона. Під час їхнього правління було закладено підвалини федерального устрою США. У 1801 р, до влади доступилися національні республіканці (антифедералісти), ідейним лідером яких був Томас Джефферсон. Вони утримували владу аж до 1828 p., докладаючи зусиль для укріплення демократії та формування сильних центральних органів влади.
Посилення соціальної неоднорідності суспільства, розширення виборчих прав та освоєння Заходу потребувало нових підходів, політичних рішень. У 1829 р. президентом став Ендрю Джексон. Джексон очолив нову демократичну партію (вона започаткувала сучасну демократичну партію). Демократи проголосили курс на максимальну свободу підприємницької діяльності за принципом "рівних можливостей". Джексон за період свого президентства (І829-1837 pp.) провів реформи, спрямовані на децентралізацію фінансової системи (було ліквідовано центральний банк, усю фінансову систему передано приватним банкам) і тарифної політики (було ліквідовано систему протекціонізму). Така політика демократичної партії користувалася підтримкою Плантаторів Півдня та промисловців, банкірів, фермерів, пов'язаних із освоєнням земель на Заході.
Демократи перебували при владі до 1841 р. За їхнього правління у внутрішню політику США було введено практику, за якої новий президент проводив чистку державного апарату, а на вивільнені місця призначав своїх прихильників.
У 1841 р. президентом став Вільям Гаррісон - лідер нової партії вігів, спадкоємниці національних республіканців. Нові віги обстоювали інтереси федерального уряду, схилялися до компромісу з плантаторами Півдня у питаннях рабства.
Демократи й нові віги утворили другу двопартійну систему, яка проіснувала до 1860 р.
З наростанням протиріч між промисловою Північчю та рабовласницьким Півднем нові віги втрачали підтримку тих верств суспільства, які обстоювали протекціоністську політику і ліквідацію рабства.
Новою політичною силою, яка рішуче протистояла інтересам Півдня, показала себе республіканська партія, що утворилася 1854 р. в Чикаго та існує дотепер.
її лідером став Авраам Лінкольн (1809-1865), який народився в сім'ї бідного фермера. З дитячих років він звик до праці, допомагаючи обробляти землю, полювати тощо. Тяжке життя американських фермерів початкуXIX ст. (напади індіанців, виснаження землі, епідемії, переїзди) загартували молодого Лінкольна. Вінвирізнявся зростом і силою. Тяжка праця завадила йому отримати хоча б початкову освіту. Він самотужки навчився читати й писати. Лінкольн усього в житті домігся власними зусиллями. Розпочавши у 21-річному віці самостійне життя, він перепробував чимало професій. Працював землеміром, комірником, лісорубом, поштовим службовцем, навіть воював з індіанцями. Протягом декількох років він вивчав право, прагнучи отримати адвокатську ліцензію. Працюючи адвокатом, він здобув неабиякий авторитет. За справедливість люди дали йому прізвисько "чесний Ейб" (зменшувальне від Авраам).
Перші кроки в політиці Лінкольн зробив 1834 p., коли його обрали до законодавчих зборів штату Іллінойс.Наступною сходинкою в політичній кар'єрі Лінкольна стало його обрання 1847 р. до палати представників конгресу США. Будучи депутатом конгресу, він своїми виступами проти вій- ни з Мексикою та проти рабства нажив собі чимало політичних ворогів. У 1849 р. Лінкольн, після завершення депутатських повноважень, повернувся до Спрінгфілда, де продовжив катську практику. Невдачі на депутатській ниві не змусили його відмовитися від участі в політичному житті. Після утворення республіканської партії він став її активним членом, а 1860 р. - кандидатом у президенти. Обрання д. Лінкольна президентом означало політичну перемогу противників рабства.
Республіканці на хвилі широкого аболіціоністського руху, що розгорнувся, особливо на Півночі США, доступилися до влади 1861 р. їм належало розв'язати найпекучішу на той час проблему США - проблему рабства.
Наростання конфлікту між Північчю та Півднем. Аболіціоністський рух
Розширення території США поставило на порядок денний питання про поширення рабства на нові території. Від моменту
створення США кількість рабовласницьких штатів приблизно відповідала кількості тих штатів, де рабства не було.
До того ж "батьки-засновники США" умисно не внесли цього питання до конституції, щоб уникнути розбрату в новоствореній державі.
У процесі прийняття нових членів до федерації завжди намагалися зберігати цей баланс. До того ж проти рабства не заперечувала більшість населення тих штатів, де його не було. Промисловці з Півночі успішно вели торгівлю, збуваючи в південних штатах рабів і промислові товари і скуповуючи сировину та продовольство. У 1820 р. було прийнято Міссурійський компроміс, який засвідчив загальнонаціональний характер питання про рабство. Згідно з ним нові території на захід од р. Міссісіпі поділялися на дві частини паралельно 36° 36' п. ш. На північ од неї рабство заборонялося.
Напруження між Півднем і Північчю посилилося після приєднання нових земель, захоплених у Мексики, та значного припливу туди фермерів та агентів рабовласників. Кризу було тимчасово пом'якшено 1850 р. завдяки компромісові: Каліфорнію оголосили вільною від рабства, а Нью-Мехіко та Юта стали рабовласницькими.
Через три роки те саме питання виникло стосовно Канзасу та Небраски.
У Канзасі зійшлися два потоки переселенців - із Півночі й Півдня. Коли постало питання про вибори законодавчого органу і подальшу долю рабства, плантатори вдалися до всіляких маніпуляцій та силового тиску, що дозволило їм перемогти на виборах. Але це не стлумило протистояння, яке переросло у справжнюгромадянську війну. Між загонами плантаторів І фермерами розпочалися бойові дії.
Проблема рабства стала центром боротьби. Для Півдня це було питання життя або смерті. Плантатори налаштувалися до крайніх дій. Для Півночі цю проблему не можна було вирішити без порушення конституції.
Південні штати намагались узаконити рабство в усій країні через позбавлення конгресу права скасовувати або дозволяти його у будь-якому штаті. Для цього вони намагалися використати Верховний суд. У 1857 р. там слухалася справа Дреда Скотта - раба, який протягом певного часу проживав із своїм хазяїном у вільному штаті. Раб подав позов про звільнення. Верховний суд відхилив його і водночас оголосив, що будь-який закон про заборону рабства є неконституційним. Ці успіхи рабовласників були останніми, У країні набирав силу аболіціоністський рух – за скасування рабства та надання неграм однакових прав із білими. Цей рух набув масового поширення у 30-х pp. XIX ст, У ньому брали участь Інтелігенція, фермери, робітники, підприємці та інші прошарки суспільства.
Для надання допомоги неграм, які втікали від плантаторів, аболіціоністи створили систему допомоги під назвою "підземна залізниця". За 30 років дії цієї дороги нею було проведено близько 60 тис. рабів, основна маса яких переправлялася до Канади.
У 1833 р. було створено "Американське товариство боротьби з рабством", керівником якого став Вільям Гаррісон. Аболіціоністи боролися проти рабства, використовуючи релігійні аргументи й гуманістичну мораль. Насильницьких дій це товариство не визнавало.
