48. Основні риси права Стародавнього Китаю

У шанський період провідну роль відігравали етичні норми. Правові норми в цей час ще не відокремилися від релігійно-етичних. Тогочасні норми регулювали переважно внутрішньосімейні відносини та ставлення суспільства до правителя. Що ж стосується законів, то вважається, що перші з них з'являються в VII ст. до Р. X. Відомий бронзовий триножник -Огляд законів (536 р. до Р. X.), який містить перелік покарань за протиправні дії. УIV ст. до Р. X. сановник царства Вей, котрого звали Лі Куй, підготував "Книгу законів царства Вей" - Фацзін, що складалася з таких глав: законів про крадіїв, розбійників, ув'язнення, піймання злочинця, знаряддя тортур. До джерел права того періоду належать також конкретні розпорядження правителів і судові прецеденти.

Право Стародавнього Китаю знало інститут власності, що об'єднував сукупність норм, які регулювали право володіння, користування та розпоряджання землею, рабами й іншим майном. Власність могла бути державною, общинною та приватною. Остання спочатку виникає на рухоме майно, згодом на рабів і лише в VI ст. до Р. X. на землю.

Зобов'язальне право передбачало різні види договорів (купівлі-продажу, дарування, міни, позики, оренди та ін.), виконання яких гарантувалося різними засобами. Приміром, боржники за отриману позику змушені були віддавати в заставу своїх синів. Таких заручників можна було використовувати на будь-яких роботах. Якщо протягом певного часу (зазвичай, трьох років) вони не були викуплені, то ставали рабами. Кредитор мав також право всиновити такого боргового раба чи оженити на своїй доньці.

У шлюбно-сімейному праві домінувала моногамія, але практикувалося й багатоженство, при якому головною дружиною вважалася перша дружина. Саме її старший син вважався першим спадкоємцем. Коли синів не було, право спадкування переходило до інших родичів померлого, і тільки за їх відсутності спадкоємницею ставала дружина. Заборонявся шлюб між: близькими родичами та вільних з рабами. Шлюбна угода укладалася між нареченим і нареченою чи між їхніми сім'ями.

Злочин у Китаї називався "низькість", злочинець - "низька людина", а злочинна дія — "проявом злочинної волі". Правові норми містили перелік дій, що вважалися злочинними, поняття організатора та співучасника злочину, обставин, які обтяжують вину, рецидиву.

Усі злочини поділялися на: державні (заколот, паплюження царя, протидія його розпорядженням, складання неправдивих наказів), проти особистості (убивство, злочини проти здоров'я, брехня, (Ібраза), проти сімї та моральності (перелюб, співжиття з родичами), І Іроти власності (крадіжка, грабіж, знищення чужого майна), військові (смертна кара загрожувала тому воїну, який спізнився на місце збору, самовільно вийшов зі строю, ішов не в ногу).

Основною метою покарання було залякування, тому покарання були дуже суворими (смертна кара злочинців через їх спалення, топлення, саджання на палю та ін.); відрубування ніг, рук; відрізування носа, язика. Та дозволявся відкуп від покарання, навіть засуджених до страти. Практикувалося таврування злочинців. Часто засуджених підправляли на тяжкі роботи, обертали в рабство, позбавляли майна. 1 іоширеним видом були грошові штрафи. Покарання мали класовий характер. Значні пільги мали посадовці. За невелику провину чиновника понижували в ранзі, за більш серйозну—позбавляли посади, й тільки за такі злочини, як зрада чи заколот—їх суворо карали.

49. Предмет і завдання курсу історії держави і права за-рубіжних країн

Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів дер-жави, а також розвиток головних галузей права. Ця дисциплі-на вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни.

У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також пер-вісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв’язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій. Знання полі-тичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Та-ким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіж-них країн є:

– загальна підготовка студентів у питаннях держави і пра-ва, вироблення в них особливого юридичного мислення, не-обхідного для засвоєння та застосування права;

– створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, криміна-льне право і процес;

– сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі;

– розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об’єктом чи суб’єктом державно-правової діяльності.

Важливість вивчення історії держави і права прослідко-вується в працях відомого польського історика права акаде-міка Ю. Бардаха, який справедливо критикував тих студентів, які, вступивши на юридичні факультети з причин "легкості навчання" ігнорують історію держави і права, вимагаючи ви-кладання тільки спеціальних юридичних предметів. Ці студенти не турбуються про свою культуру, їх мало хвилює те, що історія держави і права не тільки не відділена від позитивного права, але є найкращою передумовою його засвоєння і розу-міння.