33. Особливості державного устрою Англії в період станово-представницької монархії. Реформи Генріха іі.

У цей період значно зростає промисловість і торгівля. Важливими центрами промисловості стають міста півдня Франції (Марсель, Тулуза, Бордо), а особливо найбільші міс-та королівського домену Париж та Орлеан.

Економічні зв’язки між містом і селом набувають стабі-льного характеру. Зростає кількість населення міст, збільшу-ється їх вплив на стан справ у державі.

У зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин фео-дали починають замінювати частину натуральних повиннос-тей і платежів грошовим оброком. Основною формою селянського землекористування стає цензива. Її власник – цензитарій зобов’язаний виплачувати своєму володарю фіксований що-річний грошовий платіж-ценз, виконувати певні повинності. При виконанні цих умов селянин міг передати цензиву у спадщину і навіть продати з дозволу сеньйора. Він міг змінити місце проживання, бо був особисто вільним, при цьому пови-нності переходили до нового власника цензиви.

Органи державного управління

До центральних органів державного управління відноси-лись:

– Державна рада – здійснювала за вказівками короля ке-рівництво і контроль за окремими ланками управління;

– Рахункова палата – фінансове управління.

Посадові особи:

канцлер – здійснював управління і контроль за діяльніс-тю посадових осіб, при відсутності короля головував в дер-жавній раді, під його керівництвом складались проекти ордо-нансів;

конетабль – командир кінного рицарського війська, з ХІXІІ ст. – командир королівської армії;

камерарій – скарбник;

палатини – королівські радники, які виконували окремі особливо важливі доручення короля.

Місцеві органи державного управління

Відносини васалітету поступово замінюються відносно централізованим бюрократичним апаратом. Звужуються іму-нітетні права сеньйорів.

Управління великим королівським доменом вже не мог-ло здійснюватись палацовими службовцями, які раніше поєд-нували відання особистими королівськими помістями з дер-жавним управлінням. Державне управління стає виключно компетенцією королівських чиновників.

Королівський домен був поділений на майже рівні адмі-ністративні одиниці – бальяжі. Очолювали бальяжі бальї – чиновники, які призначались королем.

Бальяжі поділялись на превотажі на чолі з прево, які ма-ли військову, адміністративну, фінансову і судову владу.

Генріх II хотів відновити у державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали активну участь у міжусобній боротьбі. Одночасно Генріх II розпочав у країні реформи з метою зміцнення королівської влади.

Значні зміни в суспільстві започаткувала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії здобула право за визначену плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, до розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винуватцеві або звільняв невинного. Так було започатковано суд присяжних, що діє в демократичних країнах донині. Завдяки проведенню судової реформи Генріх II здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника.

Генріх II здійснив також військову реформу. Служба рицарів, як васалів короля, у війську обмежувалася визначеною кількістю днів на рік. Генріх II дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони повинні були сплачувати королю «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина зобов'язувалася мати зброю і з'являтися з нею для участі в королівських походах.

Генріх II намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бекет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти домагань короля. Коли Бекета за негласним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа. Під загрозою відлучення від церкви Генріх II змушений був покаятись і відмовитися від своїх планів реформування церкви.

34. Велика Хартія вольностей 1215 р. та її історичне значення.

Великої хартії вольностей 1215 р. Цей документ вважається в Англії першим конституційним актом. [1]

Більшість статей Хартії стосується васально-ленних відносин короля і баронів і прагне обмежити свавілля короля у використанні його сеньйоріальних прав, пов'язаних із земельними володіннями. Ці статті регламентують порядок опіки, отримання рельєфу, стягнення боргу і т.п. Так, ст.2 Хартії ставила визначення суми рельєфу з васалів короля в залежність від розміру землеволодіння, який переходив у спадок. Ленний опікун за ст.4 повинен був отримувати на свою користь помірні доходи і не завдавати шкоди ні людям, ні речей опікуваного володіння. Поступка великим феодалам зроблена також у статтях, в яких йдеться про заповідні королівських лісах і річках (ст.44, 47, 48).

Інтереси лицарства в найбільш загальному вигляді були висловлені в ст.16 і 60, де говорилося про несення за лицарський льон тільки покладеної служби і про те, що положення Хартії, що стосуються взаємовідносин короля з його васалами, відносяться і до відносин баронів з їхніми васалами. Хартія враховувала і інтереси нового, швидко зростаючого вільного стану - городян, включаючи торгову прошарок (купців). Стаття 13 підтверджувала за містами стародавні вільності і звичаї, ст.41 дозволяла всім купцям вільне і безпечне пересування і торгівлю без стягнення з них незаконних мит. Стаття 35 встановлювала єдність мір і ваг, важливе для розвитку торгівлі [2].

З огляду на роль церкви в цьому конфлікті, король був змушений у першій же статті Хартії підтвердити її споконвічні свободи і привілеї. Особливе значення мала численна група статей, спрямованих на впорядкування діяльності королівського судово-адміністративного апарату. Дана група статей (ст.18 - 20, 38-40, 45 і ін) підтверджує і закріплює сформовані з XII ст. судово-адміністративні і правові інститути, обмежує свавілля королівських чиновників у центрі і на місцях [3].

Так, за ст.38 чиновникам не можна було залучати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які заслуговують довіри. У ст.45 король обіцяв не призначати на посади суддів, констеблем, шерифів і бейліфа осіб, які не знають законів країни і не бажають їх добровільно виконувати. Хартія також забороняла в ст.40 стягувати довільні й непропорційні судові мита. Певні суперечки викликало зміст ст.21 про суд рівних для графів і баронів і ст.34 про заборону застосування одного з видів королівських наказів, проте вважається, що вони також мали "відновлювальний характер" і не є відходом від сформованих на той час принципів правосуддя.

Особливу популярність здобула ст.39 Хартії. Вона свідчила: "Жоден вільна людина не буде заарештований або ув'язнений, чи позбавлений володіння, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не підемо на нього і не пошлемо на нього інакше, як за законним вироком рівних його і за законом країни "[4]. Таким чином, вона забороняла арешт-, ув'язнення, позбавлення володіння, оголошення поза законом, вигнання або "обездоліваніе яким-небудь чином" вільних людей інакше, як за законним вироком рівних або за законом країни. У XIV ст. ст.39 Хартії неодноразово уточнювалася і редагувалася парламентом як гарантує недоторканність особи всіх вільних.

У Хартії зроблена спроба встановити певні політичні механізми, гарантії, які могли б перешкодити її порушення надалі і поверненню до колишньої політики королівської адміністрації. Іноді ці гарантії іменуються "конституційними статтями" Хартії. У ст.61 передбачається установа комітету з 25 баронів з певними контрольними функціями 'стосовно короля. З урахуванням посилань на необхідність дій баронів спільно з "громадою всієї землі" можна сказати, що ця стаття санкціонувала як ідею, так і здійснену спробу опору центральної влади, що зробила замах на права і свободи підданих. Довільне і безконтрольне стягування королем "щитових грошей" і інших зборів призвело до регламентації процедури справляння грошових поборів, встановленої у ст.12 і 14. В них передбачалося створення "спільної ради" королівства, за згодою якого могли стягуватися "щитові гроші" і феодальне допомогу, передбачене васально-ленним звичаєм. Відповідно визначався і склад цього "загального" ради, що складалася поки тільки з безпосередніх васалів короля (ст.14). Характерно, що ця рада мав вирішувати питання і про стягування феодального допомоги з Лондона. Інші види податків і зборів, у тому числі найбільш важкий побори з міст - талью, король міг як і раніше стягувати одноосібно. Найбільшу популярність здобули статті, що гарантували вільному населенню Англії недоторканість особи і справедливе правосуддя.