31. Злочини проти приватної власності та проти особи за ”Салічною правдою”.

Серед злочинів проти власності можна виокремити крадіжку, і знищення чужого майна. Особливого значення надавала Салічна Правда крадіжці, яка розрізнялася залежно від об'єкта власності , свиня, кінь, корова тощо) або вартості викраденого (на суму від двох сорока динарів, «на суму більше сорока динарів»).

Покарання визначалося як відшкодування за заподіяну шкоду у вигляді композиції — штрафу, розмір якого залежав від вартості викраденого і коливався від трьох до шістдесяти трьох солідів (франкських золотих монет, кожна з яких дорівнювала сорока римським срібним динараям). Якщо крадіжку вчинив раб, то йому загрожувало покарання у вигляді ста двадцяти ударів батогом, або кастрації, або страти.

Детально регламентуються у варварських Правдах злочини проти особи: вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, образа. Всі вони каралися штрафом.

Грошове стягнення у вигляді вергельду (гроші за кров) передбачалося, наприклад, у разі убивства. Розмір вергельду не був однаковим, вік залежав від соціального становища вбитого. Так, життя вільного франка оцінювалось у 200 солідів, графа — в 600 солідів, віце-графа — в 300, єпископа — в 900 і, нарешті, людини, яка була на королівській службі і яку вбили під час походу, — в 1 800 солідів. За вбивство римлянина, що володів землею, слід було заплатити 1 00 солідів.

32. Судовий процес в державі франків: досудові відносини, виклик в суд, види доказів.

Суд

Вища судова влада належала монарху. Він здійснював її разом з представниками знаті. Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.

Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були “суди сотні”. Їх форма на протязі декі-лькох століть не зазнала серйозних змін. Але поступово судо-ва влада зосереджується в руках феодалів. Спочатку граф, центенарій чи вікарій тільки скликали мальберг – збори віль-них людей сотні, які вибирали із свого середовища суддів-рахінбургів. Суд відбувався під керівництвом виборного го-лови – тунгіна. У його склад вибирались, як правило, замож-ні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чо-ловіки) сотні. Уповноважені короля лише слідкували за пра-вильністю судочинства.

Поступово люди короля (його уповноважені) стають го-ловами судів замість тунгінів. Каролінги завершили цей про-цес. Їх посланці – місії одержали право замість рахінбургів призначати членів суду –скабінів. Обов`язок вільних людей бути присутніми на суді був відмінений.

Подальший розвиток феодалізму призвів до радикальних змін усієї судової структури. Сеньйори - іммуністи розширюють свої права в галузі суду над селянами, які проживали в їх володіннях. Набувають рис імунітету і судові повноваження посадових осіб, а також вищих ієрархів церкви. Юрис-дикція церкви поширювалась не лише на духовенство, а й на деякі категорії світських людей, вдів, сиріт, вільновідпущеників. Усі ці особи перебували під захистом церкви.

Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціа-тиви потерпілого. Він був зобов`язаний дати суду докази ско-єного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати “суд божий” (ор-далії) – випробування розпеченим залізом або кропом. Замо-жний франк міг відкупитися від “суду божого”. Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.