19. Основні риси Афінського права.

Найбільш розвинену правову систему в Стародавній Греції мали Афіни. Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигля-ді Законів Драконта. Це було великою перемогою народних мас. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис дія-чих норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил. На початку VІ ст. до н.е. в Афінах Солоном була проведена велика законодавча робота: Закони Драконта були скасовані за винятком деяких постанов про вбивство. У V – ІV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права.

Майнові відносини. Афінське право не знало чіткої різниці між речами, але правовий статус нерухомості мав свої особливості. Був відомий також поділ майна на видиме і не-видиме. До першого належали: земля, раби, худоба, до другого – гроші, дорогоцінності. Серед речових прав відомі були володіння і власність.

Зобов’язання виникали з договорів або деліктів. Договори в більшості укладались у письмовій формі, хоч ніякої обов’язкової форми не існувало. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника. Після реформи засобом забезпечення договірних зобов’язань залишаються завдаток, застава, порука. Афінському праву були відомі різні види договорів: ку-півлі-продажу, найму, позики, підряду, схову, товариства, до-ручення, комісії.

Зобов’язання із деліктів виникають у випадку заподіяння майну будь-якої шкоди.

Шлюбно-сімейне право. Вступ до шлюбу в Афінах вважався обов’язковим. Але якщо громадянин не вступав у шлюб, то це не спричиняло покарання. Шлюб розглядався як різновид договору купівлі-продажу, а наречена – як об’єкт угоди.

Розлучення для чоловіків було вільним, але для жінок це була складна справа. Жінка займала в сім’ї залежне становище. Взагалі, в Афінах жінки не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Батьківська влада спочатку була дуже широкою, але з часом слабне.

Спадкове право. Спадкування здійснювалось за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом в першу чергу були сини, але коли синів не було, то успадковували дочки. Спадкування за заповітом розпочинається з Солона. Заповідати міг лише той, у кого не було законних дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні, жінки, прийомний син.

Кримінальне право. Афінському праву були відомі такі види злочинів: державні, проти сім’ї, особи, власності. Розрізнялись навмисні і необережні злочини, відомо було поняття самооборони, проводилась різниця між підмовником і вико-навцем злочину.

Серед покарань слід відмітити смертну кару, продаж у рабство, штраф, конфіскацію, безчестя. Покарання для рабів і вільних було різним.

Судовий процес. Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар.

Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували.

Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду.

Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали.

20. Держава і право Спарти. Реформи Лікурга.

На противагу демократичним Афінам, Спарта була аристократичною республікою. Від первісної епохи тут збереглись Народні збори, Рада старійшин і два царі. Держава Спарта виникла на півострові Пелопоннесу результаті об’єднання дорійських і ахейських племен (XII—XI ст. до н. е.). Завойоване населення як Лаконіки, так і Месінії було перетворено у державних (громадських) рабів-ілотів, які займалися землеробством. Ремесла і торгівля були заняттям неповноправних періеків. Головним заняттям спартіатів була військова справа. До цієї справи спартіатів готували з дитинства. Ось як описує процес виховання спартіатів Плутарх; «У сім років хлопчиків відбирали від батьків і, об’єднавши дітей у невеликі загони, виховували спільно, привчаючи до суворої дисципліни. Діти повинні були самі собі діставати харчі та дрова. Все, що вони приносили, було краденим… їм доводилось не тільки таємно викрадати продукти, але й навіть інколи нападати на сторожів і силою віднімати необхідне. Того, хто попадався, нещадно били канчуком як поганого, нездібного злодія і змушували голодувати». Верховним власником землі у Спарті була держава. Повноправні громадяни мали у користуванні однакові ділянки землі, що передавались у спадщину. Цю землю обробляли ілоти, які мали також свій земельний наділ. Ілоти платили і податі у вигляді половини врожаю. Законами легендарного Лікурга спартіатам заборонялось жити у розкоші. Тому, наприклад, покрівля будинку робилась тільки за допомогою сокири, а двері — пилки. Заборонено було золоті і срібні гроші, випускали тільки залізні, величиною завбільшки з колесо, що сприяло ліквідації хабарництва і майже ліквідувало товарно-грошовий обіг. У сім’ї збереглось багато пережитків від родового ладу: можна було мати декільком братам одну дружину; можна було мати дві дружини. Укладення шлюбу і розлучення буливільними. Спартою управляли такі органи влади: два царі (архагети). Рада старійшин —герусія, Народні збори — апела, ефори. Функції царів (архагетів) обмежувались військовими, релігійними та деякими судовими справами. Вони ж стежили за розподілом земельних ділянок. Царі весь час перебували під наглядом ефорів, які через кожні вісім років ворожили і виясняли за розташуванням зірок, чи можуть царі і далі царювати, чи їх потрібно вбити. Вирішальну роль у державних справах відігравала колегія офорів з п’яти чоловік, що обиралися на Народних зборах на один рік. Ефори скликали герусію, Народні збори і пропонували їм порядок денний. Вони керували всією внутрішньою і зовнішньою політикою, стежили за дотриманням законів, віддавали до суду громадян і посадових осіб, розглядали цивільні спори. Звітували ефори тільки перед своїми наступниками. В Спарті склалося своєрідне рабовласницьке суспільство, що зберігало пережитки родоплемінних відносин. Уся земля була поділена на 9000 наділів і їх не можна було відчужувати. Якщо таких не було, то вони переходили до гіпомейонів (принижених) і втрачали право на участь у народних зборах. Тому кількість гіпомейонів постійно зростала, аспартіатів зменшувалась. Окрім спартіатів існували періеки, які, живучи в неродючих районах, посідали проміжне між спартіатами та ілотами місце. Вони були особисто вільними і правоздатними, але не користувалися політичними правами. Головним їх заняттям були ремесла і торгівля. Вони повинні були відбувати і військову службу. Ілоти — це уярмлене населення Месінії, вони були власністю держави. Ілоти обробляли землю спартіатів, вели своє власне господарство і вільно розпоряджалися частиною свого врожаю. Вони залучались до військової служби. Щорічно спартіати оголошували криптії — війну ілотам, масово їх вбиваючи. Перемога Спарти над Афінами у Пелопоннеській війні призвела у IV—III ст. до н. е. до певних змін у суспільному житті. У законодавчому порядку було дозволено дарування і заповіт будинків, землі та інших речей. Проте кількість спартіатів зменшилася з 8000 до 700 чоловік. У 146 р. до н. е. Спарта потрапляє під панування Риму.

На шляху створення державності Спарта виробила свою систему, відмінну від типової для решти Еллади тиранії. Аристократія була низвергнута, а народному правлінню було надано особливий лад, примиряти всі інтереси всередині спартанського суспільства, а крім того, саме це суспільство було поставлено під суворий державний контроль.

Напівлегендарний цар Спарти Лікург (VIII в. До н. Е..) Скористався в своїх перетвореннях досвідом древніх ахейських товариств. Першим і найважливішим з нововведень було створення Ради старійшин - «У з'єднанні з горячечной і запаленої, за словом Платона, царською владою, володіючи рівним з нею правом голосу при вирішенні найважливіших справ, ця Рада став запорукою благополуччя і розсудливості» *. Тим самим у новоучреждаемом державі повинно було встановитися рівновагу між традиційною владою царів - потомствених аристократів і владою неорганізованої натовпу, представленої народними зборами.

* Плутарх. Лікург. VIII.

Іншим з істотних перетворень був переділ землі. Він мав не тільки соціальне, а й політичне значення, «щоб вигнати нахабство, злість, розкіш і ще старіші, ще більш грізні недуги держави - багатство і бідність» *. За своїм задумом, це був захід, подібне тим, які проводили давньосхідні владики в періоди переходу до державної організації, щоб знизити гостроту соціального невдоволення. Для спартанців в цьому, мабуть, був шлях до соціального згуртування їх народу перед лицем залежних і підкорених племен. Щоб знищити всяке нерівність, Лікург розповсюдив переділи і на особисту власність. Були виведені з обороту реальні гроші, які замінили непідйомною і не мала ходіння поза Спарти залізної монетою. Одним з наслідків цього стало поступове зникнення крадіжок у Спарті. Але спартанці пішли і далі: було наказано обмежитися найнеобхіднішими ремеслами і викорінювати особливі мистецтва, щоб стиль життя заможних громадян не мав реального вираження в багатстві речей. Цій же меті мали служити введені Ликургом громадські трапези, які сходили до родових пірам і на яких всі повинні були пригощатися простою їжею і з простої посуду. Для організації цих трапез спартанці повинні були надалі сплачувати невеликий податок, який служив знаком добропорядного спартіата. Цілий ряд постанов був спеціально спрямований проти розкоші: так, будинки слід було будувати за допомогою тільки сокири та пили, щоб не вдаватися украшательству.

* Там же. Закони рівності Лікург поширив і на шлюбно-сімейне сферу. Жінки були значною мірою однакові з чоловіками, допущені до занять спортом, військовою справою. Це мало сприяти простоті моралі, що, в свою чергу, сприяло б зростанню шлюбів і народжуваності. Заохочувалися позашлюбні зв'язки, причому заборонено було проявляти власницькі почуття, ревнощі і т. п., щодо жінок. Держава брала на себе турботу про виховання всіх без винятку дітей.

Постановами Лікурга було введено однакове і обов'язкове виховання і навчання всіх спартиатов, в яких військова справа займало чільне і майже виняткове місце. Заборонено було займатися ремеслами, мистецтвами, землеробством, торгівлею. «Нікому не дозволялося жити так, як він хоче, точно у військовому таборі, всі в місті підпорядковувалися суворо встановленим правилам і робили те з корисних для держави справ, яке їм було призначено». Спартанський спосіб життя повинен був охоронятися численними заборонами на спілкування з іноземцями, нововведеннями в релігійній сфері. Навіть говорити спартіати повинні були по-особливому: лаконічно, економлячи слова, прагнучи до навмисної точності і образності (на ділі такий штучна мова також служив національної ізоляції від інших). Законодавчі постанови Ликурга були висловлені в так званих ретрах - відповідях оракула Аполлона на запитування царя. Вони не були записаними, і священний зміст повинен був забезпечити збереження їх вимог на століття. За задумом законодавця, стабільність спартанського суспільства повинна забезпечуватися і вдачами, і загальним укладом життя, та державними установами, в яких народ в цілому реалізує владу. Одна з ретро завершувалася словами: «Панування і влада нехай належать народу».