88. Поняття спадкового права.

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майнових прав і обов'язків померлої особи до її правонаступників.

В системі римського приватного права спадкове право тісно пов'язане з усіма видами майнових прав. Після смерті особи най­частіше залишається її майно, яке є об'єктом переходу за спадщиною до інших осіб. Римські юристи вважали, що помирає власник, але його власність залишається; помирає боржник, але не борг. У римському спадковому праві склався цілий комплекс правових приписів, які регулю­вали перехід майна власника після його смерті до інших осіб. До них належали такі категорії та положення, як спадкування, спадщи­на, спадкодавець, спадкоємець, універсальне та сингулярне наступ­ництво, відкриття та набуття спадщини, легати, фідеїкоміси та ін.

Спадкування (hereditos) — перехід майна після смерті його влас­ника до інших осіб. Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов'язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов'язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов'язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.

Спадщина (hereditas) — це сукупність прав і обов'язків померло­го, яка визначається на момент смерті спадкодавця.

Спадкодавець (defunctus) — особа, після смерті якої залишилося майно. Ним може бути лише фізична особа. Юридична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.

Спадкоємець (heres) — особа, до якої переходить у встановлено­му порядку майно померлого. Ним може бути як фізична, так і юридична особа.

Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав — за заповітом або за законом.

Римське спадкове право не допускало одночасного спадкування за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decederepotest — не може бути спадкування в одній частині майна помер­лого за заповітом, а в іншій — за законом. Цей принцип римського спад­кового права закладений ще в Законах XII таблиць і зберігся в праві Юстиніана.

Водночас наступництво у правах і обов'язках померлого могло бути двояким за характером — універсальним або сингулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, все повністю.