Положення потерпілого при транспортуванні

Положення потерпілого при транспортуванні до лікувального закладу, якщо не можна викликати швидкої допомоги, залежить від характеру отрима­ної ним травми та його загального стану:

• у положенні на спині транспортують потерпілих, які є при свідомості, з пораненням голови, хребта і кінцівок;

• положення на спині з зігнутими колінами рекомендується при відкритих пораненнях черевної порожнини, при переломах кісток таза;

• у положенні на спині з припіднятими ногами і опущеною донизу головою транспортують поранених за великих крововтрат і шоці;

• положення на животі рекомендується для потерпілих, які без свідомості, при ушкодженні хребта, щелеп, пораненні сечового міхура;

• у положенні на боці, так званому стабільному боковому положенні, транспортують постраждалих, які без свідомості;

• напівсидяче положення з витягнутими ногами рекомендується при пора­ненні шиї та значних ушкодженнях верхніх кінцівок;

• у напівсидячому положенні із зігнутими колінами, під які підкладають валик, транспортують потерпілих з пораненням сечостатевих органів, при травмах черевної порожнини, а також при пораненні грудної клітки.

Способи оживлення організму при клінічній смерті.

Клінічна смерть триває 3 - 5 хв після зупинки серця. При цьому ще не настають незворотні зміни в організмі і всі життєво-важливі функції, включаючи діяльність мозку, ще можна поновити. Після клінічної смерті наступає соціальна або духовна смерть. В цей період настають незворотні зміни кори великих півкуль, хоча дихання і кровообіг ще можна відновити. Біологічна смерть – стан, при якому настають незворотні зміни в усіх органах і системах й повернути до життя потерпілого неможливо.

Ознаки клінічної смерті:

Основні ознаки:

• втрата свідомості,

• відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонна, стегнова), серцевих тонів,

• відсутність самостійного дихання.

Допоміжні ознаки:

• стійке розширення зіниць,

• зміна кольору шкіри,

• втрата рефлексів та м’язового тонусу.

Ознаки біологічної смерті (до ознак клінічної смерті додається):

• висихання та помутніння рогівки ока;

• симптом «кошачого ока»;

• зниження температури тіла до температури навколишнього середовища;

• наявність трупних плям;

• розвиток трупного заціпеніння.

Реанімація за програмою АВС

І етап – А (air) – забезпечення прохідності дихальних шляхів:

- покласти хворого на спину на рівне тверде місце, стати збоку від нього;

- розігнути шию потерпілого (одну руку під шию, другу – на чоло і так закинути голову) або помістити під шию імпровізований валик із одягу;

- вивести нижню щелепу вперед (підвести пальці обох рук під кути нижньої щелепи, великі пальці зафіксувати на підборідді), висунути щелепу вперед і вверх так, щоб верхні зуби знаходились на одному рівні;

- відкрити ротову порожнину (якщо в результаті попередніх дій ротову порожнину не вдалося відкрити, то вказівними пальцями однієї руки, як гачком захоплюють верхні різці, другою - нижні різці й відкривають рот);

- ввести палець глибоко в ротоглотку до основи язика і пальцями витягнути стороннє тіло, слиз, згустки, блювотні маси.

ІІ етап В (вreathe) – відновлення дихання „рот в рот”:

• покласти хворого на спину;

• стати збоку від нього, одну руку – під шию, другу – на чоло і так закидає голову назад;

• першим і другим пальцями затиснути ніс, зробити глибокий вдих;

• охопити щільно своїми губами губи потерпілого і з силою вдуйте повітря в його верхні дихальні шляхи через серветку або хустинку;

• відхилитись для здійснення хворим пасивного видиху.

Об’єм видиху – 500-700 мл, вдих – в два рази більше. Стежити за рухами грудної клітини потерпілого. Число дихальних рухів має бути не менше 12-15.

„Із рота в ніс” – коли щелепи міцно стиснені або є ушкодження нижньої щелепи:

• кладуть руку на чоло, закидають голову потерпілого назад, другою рукою захоплюють нижню щелепу і щільно притискають її до верхньої, закриваючи рот;

• губами захоплюють ніс потерпілого і проводять вдих;

• під час пасивного видиху залишають шию в розігнутому положенні, рот і ніс відкритими.

ІІІ етап С (cirсulation) – відновлення серцевої діяльності.

Закритий масаж серця:

• покласти хворого на спину на рівну тверду поверхню;

• стати збоку біля грудної клітки;

• розмістити ліву руку на нижню третину грудини посередині так, щоб пальці рук були трохи підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер, кисть правої руки ставить на тильну поверхню лівої;

• не згинаючи в ліктях руки ритмічно натискають на грудину вглиб на 4-5 см з частотою 100 на хв.

Далі проводять почергово вентиляцію легень та масаж серця у співвідношенні 2:30. Слідкують за появою пульсових хвиль на сонній артерії. Якщо відновилась тільки серцева діяльність, то необхідно продовжувати штучну вентиляцію легень і непрямий масаж серця до відновлення дихання.

Ознаки правильного проведення реанімаційних заходів:

• поява пульсу на артеріях в момент натискування на грудну клітину,

• звуження зіниць,

• відновлення кольору шкіри.

Розміщення в країнах Європи та США автоматичних зовнішніх дефібриляторів (АЗД, AED) в публічних місцях (аеропорти, вокзали, стадіони, кінотеатри, казино і т.д.) та раннє використання електричної дефібриляції дозволило значно знизити летальність при раптової зупинки серця, що дало поштовх для введення АЗД в офіційний протокол базових реанімаційних заходів (ERC, 2010 р.). У зв’язку з наближенням українських стандартів першої медичної допомоги до європейських стали встановлювати автоматичні зовнішні дефібрилятори (публічно доступна дефібриляція (Public Access Defibrillation – PAD) в місцях великого скупчення людей. Ці прибори дозволяють визначити необхідність проведення дефібриляції, потужність розряду та забезпечені голосовими інструкціями по проведенню СЛР.

Стандартна методика використання АЗД: Знайшовши людину у несвідомому стані та викликавши швидку допомогу, на грудну клітку накладають одноразові електроди – перший зліва під пахвою, другий справа під ключицею (можна не витрачати час на перевірку пульсу та зіниць). У середньому через чверть хвилини прибор (якщо є покази до розряду) пропонує натиснути на кнопку та провести дефібриляцію чи (якщо немає до неї показань) розпочати непрямий масаж серця та ШВЛ і включає таймер. Аналіз ритму проводиться повторно після розряду чи по закінченню стандартного часу, відведеного на СЛР. Цей цикл продовжується до приїзду бригади швидкої медичної допомоги. При відновленні роботи серця дефібрилятор продовжує працювати в режимі спостереження.

О фіційні алгоритми (ERC 2010) базових реанімаційних заходів:

О собливості СЛР у дітей:

• до 1 року ШВЛ робиться тільки методом „із рота в ніс”;

• непрямий масаж серця роблять однією рукою, дитине до року – двома пальцями;

• співвідношенні ШВЛ та непрямого масажу серця - 2:15 (у новонароджених – 1:3).

Якщо через 10 хв. від початку закритого масажу серця штучної вентиляції легень і медикаментозної терапії серцева діяльність та дихання не відновлюється, зіниці залишаються розширеними, не реагують на світло, слід вважати, що в організмі настали незворотні зміни в корі головного мозку. У цьому випадку реанімацію доцільно припинити.