103. Римська література: специфіка генези та розвитку, відмінність від давньогрецької. Етичні категорії римського соціуму.

Писемна римська література формувалася в 3 ст. до н.е., коли в еллінів закінчилася класична доба.

Рим виникає як військова спільнота в 753 році до н.е. Від початку як конгломерат різних племен, що від початку мешкали у ворожому оточенні.

Стан війни був для Рими природнім, життя римлян від початку було підпорядковане воєнній дійсності.

Римська література виступає на світовій арені принаймні на 400-500 років пізніше грецької. Рим міг скористатися вже готовими результатами вікового розвитку грецької літератури, засвоїти їх досить швидко і грунтовно і створювати на цій основі вже свою власну, набагато більш зрілу й розвинену літературу. З самого початку розвитку римської літератури відчувається сильне грецький вплив.

Другою особливістю римської літератури є те, що вона виникає і розцвітає в той період історії античності, який Греції вже часом занепаду. Це був період еллінізму, тому й говорять про загальний елліністичних-римському періоді літератури та історії.

Еллінізм характеризується великим рабовласництвом, це створювало в області ідеології, з одного боку, риси універсалізму, а з іншого - риси крайнього індивідуалізму, з дуже великою диференціацією духовних здібностей людини. Отже, римська література є переважно література елліністична.

З цих особливостей літератури - більш пізнього її походження і її елліністичної природи - виступає ще третя особливість. Римська література відтворювала еллінізм надзвичайно інтенсивно, у великих і широких масштабах і в набагато більш драматичних, гарячих і гострих формах. Так, наприклад, комедії Плавта і Теренція, хоча формально і є наслідуванням нової аттичної комедії, наприклад Менандру, але їх натуралізм і твереза ​​оцінка життя, їх використання навколишнього побуту і драматизм їх змісту є особливістю саме римської літератури.

Відмінності римської та давньогрецької культури полягає в розходженні ідеалів : суворий (республіканський)  у римлян та епікурейський  у греків, що не могло не відбитися на літературі в свою чергу. Такими відмінностями були:

-свідоме використання грецької літератури, яку римська література трансформує принагідно запитів народу (суспільства);

-грецьку культуру римляни сприймали не як чуже минуле, а як практичний засіб вдосконалення майбутнього Риму;

-практичний характер (не створили філософії);

Етичні категорії римського соціуму:

-в Римі є чітке відокремлення 2х сфер життя: справа (діло, негоціум), оціум-дозвілля;

Негоціум включав три сфери: війна, землеробство,державні справи.

До негоціуму з літератури належали історіографія і красномовство. До оціуму належало все інше. Темою (об’єктом) літератури в Римі є тільки оціум (дозвілля). Займалися літературою вихідці з провінцій, вільновідпущеники, їх діти, раби.

-в моду входить читання та обговорення книг, стає модно мати бібліотеку;

-книга стає засобом формування особистості (читаючи книжки люди виховувалися).

104. Поняття римського міфу та римської доблесті. Легенди про заснування Риму.

Римляни не створили розвинутої міфології, вони використовували міфи інших народів, адоптуючи їх під себе. Релігія розумілась як засіб, що допомагав у житті.

Римська міфологія докорінно різниться від грецької. Тверезі римляни, фантазія яких не створила народного епосу на зразок Іліади таОдіссеї, не знали міфології. Їхні боги безживні. Це білі постаті без родоводу, без тих подружніх, батьківських і синівських зв'язків, які об'єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Про них не складали ніяких легенд. Цей брак легенд, що свідчить про конкретне мислення, стародавні люди вважали достоїнством римлян, які мали славу найрелігійнішого народу. Греків дивувала ця релігія без міфів, які зачіпали честь і гідність богів.

Римський пантеон богів був значно обмеженішим, ніж грецький, а самі боги — переважно «дрібнішими» за значенням і функціями. Римляни уявляли своїх богів абстрактними постатями, не надаючи їм певних обрисів. 

Міфи про Рим мали такі риси:

-визначили специфіку Риму як центру світу, міф, що утверджує величність міста;

-розкрили систему цінностей римлян (іншої, ніж система греків);

-ієрархія богів, ієрархія суспільства;

-людина отримує все менше і менше знання.

Римська доблесть:

-виховання: абсолютна, беззастережна відданість Риму;

-глобальний конфлікт: обов’язок та почуття;

-мужність заради похвали народу, яка завжди є публічною;

-після похвали залишається Пошана або Глорія-слава;

-богомільність, боговідданість-римське служіння;

Римський дух означав присутність таких чеснот: працелюбність, витривалість сувора гідність, незламна чесність, справедливість.

Легенди про заснування Риму.

За легендою, Рим було засновано 21 квітня, 753 р. до н. е. братами-двійнятами, нащадками троянського героя Енея.

Ромул і Рем були онуками латинського царя, Нумітора з Альба-Лонгі. Царя скинув з престолу його жорстокий брат Амулій , в той час як дочка Нумітора, Рея Сільвія, народжувала дітей.

Рея Сільвія була дівою-весталкою, згвалтованою Марсом, від якого в неї народилися напівбожествені двійнята. Новий цар боявся, що Ромул і Рем відберуть назад трон, тому наказав їх утопити. Вовчиця (або, за деякими переказами, дружина чабана) врятувала і виростила їх, і коли вони стали дорослими, то повернули трон Альба-Лонгі Нуміторові. Згодом двійнята заснували їхнє власне місто, але під час сварки за право стати царем Риму сварки Ромул вбив Рема, хоча деякі джерела визначають причину сварки тим, що кожен хотів назвати нове місто своїм ім’ям. Зрештою Ромул дав місту своє ім’я. Оскільки місту бракувало жінок, за легендою, латиняни запросили на свято плем’я сабінів і викрали їх незаміжніх дівчин, започаткувавши інтеграцію латинян і сабінів.

За іншою легендою, записаною грецьким істориком Діонісієм, Еней очолював группу троянців у морській подорожі. Після довгих мандрів бурхливим морем, вони висадилися на береги річки Тібр. Незабаром після висадки, чоловіки забажали знову вийти в море, але жінки, які були з ними, не захотіли їхати далі. Одна жінка, на ім’я Рома, запропонувала іншим жінкам спалити кораблі, аби запобігти відплиттю. Спочатку чоловіки розгнівалися на Рому, але потім зрозуміли, що вони знаходилися в ідеальному місці для оселення. І вони назвали нову колонію на честь жінки, яка спалила їх кораблі.