22. Абдомінальний синдром

Больовий абдомінальний синдром - одне з найпоширеніших захворювань органів травлення. Біль виникає через те, що патологічні імпульси надходять у центральну нервову систему. Але тип болю не завжди залежить від інтенсивності імпульсів. Органи, що знаходяться в області черевної порожнини, не завжди викликають дуже сильний біль. Абдомінальним болів сприяє розтягнення або напруга органу, яке сприяє подразнення больових рецепторів.  Абдомінальні болі бувають двох видів:

1. Болі, що мають невелику тривалості і швидко розвиваються.

2. Болі хронічні, при яких хворобливі відчуття відбуваються в міру розвитку захворювання. За типом виникнення болю можуть класифікуватися на вісцеральні, парієтальні, відображені і психогенні.

3. Клініка абдомінального синдрому

Біль переймистий, непостійний, не визначеної локалізації. Нерідко він сполучається з блюванням, напруженням м'язів передньої черевної стінки, лейкоцитозом. Найчастіше виникнення болю спричинюється спазмом та збільшенням проникності судин внаслідок алергічної реакції, подразненням діафрагмальних нервів та сонячного сплетення, іррадіацією болю з плеври, перикарда. При васкуліті та періартерііті з'являється кров у калі (крововиливи в стінку кишки). Як правило, абдомінальний синдром у поєднанні з іншими клінічними ознаками захворювання має значення при встановленні діагнозу основного процесу і свідчить про ступінь його тяжкості. Диференціальну діагностику проводять з метою р'-змежування абдомінального синдрому і гострих хірургічних хвороб органів черевної порожнини. До моменту їх обгрунтованого виключення необхідно особливо ретельно спостерігати за хворим

 Абдомінальний синдром спостерігається при грипі, адено- і ентеровірусній інфекціях, крупозній і сегментарній пневмонії, стафілококовій пневмонії, геморагічному васкуліті, ревматизмі, цукровому діабеті та іншій патології у дітей.

24. Синдром недостатності функції печінки

Синдром печінкової недостатності - симптомокомплекс, що характеризується порушенням однієї або багатьох функцій печінки внаслідок гострого або хронічного пошкодження її паренхіми. Розрізняють гостру і хронічну печінкову недостатність і 3 стадії її: I-початкову стадію (компенсований), II стадію-виражену (декомпенсована) і III стадію - термінальну (дистрофічні). Термінальна стадія печінкової недостатності закінчується печінковою комою.

Етіологія, патогенез

Гостра печінкова недостатність може виникнути при важких формах вірусного гепатиту, отруєннях промисловими (з'єднання миш'яку, фосфору та ін), рослинними (неїстівні гриби) та іншими гепатотропними отрутами, деякими ліками (екстракт чоловічої папороті, тетрациклін та ін), переливанні іногруппной крові і в ряді інших випадків. Хронічна печінкова недостатність виникає при прогресуванні багатьох хронічних захворювань печінки (цироз, злоякісні пухлини і т. д.).

Печінкова недостатність пояснюється дистрофією і поширеним некробіозом гепатоцитів і (при хронічних формах) масивним розвитком портокавальних анастомозів, через які значна частина крові з ворітної вени надходить в порожні і згодом - у артеріальний русло, минаючи печінку (що ще більше знижує її участь у детоксикації шкідливих речовин, всмоктується в кишечнику). Найбільш страждає антитоксична функція печінки, знижується також її участь у різних видах обміну (білковому, жировому, вуглеводному, електролітному, вітамінному та ін.)

Симптоми, протягом залежать від характеру ураження печінки, гостроти перебігу процесу. У 1 стадію клінічні симптоми відсутні, проте знижується толерантність організму до алкоголю та іншим токсичного впливу, позитивні результати навантажувальних печінкових проб (з галактозою, бензоат натрію, білірубіном, особливо вофавердіном). Для II стадії характерні клінічні симптоми: невмотивована слабкість, зниження працездатності, диспепсичні розлади, поява та прогресування жовтяниці, геморагічного діатезу, асциту, іноді гіпопротеінеміческіх набряків. Лабораторні дослідження показують значні відхилення від норми багатьох або всіх печінкових проб; знижений вміст у крові альбуміну, протромбіну, фібриногену, холестерину. Зазвичай збільшений вміст в крові амінотрансфераз, особливо аланінамінотрансферази, часто відзначається анемія, збільшення ШОЕ. Ступінь порушення функції печінки можна визначити також методом радіоізотопної гепатографією. У III стадії спостерігаються глибокі порушення обміну речовин в організмі, дистрофічні явища не тільки в печінці, але і в інших органах (ЦНС, нирках і т. д.); при хронічних захворюваннях печінки виражена кахексія. З'являються ознаки наближається печінкової коми.