- •2.Основні показники фізичного розвитку доношеного здорового новонародженого (маса, зріст,обвід голови, обвід грудей, площа тіла, масово-ростовий коефіцієнт), мінливість з віком.
- •3Визначення понять «фізичний розвиток дитини», «акселерація розвитку дітей», «гармонійність фізичного розвитку». Основні гіпотези і механізми акселерації. Оцінка шкільної зрілості.
- •4.Поняття про виховання в вузькому та широкому розумінні. Фізичне, етичне, розумове виховання.
- •5.Новонароджена дитина. Фізіологічні, рубіжні та патологічні стани в періоді новонародженості.
- •8. Ознаки доношеності та недоношеності.
- •9. Збір анамнезу у дитини та її батьків. Оцінка загального стану хворої дитини. Поняття:діагноз, симптом, синдром.
- •10. Афо нервової системи. Нервово-психічний розвиток та критерії його оцінки.
- •11. Рефлекси новонароджених і дітей раннього віку.
- •12. Афо шкіри, підшкірно-жирового шару, особливості терморегуляції.
- •13. Класифікація і характеристика первинних морфологічних елементів висипки.
- •14. Клінічні методи дослідження м’язової системи.
- •15. Морфологічні і функціональні особливості м’язової системи у дітей. Симптоми, характерні
- •16. Анатомо-фізіологічні особливості кісткової системи у дітей.
- •17. Етапи ембріогенезу органів дихання у дітей.
- •18. Афо дихальної системи. Періоди розвитку.
- •19. Сегментарна будова легень. Поняття про мукоциліарний кліренс
- •20.Критерії і методи оцінки зовнішнього дихання. Поняття про рестриктивний і обструктивний типи порушень вентиляції.
- •21.22.23.Афо серцево-судинної системи.
- •23. Афо серцево-судинної системи. Кровообіг плода
- •22. Афо серцево-судинної системи. Кроовобіг новонародженої дитини
- •24. Основні ознаки ураження ссс у дітей (ціаноз, брадикардія, тахікардія та ін.)
- •26. Вікові анатомо-фізіологічні особливості системи травлення у дітей.
- •27. Афо печінки та жовчевивідних шляхів.
- •28. Особливості ембріогенезу сечової системи та їх клінічне значення.
- •1.Семiотика порушень фiзичного розвитку дiтей;
- •2.Семiотика порушень нервово-психiчного розвитку дiтей
- •3. Семiотика основних синдромiв -менiнгеальний,енцефалiтичний
- •5.Семiотика захворювань нервової системи у дітей(гiдроцефалiя,дитячий церебральний паралiч)
- •6.Семiотика уражень пiдшкiрноi клiтковини(склерома,склердема,адипонекроз)
- •4. Семiотика основних синдромiв(судомний)
- •20.Семіотика патологічних і функціональних шумів серця
- •22. Абдомінальний синдром
- •Клініка абдомінального синдрому
- •24. Синдром недостатності функції печінки
- •21. Семіотика уражень органів травлення та основних захворювань (пілороспазм, пілоростеноз, гастрит, виразкова хвороба, холецистит, дискінезія жовчних шляхів та ін..) у дітей
- •23. Основні синдроми ураження шкт( кишковий, абдомінальний, мальабсорбції)
- •Синдром мальабсорбції
- •25. Методика дослідження гепатобіліарної системи. Синдром жовтяниці, синдром
- •26. Семіотика найбільш частих захворювань сечової системи у дітей (пієлонефрит,
- •27. Синдром гострої і хронічної ниркової недостатності.
- •28. Набряковий синдром. Причини виникнення, контроль за виникненням набряків,семіотика ниркових набряків.
- •29. Нефротичний і нефритичний синдроми.
- •30. Семіотика ураження сечовивідної системи. Основні синдроми ураження (сечовий,гіпертензійний, синдром дизуричних розладів)
- •1) Об’єм та форми роботи лікаря-педіатра.
- •Робота дільничного педіатра Напрямки і обсяг роботи дільничного педіатра
- •Физическое развитие детей
- •Центильный метод оценки физического развития
- •Сущность центильного метода оценки физического развития детей и подростков
- •4) Профілактика пролежнів та боротьба з ними:
- •5) Клінічні методи обстеження нервової системи
- •6)Особенности см жидкости у детей
- •8.Цели и показания к проведению люмбальной пункции
- •Добова екскреція білка з сечею у дітей різних вікових груп
- •Можливі причини гематурії у віковому аспекті
20.Критерії і методи оцінки зовнішнього дихання. Поняття про рестриктивний і обструктивний типи порушень вентиляції.
Критерії.
Частота дихання (ЧД) - кількість подихів в 1 хв. Визначення ЧД виробляють по спірограмі або по руху грудної клітки. Середня частота дихання у здорової людини - 16-18 за хвилину, у спортсменів - 8-12. В умовах максимального навантаження ЧД зростає до 40-60 в 1 хв.
Глибина дихання - об'єм повітря спокійного вдиху або видиху при одному дихальному циклі. Глибина дихання залежить від росту, ваги, статі та функціонального стану спортсмена. У здорових осіб становить 300-800 мл.
Хвилинний об'єм дихання (ХОД) характеризує функцію зовнішнього дихання.
У спокійному стані повітря в трахеї, бронхах, бронхіолах і в неперфузіруемих альвеолах в газообміні не беруть участь, оскільки не приходить в зіткнення з активним легеневим кровотоком - це так зване "мертве" простір. Частина дихального об'єму, яка бере участь у газообміні з легеневою кров'ю, називається альвеолярним обсягом. З фізіологічної точки зору альвеолярна вентиляція - найбільш істотна частина зовнішнього дихання, так як вона є тим обсягом вдихуваного за 1 хв повітря, що обмінюється газами з кров'ю легеневих капілярів.
ХОД вимірюється твором ЧД на ДО. У здорових осіб ЧД - 16-18 за хвилину, а ДО коливається в межах 350-750 мл, у спортсменів ЧД - 8-12 мл, а ДО - 900-1300 мл. Збільшення МОД (гіпервентиляція) спостерігається внаслідок порушення дихального центру, утруднення дифузії кисню та ін.
Вентиляційним еквівалентом (ВЕ) називаються співвідношення між ХОД і величиною споживання кисню. У стані спокою 1 л кисню в легенях поглинається з 20-25 л повітря. При важкій фізичному навантаженні вентиляційний еквівалент збільшується і досягає 30-35 л. Під впливом тренування на витривалість вентиляційний еквівалент при стандартній навантаженні зменшується. Це свідчить про більш економному диханні у тренованих осіб.
Методи.
Перкусія (лупцювання) дозволяє визначити зміну (якщо воно є) щільності легенів. Зміни в легенях є звичайно наслідком деяких захворювань (запалення легенів, туберкульоз і ін.).
Аускультація (вислуховування) визначає стан повітроносних шляхів (бронхів, альвеол). При різних захворюваннях органів дихання прослуховуються досить характерні звуки - різні хрипи, посилення або ослаблення дихального шуму і т.д.
Дослідження зовнішнього дихання проводять за показниками, які характеризують вентиляцію, газообмін, зміст і парціальний тиск кисню і вуглекислого газу в артеріальній крові і за іншими параметрами. Для дослідження функції зовнішнього дихання користуються спірометрії, спірографія і спеціальними апаратами відкритого та закритого типу.
Спірографія- метод дослідження функції легенів шляхом графічної реєстрації їх об'єму при диханні. Спірографія дозволяє оцінити функціональний стан легенів, а також виявляти або виключати діагноз бронхіальної астми.
За допомогою спірографії визначають:
частота дихання, ЧД, од/хв;
об'єм повітря, що надходить в легені протягом одного вдиху (дихальний об'єм, ДО);
об'єм повітря, що надходить в легені за 1 хв (хвилинний об'єм дихання, ХОД);
об'єм кисню, споживаного організмом протягом 1 хв (споживання кисню, ПО);
об'єм кисню, споживаного організмом з 1 л що поступає в легені повітря (коефіцієнт використовування кисню, КВК);
максимальний об'єм повітря, що видихається з легких при спокійному видиху після максимального глибокого вдиху (ЖЄЛ);
максимальний об'єм повітря, що видихається з легких при форсованому видиху після максимально глибокого вдиху (форсована життєва місткість легенів);
максимальний об'єм повітря, що поступає в легені при спокійному вдиху після максимально глибокого видиху (життєва місткість легенів на вдиху);
максимальний об'єм газу, що видихається з легких за 1 з при форсованому видиху після максимального глибокого вдиху (об'єм форсованого видиху за 1 с)
відношення об'єму форсованого видиху за 1 з до життєвої місткості легенів, виражене у відсотках (індекс Тіффно, ІТ)
Спіррометрія - визначення життєвого об'єму легень за допомогою спірометра. Спірометрію застосовують при профілактичних дослідженнях і з метою діагностики захворювань легень і серцево-судинної системи
Функціональна проба Розенталя дозволяє судити про функціональні можливості дихальної мускулатури. Проба проводиться на спірометрі, де у обстежуваного 4-5 разів поспіль з інтервалом в 10-15 с визначають ЖЕЛ. У нормі отримують однакові показники. Зниження ЖЕЛ протягом дослідження вказує на стомлюваність дихальних м'язів.
Проби Штанге і Генчі дають деяке уявлення про здатність організму протистояти нестачі кисню.
Проба Штанге. Вимірюється максимальний час затримки дихання після глибокого вдиху. При цьому рот повинен бути закритий і ніс затиснутий пальцями. Здорові люди затримують дихання в середньому на 40-50 с; спортсмени високої кваліфікації - до 5 хв, а спортсменки - від 1,5 до 2,5 хв.
Проба Генчі. Після неглибокого вдиху зробити видих і затримати дихання. У здорових людей час затримки дихання становить 25-30 с. Спортсмени здатні затримати дихання на 60-90 с. При хронічному стомленні час затримки дихання різко зменшується.
Обструктивний - тип вентиляційної недостатності виникає внаслідок звуження дихальних шляхів та підвищення опору руху повітря. Перешкоди рухові повітря можуть спостерігатись як у верхніх дихальних шляхах, так і в нижніх. При ускладненні проходження повітря у дихальних шляхах порушується не тільки вентиляція легень, але й механіка дихання. Через утруднення видиху різко збільшується робота дихальних м’язів.
Рестриктивний (обмежувальний) (від лат. restrictio – обмеження, зменшення) тип порушення вентиляції зумовлений зменшенням дихальної поверхні легень або зменшенням здатності легеневої тканини до розтягнення.
