20.Критерії і методи оцінки зовнішнього дихання. Поняття про рестриктивний і обструктивний типи порушень вентиляції.

Критерії.

Частота дихання (ЧД) - кількість подихів в 1 хв. Визначення ЧД виробляють по спірограмі або по руху грудної клітки. Середня частота дихання у здорової людини - 16-18 за хвилину, у спортсменів - 8-12. В умовах максимального навантаження ЧД зростає до 40-60 в 1 хв.

Глибина дихання - об'єм повітря спокійного вдиху або видиху при одному дихальному циклі. Глибина дихання залежить від росту, ваги, статі та функціонального стану спортсмена. У здорових осіб становить 300-800 мл.

Хвилинний об'єм дихання (ХОД) характеризує функцію зовнішнього дихання.

У спокійному стані повітря в трахеї, бронхах, бронхіолах і в неперфузіруемих альвеолах в газообміні не беруть участь, оскільки не приходить в зіткнення з активним легеневим кровотоком - це так зване "мертве" простір. Частина дихального об'єму, яка бере участь у газообміні з легеневою кров'ю, називається альвеолярним обсягом. З фізіологічної точки зору альвеолярна вентиляція - найбільш істотна частина зовнішнього дихання, так як вона є тим обсягом вдихуваного за 1 хв повітря, що обмінюється газами з кров'ю легеневих капілярів.

ХОД вимірюється твором ЧД на ДО. У здорових осіб ЧД - 16-18 за хвилину, а ДО коливається в межах 350-750 мл, у спортсменів ЧД - 8-12 мл, а ДО - 900-1300 мл. Збільшення МОД (гіпервентиляція) спостерігається внаслідок порушення дихального центру, утруднення дифузії кисню та ін.

Вентиляційним еквівалентом (ВЕ) називаються співвідношення між ХОД і величиною споживання кисню. У стані спокою 1 л кисню в легенях поглинається з 20-25 л повітря. При важкій фізичному навантаженні вентиляційний еквівалент збільшується і досягає 30-35 л. Під впливом тренування на витривалість вентиляційний еквівалент при стандартній навантаженні зменшується. Це свідчить про більш економному диханні у тренованих осіб.

Методи.

Перкусія (лупцювання) дозволяє визначити зміну (якщо воно є) щільності легенів. Зміни в легенях є звичайно наслідком деяких захворювань (запалення легенів, туберкульоз і ін.).

Аускультація (вислуховування) визначає стан повітроносних шляхів (бронхів, альвеол). При різних захворюваннях органів дихання прослуховуються досить характерні звуки - різні хрипи, посилення або ослаблення дихального шуму і т.д.

Дослідження зовнішнього дихання проводять за показниками, які характеризують вентиляцію, газообмін, зміст і парціальний тиск кисню і вуглекислого газу в артеріальній крові і за іншими параметрами. Для дослідження функції зовнішнього дихання користуються спірометрії, спірографія і спеціальними апаратами відкритого та закритого типу.

Спірографія-  метод дослідження функції легенів шляхом графічної реєстрації їх об'єму при диханні. Спірографія дозволяє оцінити функціональний стан легенів, а також виявляти або виключати діагноз бронхіальної астми.

За допомогою спірографії визначають:

• частота дихання, ЧД, од/хв;

• об'єм повітря, що надходить в легені протягом одного вдиху (дихальний об'єм, ДО);

• об'єм повітря, що надходить в легені за 1 хв (хвилинний об'єм дихання, ХОД);

• об'єм кисню, споживаного організмом протягом 1 хв (споживання кисню, ПО);

• об'єм кисню, споживаного організмом з 1 л що поступає в легені повітря (коефіцієнт використовування кисню, КВК);

• максимальний об'єм повітря, що видихається з легких при спокійному видиху після максимального глибокого вдиху (ЖЄЛ);

• максимальний об'єм повітря, що видихається з легких при форсованому видиху після максимально глибокого вдиху (форсована життєва місткість легенів);

• максимальний об'єм повітря, що поступає в легені при спокійному вдиху після максимально глибокого видиху (життєва місткість легенів на вдиху);

• максимальний об'єм газу, що видихається з легких за 1 з при форсованому видиху після максимального глибокого вдиху (об'єм форсованого видиху за 1 с)

• відношення об'єму форсованого видиху за 1 з до життєвої місткості легенів, виражене у відсотках (індекс Тіффно, ІТ)

^{Спіррометрія} - визначення життєвого об'єму легень за допомогою спірометра. Спірометрію застосовують при профілактичних дослідженнях і з метою діагностики захворювань легень і серцево-судинної системи

Функціональна проба Розенталя дозволяє судити про функціональні можливості дихальної мускулатури. Проба проводиться на спірометрі, де у обстежуваного 4-5 разів поспіль з інтервалом в 10-15 с визначають ЖЕЛ. У нормі отримують однакові показники. Зниження ЖЕЛ протягом дослідження вказує на стомлюваність дихальних м'язів.

Проби Штанге і Генчі дають деяке уявлення про здатність організму протистояти нестачі кисню.

Проба Штанге. Вимірюється максимальний час затримки дихання після глибокого вдиху. При цьому рот повинен бути закритий і ніс затиснутий пальцями. Здорові люди затримують дихання в середньому на 40-50 с; спортсмени високої кваліфікації - до 5 хв, а спортсменки - від 1,5 до 2,5 хв.

Проба Генчі. Після неглибокого вдиху зробити видих і затримати дихання. У здорових людей час затримки дихання становить 25-30 с. Спортсмени здатні затримати дихання на 60-90 с. При хронічному стомленні час затримки дихання різко зменшується.

Обструктивний - тип вентиляційної недостатності виникає внаслідок звуження дихальних шляхів та підвищення опору руху повітря. Перешкоди рухові повітря можуть спостерігатись як у верхніх дихальних шляхах, так і в нижніх. При ускладненні проходження повітря у дихальних шляхах порушується не тільки вентиляція легень, але й механіка дихання. Через утруднення видиху різко збільшується робота дихальних м’язів.

Рестриктивний (обмежувальний) (від лат. restrictio – обмеження, зменшення) тип порушення вентиляції зумовлений зменшенням дихальної поверхні легень або зменшенням здатності легеневої тканини до розтягнення.