14. Клінічні методи дослідження м’язової системи.

При об’єктивному обстеженні м.с у дітей застосовують огляд, пальпацію і перкусію, як основні методи. За доп. методів, виявляють чимало симптомів, які дозволяють поставити не тільки попередній, а й клінічний діагноз захворювання м’язової системи.

Огляду дитини оцінюють: трофіку м’язів, їх функціональну (рухову) здатність, наявність спастичних чи паралітичних явищ, судомних скорочень і природжених аномалій розвитку.

1)Трофіку м’язів, яка характеризує рівень обмінних процесів, оцінюють за ступенем і симетричністю розвитку окремих груп м’язів. Оцінку проводять у спокійному стані і при напруженні м’язів.Три ступені розвитку м’язів: слабкий, середній та хороший. При слабкому ступені розвитку м’язів тулуба та кінцівок в стані спокою вони виявляються недостатньо, при напруженні їх обсяг змінюється досить мало, нижня частина живота звисає, нижні кути лопаток відстають від грудної клітки. При середньому ступені розвитку м’язів маса м’язів тулуба у спокійному стані виражена помірно, а кінцівок — добре, при напруженні м’язів змінюється їх форма і обсяг. При хорошому ступені розвитку м’язи тулуба і кінцівок розвинені добре, а при напруженні спостерігається виразне збільшення рельєфу м’язів.

Окрім характеристики нормального розвитку м’язів у дітей при огляді розрізняють такі види порушення трофіки м’язів, як атрофія і гіпертрофія. Атрофія — крайня ступінь слабкого розвитку і недорозвинення (проста форма) або переродження (дегенеративна форма) окремих м’язів чи їх груп.Гіпертрофія — це потовщення і збільшення маси м’язів внаслідок гіпертрофії м’язових волокон. Частіше зустрічається у дітей, які займаються спортом, фізичною працею і дуже рідко є ознакою хвороби.Від справжньої гіпертрофії м’язів потрібно відрізняти псевдогіпертрофію, при якій відкладання жиру симулює картину хорошого розвитку м’язів.

Оглядаючи можна виявити їх:

1. вроджені дефекти розвитку. У здорових дітей, фізичний розвиток яких відповідає віку і статі, м’язи пружні і однаково розвинені на симетричних ділянках тіла. При вроджених дефектах розвитку спостерігається асиметрія м’язів. Із таких дефектів: вроджена кривошия.

2. вроджене недорозвинення окремих м’язів, зокрема таких як відсутність стернальної частини великого грудного м’яза і прямого м’яза живота. Вказані дефекти характеризуються асиметричним розташуванням м’язів.

3. функціональну здатність, тобто на можливість виконання певних рухів. Внаслідок пошкодження рухових відділів центральної або периферичної нервової системи _ парези(часткова втрата) або паралічі(втрату здатності виконувати довільні рухи).Розрізняють: моноплегію — параліч 1кінцівки, геміплегію — параліч м’язів верхньої і нижньої кінцівок на одній стороні, параплегію — параліч м’язів рук (верхня параплегія) або ніг (нижня параплегія), тетраплегію — параліч м’язів обох верхніх і нижніх кінцівок. В залежності від рівня пошкодження рухового нейрона розрізняють центральні (спастичні) і периферичні (мляві) паралічі.

4. наприклад мимовільні скорочення- судоми.

5. стан тонусу м’язів. Тонус м’язів — це незначне фізіологічне і постійне напруження м’язів скелету в стані спокою, яке забезпечує готовність м’язів до виконання рухів. Для візуальної оцінки тонусу м’язів слід визначити позу дитини і положення її кінцівок, що дозволяє встановити, тонус яких м’язів чи їх груп переважає на момент обстеження.

Для здорових дітей характерний нормальний тонус м’язів (нормотонія), а при патології розрізняють такі види порушення тонусу м’язів, як атонія, гіпо-, гіпер- і дистонія. Атонія — це відсутність тонусу м’язів, гіпотонія — зниження, гіпертонія — підвищення м’язового тонусу, дистонія — змінний м’язовий тонус.

У здорової дитини протягом перших 3-4 місяців життя спостерігається значне підвищення тонусу м’язів (фізіологічна гіпертонія.У дітей грудного віку досить часто на гіпотонію м’язів вказує кволість .Візуально для гіпотонії м’язів тазового пояса і нижніх кінцівок характерна хода перевальцем — «качина хода» і позитивний симптом Говерса — піднімаючись з підлоги, дитина спочатку стає на коліна, а потім підводиться, послідовно спираючись руками на коліна і стегна. При гіпертонії м’язів в результаті туберкульозного менінгіту спостерігається своєрідна поза: дитина лежить на боці, з підтягнутими ногами, з рукою поміж ними, а при менінгококовому менінгіті дитина звичайно лежить на боці з відкинутою назад головою, і якщо її покласти на спину, то потилиця глибоко втискується в подушку (дитина неначе «буравить подушку»). Досить своєрідною є поза опістотонуса хворий лежить нерухомо з витягнутими кінцівками, з напруженим тілом і різко закинутою назад головою. Така поза характерна для хворих на правець (tetanus).

Крім того, на наявність підвищеного тонусу м’язів верхніх кінцівок вказують: а) стиснення пальчиків в кулак, б) «рука акушера» — пальці втягнуті в міжфалангових суглобах, притиснуті один до одного, зігнуті у п’ястково- фалангових зчленуваннях, великий палець дуже щільно приведений до долоні, в) атетозне положення рук та деякі інші ознаки.

Додатковим методом оцінки м’язового тонуса є визначення опірності та обсягу пасивних рухів.

За допомогою пальпації визначають також силу м’язів, наявність болючості і затвердінь (ущільнень) за ходом м’язів.