25. Історія економічного розвитку території України і формування особливостей природокористування в межах її території та їх вплив на формування сучасних проблем збалансованого розвитку країни.

Економічна історія України — починається з періоду заселення її нинішньої території першими поселенцями. Розквіт Київської України-Руси у 9-11 ст. обумовлений г.ч. її вигідним географічним положення на перехресті торгових шляхів і зв'язками з країнами Зах. Європи, Півночі і Півдня. У 12 ст., після перекриття кочовиками торгового шляху Дніпром «з варяг в греки», стався розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажена міжусобицями, нападами половців, монголо-татар, поляків і литовців, вони стали околичними землями інших, більш могутніх держав.

Зруйнована економіка була відновлена лише у 15-16 ст. як частина аграрного господарства Польського королівства, а потім польсько-литовської Речі Посполитої.

Після інтеграції з Російською імперією у 17-18 ст. Україна стала головною житницею Росії. У кінці 19 ст. Донецький басейн (Донбас) перетворився в головний гірничодобувний і металургійний центр України, а Одеса стала її головним морським портом.

При радянській владі Україна зберегла статус розвиненого аграрного і гірничодобувного регіону. Крім того, розвинулася обробна промисловість, транспорт ісфера послуг.

Незважаючи на значне руйнування під час Другої світової війни, Україна залишилася однією з найрозвиненіших республік СРСР. Все ж у 1945 р. Україна дала 18% загальносоюзного виробництва чавуну і 11,2% сталі. Всього до травня 1945 р. було відбудовано і введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей. Економіка відновлювалася, але у 1945 р. виробництво у республіці становило тільки 26% довоєнного рівня.

Україна в основному завершила відбудову поруйнованої війною промисловості тільки у п'ятій п'ятирічці (1951–1955 рр.).

Згідно із західними оцінками, національний прибуток України на душу населення в 1970-х роках був вищим, ніж в Італії. У кінці 1970-х років зростанняприпинилося, в 1980-х роках почався спад, а після 1990 вибухнула економічна криза.

У період існування СРСР економіка України була підлегла диктату Держплану СРСР, який спільно з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани її розвитку як інтегральної частини радянської економіки. Українські підприємства були підлеглі союзним міністерствам у Москві або республіканським міністерствам у Києві.

Після 1991 підприємства, незважаючи на приналежність, що збереглася формально до державної власності, потрапили під контроль своїх директорів. До 1996 біля 6 тисяч середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 було приватизовано 45 тисяч невеликих підприємств і майже 99 % магазинів роздрібної торгівлі, підприємств торгівлі і сфери послуг.

Загальне число безробітних в 1998–1999 досягло 2 млн чол. У пошуках роботи до 7 млн чол. покинули країну (т.зв. «четверта хвиля» трудової еміграції).

Зниження національного прибутку становило 11-15 % на рік в 1991—1994; у 1995 валовий національний продукт становив 2400 дол. на душу населення. Результатом гіперінфляції стало майже повне руйнування в 1993—1994 економіки країни, до 1997 інфляцію вдалося припинити, але середньомісячний прибуток громадян становив 90 дол. У 1997 чисельність трудових ресурсів становила 22,6 млн чол. У галузевій структурі зайнятості переважає сфера послуг — 49 %. У промисловості і будівництві зайнято 30 %, в сільському, лісовому і рибному господарстві — 21 %.

В Україні виділяють три економічних райони: Донецько-Придніпровський, Центрально-Західний і Південний. У першому зосереджені підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної і важкої промисловості. У другому — обробна, легка і харчова промисловість. У Південному районі переважають суднобудування, портове господарство й індустрія відпочинку. Повсюдно сприятливі умови для сільського господарства. Західні і центральні області України спеціалізуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), в південній Україні переважає зернове господарство і садівництво, біля великих міст розвинене овочівництво.

Великі металургійні заводи споруджені в Запоріжжі, Маріуполі, Дніпропетровську, Донецьку, нафтопереробні заводи є в Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Кременчуці, Лисичанську. На Донбасі і в Придніпров'ї розвинена хімічна промисловість, яка продукує соду, сірчану кислоту, добрива, синтетичні смоли, пластмаси, волокна, шини і різні хімікати. Україна виробляє також обладнання для важкої промисловості, енергетики (електромотори, турбіни, потужні трансформатори), залізничного транспорту (локомотиви, вантажні вагони), гірничодобувної промисловості (екскаватори, бульдозери, вугільні комбайни), автотранспорту (вантажні машини, автобуси, легкові автомобілі), цивільної авіації (пасажирські літаки, авіаційні двигуни) і сільського господарства (трактори, сільгосптехніка). Крім того, виготовляється широкий спектр побутової, а також комп'ютерної техніки. Космічні технології і озброєння — важливий напрям розвитку машинобудування України. Військово-промисловий комплекс на початку 1990-х років давав біля 1/4 обсягу промислового виробництва України. Промисловість будівельних матеріалів виробляє цемент (5 млн т в 1997), залізобетонні конструкції, ізоляційні, облицювальні і стінові матеріали, асбесто-цементні вироби і шифер, силікатне скло, кераміку і фаянс. За період з 1918—1980 біля 62 % всіх капіталовкладень було направлено в будівництво.

Рільництво і скотарство — традиційний вид занять населення країни з часів Трипілля (4-2 тис. р. до н. е.). Сприятливі кліматичні умови і ґрунти Українизабезпечують відносно високу врожайність. У 1985 УРСР дала 46 % всієї пшениці, 56 % кукурудзи, 60 % цукрових буряків, 50 % соняшника в СРСР. Виробництво яловичини становило 24 % від загальносоюзного. У подальші роки сільськогосподарське виробництво України стало знижуватися: в 1991 (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряка, 4,1 (1,9) млн т м'яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва пов'язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сільськогосподарської продукції і зростанням конкуренції з боку зарубіжних товаровиробників. У 1976 улов риби в Україні становив 1,1 млн т (12 % від загальносоюзного), в 1991 — 816 тис. т. 1890-х роках 18 % території України було покрито лісами. Знищення лісів протягом двох світових воєн, хижацька експлуатація в царський час і при Габсбургах, але особливо при радянському режимі, привели до скорочення площі лісів до 13 % на початку 1990-х років. У 1991 (1997) було вироблено 8 (5) млн кубометрів лісоматеріалів, 353 (88) тис. т паперу, 463 тис. т картону.

Приватизація сільгоспугідь стала однією з головних цілей, поставлених Українською державою після 1991. Перешкоди на шляху приватизації землі вельми значні: сільське населення (в основному жінки), що постаріло, недостача капіталу у селянства, відсутність допомоги держави. До січня 1998 в Україні було майже 36 тисяч приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних господарств.

Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті і на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих ТЕС, (Вуглегірська, Криворізька, Бурштинська, Змієвська, Курахівська і інш.). На Дніпрі побудований каскад ГЕС (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська, Кременчуцька.). Понад 30 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська і інш.). Власні паливні ресурси забезпечують лише 58 % потреб України, інша їх імпортується (г.ч. з Росії і Туркменістану).

У 2001 р. структура споживання електроенергії та палива: 135,8 млрд кВт·год. Вугілля та продукти його переробки — 64,2 млн т; природний газ — 65,8 млрд куб.м; нафта і газовий конденсат — 16,9 млн т.