24. Феномен глобалізації на сучасному етапі розвитку суспільства. Вплив глобалізації на формування моделей споживання та характер і масштаби використання природних ресурсів і умов.

Глобалізація - це мультісоціальний феномен всесвітній процесс, який охоплює

усі сторони життя суспільства та який пов’язує національні держави у єдину суспільну систему.

Глобалізація споживання рухається вперед завдяки підвищенню мобільності населення: все більше людей подорожують по світу як з діловими цілями, так і заради відпочинку. Багато хто з них стикається з проблемою вибору товарів і послуг (харчування, готелі, сигарети і т.д.). Люди,які зацікавлені не в пізнанні країни перебування, а у швидкому та гарантованому задоволенні своїх потреб, часто не знають, що ховається за тим чи іншим назвою місцевої продукції (рівень цін, якість і т.п.) і хочуть без проблем отримати те, що вони очікують. Цей інтерес задовольняється завдяки стандартизації.

Зростаюча глобалізація економіки виражається в різкому збільшенні масштабів і темпів переміщення капіталу, випереджаючому зростанні міжнародної торгівлі порівняно зі зростанням ВВП, виникненням цілодобово працючих у реальному масштабі часу світових фінансових ринків. Створені за останні десятиліття інформаційні системи значно посилили здатність фінансового капіталу до швидкого переміщення, що містить в собі, принаймні, потенційно, здатність до руйнування стійких економічних систем.

У ряді глобальних проблем світової економіки в сучасних умовах все гостріше проявляється проблема продовольчої безпеки в масштабах світової, національних та регіональних економік у триєдності таких аспектів, як продовольча самозабезпеченість країн і регіонів, продовольча незалежність, а також безпеку продовольства для здоров'я, життя населення і навколишнього середовища .

Глобальні масштаби набуває екологічна проблема. причому якщо кілька десятиліть тому, коли Римський клуб опублікував свою доповідь «Межі зростання», мова, головним чином, йшла про виснаження енергетичних і сировинних ресурсів планети, загрозливому економічному зростанню, то в 10-ті роки 21 ст. людство починає усвідомлювати реальну небезпеку екологічної катастрофи, що загрожує самому існуванню цивілізації. це викликано

деградацією життєво важливою для здоров'я людини природного середовища,руйнівним техногенним впливом на біосферу, що посилюється впливом парникового ефекту на клімат планети, незворотними втратами в генофонді планети у зв'язку зі зникненням багатьох видів тварин і рослин.

        Ситуація настільки небезпечна, що обговорення екологічних проблем вийшло за рамки наукових дискусій і руху неформалів і перетворилося на важливу частину світового політичного процесу, в який залучені уряди, міжнародні організації та фінансові структури. Ведеться інтенсивна розробка стратегії подолання екологічної кризи

        Враховуючи, що техногенний вплив на природу необхідно знизити, згідно з оцінкою міжурядової організації з питань зміни клімату, принаймні вдвічі проти існуючого рівня, чисельність планети, за прогнозом ООН, зросте до 2050 р до 10 млрд. чоловік, тобто

удвічі порівняно з теперішнім, навіть при нульовому зростанні споживання на душу

населення екологічна інтенсивність споживання (техногенне навантаження на

природне середовище) повинна бути знижена до 2050г. в чотири рази. якщо ж споживання на душу населення буде збільшуватися існуючим темпом –2 -3% на рік, то до 2050 р воно зросте в чотири рази. У цьому випадку для досягнення самопідтримки розвитку необхідно буде знизити екологічну інтенсивність споживання в 16 разів.

        У зазначеній концепції ставка робиться в основному на створення нових безвідходних, ресурсозберігаючих технологій, на посилення контролю міжнародних організацій за станом природного середовища та її використанням. Такий, по суті, технократичний підхід до вирішення найскладнішої проблеми сучасності відсуває на задній план соціальні

проблеми екологічної кризи і серед них насамперед - величезний розрив в рівнях споживання між різними регіонами Землі.

При цьому саме розвинені країни несуть головну відповідальність за забруднення природного середовища та виснаження невідновлюваних ресурсів. За даними Міжурядової

агентства з питань зміни клімату, 74% викиду вуглекислоти в атмосферу здійснюють розвинені і 26% - країни, що розвиваються. У перерахунку на душу населення в розвинених країнах цей показник в 10 разів вище, ніж в розвиваються. Тому для подолання екологічної кризи необхідно, не чекаючи розробки нових безвідходних технологій, вже зараз вводити

обмеження на обсяги забруднення природного середовища, насамперед для західних держав.

В рамках ООН був створений Центр по ТНК, який виробив жорсткі екологічні стандарти, що регламентують їх діяльність.

        Боротьба йде не тільки з питань регламентації та встановлення екологічних стандартів, по суті це - боротьба за контроль над природними ресурсами планети, включаючи повітря, воду, землю. притому особливу занепокоєння міжнародної громадськості, що займається екологічними проблемами, викликає те, що широкі маси населення усуваються від участі у вирішенні життєво важливих для них питань охорони навколишнього їх

природного середовища.

Професор Е. Гудінас (Уругвай) пише, що ті природні ресурси, які раніше були

поза сферою ринкових відносин, тепер включаються до неї; соціальні зв'язки і

відносини зводяться до ринкових трансакцій і потрапляють в сферу приватних

інтересів, а поняття солідарності та соціальної справедливості втрачаються.