
- •59. Соціологічні ідеї Сен-Симона.
- •60. Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма.
- •61. Соціологія - система знань.
- •62. Соціологія в радянському й пострадянському суспільстві.
- •63. Соціологія в системі соціальних наук.
- •64. Специфіка молодіжної субкультури.
- •65. Становлення соціології права.
- •66. Становлення та розвиток соціології як самостійної науки (Огюст Конт і Герберт Спенсер)
65. Становлення соціології права.
Великий внесок у становлення соціології права зробили російські вчені кінця XIX — початку XX в.
До середини нашого сторіччя сучасна соціології соціологія права остаточно затвердилася й одержала з того часу особливо широкий та інтенсивний розвиток насамперед у США, Франції, Італії, Німеччині, Польщі, скандинавських країнах, а трохи пізніше й у нашій кращі.
Низкою істотних особливостей відрізняється і більш скромна за розмахом досліджень європейська школа соціології права, де ведучу роль за останні десятиліття грають французькі (А. Арно, Ж. Гуревич, Ж. Карбоньє, Р. Пенто, А. Леві-Брюль та ін.) і італійські (Р. Тревес, В. Феррарі та ін.) юристи і соціологи. Для європейської школи соціології права завжди був характерний акцент на розробці її теоретичних основ на противагу американській школі, де більш ніж півстоліття панує суперемпіризм.
У нашій країні дослідження із соціології права знову розгорнулися з 60-х років. Особливо багато уваги приділялося розробці її методологічних проблем, взаємодії суспільства, держави і права, значення права для розвитку суспільства.
Значення соціології права визначається тим, що вивчення права ще і з позицій соціології істотно розширює можливості повніше і глибше пізнати його властивості і закономірності розвитку і функціонування. Орієнтація соціології права на вивчення зв'язку і взаємодії права із соціальною реальністю дозволила спростувати чи серйозно змінити багато уявлень, що затвердилися в догматичній юриспруденції.
Практично прикладне значення соціології права пов'язане із її важливою роллю в обслуговуванні законотворчості і правозастосування, у прийнятті правових рішень.
66. Становлення та розвиток соціології як самостійної науки (Огюст Конт і Герберт Спенсер)
В історії суспільної думки французький вчений Огюст Конт (1798 - 1857 pp.) відомий насамперед як родоначальник позитивістської філософії і позитивістської соціології, спрямованих на звільнення науки від умоглядної філософії (метафізики) і теології.
Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному порядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовувати прийоми спостереження, експерименту і порівняння.
Значення соціології О. Конта визначається насамперед тим, що на основі синтезу досягнень суспільствознавства того періоду всупереч панівним у той час спекулятивно-умоглядним філософським підходам і теологічним поглядам він вперше:
1) обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку;
2) визначив соціологію як особливу науку, що спирається на спостереження;
3) порушив питання про проведення емпіричних досліджень у даній науці;
4) обґрунтував закономірний характер розвитку історії, загальні контури соціальної структури і ряду найважливіших інститутів суспільства.
Однак О. Конту не вдалося досить чітко визначити предмет і метод нової науки; у його працях — характерна для позитивізму недооцінка значення загальної теорії й абсолютизація ролі вивчення окремих соціальних фактів, емпіризм, неправомірна аналогія соціальних явищ, процесів і законів з тими, що вивчаються в природознавстві.
В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера (1820-1903 pp.), лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:
а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;
б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є "частиною загального процесу еволюції", оскільки існує тільки одна еволюція, що відбувається всюди однаково".
Він вважав, що взаємини між суспільними структурами подібні до взаємодії органів живого організму.
Якщо О. Конт у питанні про співвідношення особистості й суспільства віддавав пріоритет суспільству як системі, то Г. Спенсер, навпаки, — особистості, індивіду.
Заслуга Г. Спенсера в соціології складається насамперед у тому, що йому вдалося розгорнуто і глибоко свого часу розробити системний підхід стосовно суспільства і з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний контроль та ін.