59. Соціологічні ідеї Сен-Симона.

Анрі де Сен-Сімон — французький мислитель, соціолог, один із засновників утопічного соціалізму.

Французький соціаліст-утопіст. Разом з Фур'є та Оуеном його вважають одним із трьох батьків-засновників сучасного соціалізму. Сен-Симон був одним з перших мислителів, які визначили основні риси індустріального суспільства. У роботах він критикує лібералізм з його індивідуальною мораллю і прославляє колективістські суспільні тенденції. Головним чинником суспільного розвитку Сен-Симон вважав класові конфлікти. Він не провіщав майбутнього безкласового суспільства, але припускав, що всі типи суспільства слід поділити на різні функціональні категорії. Ключовою суспільною метою має стати продуктивність праці, а політична влада, здійснювана кваліфікованими управлінцями, буде не що інше як прикладання науки до процесу виробництва.

Вважав, фундаментом розвитку суспільства є певна система поглядів і переконань і сформулював відповідну закономірність: якщо пануючі в суспільстві погляди і переконання втрачають довіру і перестають цінуватися, то існуючий порядок руйнується.

Приватна власність не заважає розвиткові суспільства, оскільки держава досягне рівня централізованої керованої промислової асоціації, яка функціонує на підставі планів виробництва. Стабільності суспільства, на думку мислителя, повинна сприяти жорстка дисципліна окремих людей та соціальних груп. У цьому випадку відпаде необхідність у політичних інститутах, значних затратах суспільства на забезпечення свобод і права індивідів, тобто завдяки активній діяльності центральних органів держави і жорсткому адмініструванню буде забезпечено загальну та індивідуальну свободу.

60. Соціологічні ідеї Еміля Дюркгейма.

Еміль Дюркгейм — французький соціолог і етнолог.

Вважається одним з засновників соціології як науки, що оперує власними емпіричними методами, які служать не тільки ілюстрацією до різноманітних гіпотез, а головним чином для їх доказу. В академічному курсі історії класичної соціології ім'я Еміля Дюркгейма стоїть поряд з такими засновниками наукової соціології як Макс Вебер, Фердинанд Тенніс та Георг Зіммель.

Професійна діяльність займала головне місце в житті Дюркгейма, але, не зважаючи на це, він брав активну участь в різних суспільних організаціях і рухах. Він був людиною демократичних та ліберальних переконань, прибічником соціальних реформ, що базувалися на наукових рекомендаціях. Разом з тим Дюркгейм був супротивником революційного соціалізму, вважаючи, що глибокі соціальні зміни відбуваються в результаті довгої соціальної та моральної еволюції. З цих позицій він намагався примирити ворогуючі класові сили, розглядаючи соціологію як наукову альтернативу лівому та правому радикалізму.

Практична мета його професійної та суспільної діяльності полягала в тому, щоб вивести французьке суспільство із тяжкої кризи, у якій воно перебувало в останній чверті XIX ст. після падіння прогнилого режиму Другої Імперії, поразки у війні з Пруссією та кривавого придушення Паризької Комуни. У зв'язку з цим він активно виступав проти прибічників відродження монархії та прихильників «сильної влади», проти реакційних клерикалів та націоналістів, відстоюючи необхідність національної згоди на республіканських, світських та раціоналістичних принципах, на основі яких у Франції сформувалась Третя республіка.

Перша Світова війна завдала тяжкого удару по Французькій соціологічній школі, поставивши під питання загальний оптимістичний настрій соціології Дюркгейма. Деякі відомі працівники школи загинули на фронтах війни.