5. Возникновение славистики (а.Х.Востоков, ф.Миклошич, й. Добровский)

СЛАВИСТИКА (славяноведение)— совокупность научных дисциплин о языках, литературах, фольклоре, истории, материальной и духовной культуре славянских народов. Раздел С.славянское языкознание исследует славянские языки, их возникновение, историю, совр. состояние, диал. членение, историю и функционирование лит. языков. Зарождение С. началось в 16—17 вв., когда появились чеш., польск., словен., хорв., церк.-слав. и др. грамматики и грамматич. сочинения и когда было написано «Граматично изказанье» Ю. Крижанича (1666). Первым крупным слав, филологом, заложившим основы науч. С был чех Й. Добровский, написавший научную грамматику ст.-слав, языка (1822), чеш. грамматику (1809), историю чеш. языка и лит-ры (1792) и определивший круг проблем, стоявших перед С. в 19 и 20 вв. и сохранивших актуальность до наших дней: сравнит, исследование слав, языков, изучение ст.-слав, языка, грамматич. строя совр. слав, языков, кирилло-мефодиевская традиция (т. е. проблема возникновения слав, письменности и ее дальнейшего развития). В России эти проблемы разрабатывал А. X. Востоков. Т. о., в 1-й пол. 19 в., в эпоху подъема нац. слав, самосознания, слав. яз-знание развивалось в недрах филологии, для к-рой было характерно прежде всего внимание к древним рукописям и древнему языковому состоянию и в меньшей мере к лексике и грамматике формирующихся  нац.  лит.   языков. Новый период в истории слав, яз-зна-ння 19 в. начался с создания славистич. кафедры в Вене, к-рую занял словенец Ф. Миклошич, крупный представитель сравнит.-ист. яз-знания. Подытожив предшествующий период изданием ряда памятников и созданием большого словаря церк.-слав. языка, он создал фундаментальную сравнит, грамматику слав. языков и первый эти-мологич. словарь слав, языков (1886), что положило начало длит. периоду сравнит.-ист. исследовании в С, продолжающемуся до сих пор.

У 1820 р. відомий російський учений Олександр Христофорович Востоков (1781—1864) у «Розвідці про слов’янську мову» виявляє й доводить споріднені зв’язки між слов’янськими мовами. Це фактично перша праця з історичної фонетики слов’янської групи індоєвропейських мов. її значення не тільки в конкретних висновках щодо слов’янських мов (історія слов’янських мов, стосунок давньоруської мови до старослов’янської, польської та сербської), а й у визначенні методів історичного дослідження споріднених мов. На основі зіставлення слов’янських мов Востокову вдалося розкрити таємницю юсів — ж і а. Ці букви позначали відповідно носові голосні, які колись були в усіх слов’янських мовах, а згодом зникли, замінившись на [а] й [у] в усіх мовах, крім польської (пор. старослов’янське масо, польськ. тірзо, укр. м’ясо; старослов’янське джбг, польськ. йф, укр. дуб). Так, практично одночасно в різних країнах було «відкрито» порівняльно-історичний метод дослідження мов. Бопп на матеріалі відомих йому індоєвропейських мов, Раск на матеріалі ісландської, грецької, латинської та балто-слов’янських мов, Грімм на матеріалі германських, а Востоков — слов’янських мов незалежно один від одного дійшли аналогічних, взаємодоповнювальних висновків щодо порівняльно-історичного методу. За ними пішли інші вчені, які опрацьовували принципи порівняльно-історичного дослідження різних груп індоєвропейської мовної родини. Зокрема, німецький учений Фрідріх-Крістіан Діц (1794—1876) створив порівняльно-історичну граматику романських мов. Він реконструював низку форм народної латини, не зафіксованих у писемних пам’ятках. Згодом його реконструкції було підтверджено знайденими під час археологічних розкопок текстами, написаними народною латиною. Німецький мовознавець Йоган-Каспар Цейс (1806—1856) написав порівняльно-історичну граматику кельтських мов, словенський лінгвіст Франко Міклошич (1813—1891) — першу «Порівняльну грамматику слов’янських мов» у трьох томах, яка вийшла німецькою мовою (перший том «Фонетика» з’явився в 1852 р., другий «Морфологія» — в 1856 р., третій «Синтаксис» — у 1874 р.).