22. Зарплата: зміст, структура, види, форми і системи. Мін зп : сутність і методика визначення.

ЗП - 1.ціна , яка виплачується нп за використання його здібностей чи здатностей до виконання тих чи інших завдань, повноважень, що делегуються робочому місцю чи посаді.2. Ціна роб сили. 3.ціна інтелекту.

Ф-ції: нп: відтворювальна, мотивуюча; держ: регулююча; нп+держ: соціальна;р: оптимізаційна.

Рівні формування: ринок роб сили; на підпр-стві. Диференціація ЗП повязна з: кількістю праці, складністю роботи, результатом вир, компенсаційною різницею. Структура— це співвідношення окремих складових заробітної плати в загальному її обсязі.

Форми:

1. почасова застосовується коли потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології та не стимулюється. Системи: погодинно-нормативна та погодинно-преміальна.

2. відрядна заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме від інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва. Системи відрядної ЗП: пряма (за кожну 1 товару), в-преміальна, в-прогресивна (прогресивне збільшення розцінок залежно від виконання норм виробітку), непряма (помічники), акордна (розцінка на весь комплект робіт), акордно-преміальна.

Види:

Основна – це ціна за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, а також суми процентних або комісійних нарахувань в залежності від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг).

Додаткова - понад установлені норми за трудові успіхи та винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та мат виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Мінімальна - встановлений державою розмір ЗП , нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану нм повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу). Не включають доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. МЗП = прожитковому мін. Укр 1218 грн. Ф-ція - стимулювання власника роб сили до участі у праці. Залежить від споживчого кошика(120-300 товарів)

28. Капітал інтелектуальний: сутність, теорії, види, значущість.

КІ – 1. людський та штучний інтелект і продукти його роботи , що здатні створювати той чи той зиск-мат або соц.; 2. немат активи (Е. Брукінг); особливе поєднання людського та структурного К; здатність трансформувати знання і немат активи і чинники, що створюють багатство за рахунок особливого ефекту від людського К помноженого на структурний (Л. Едвінссон); 4. Знання всіх працівників компанії, що забезпечують її конкурентоспроможність; упаковані корисні знання (Т. Стюарт); 5.знання співробітників, накопичені ними в процесі розробки продуктів, організаційна структура та інтелектуальна власність (К. Тейлор) Розрізняють КІ суспільства, окремої компанії, окремого індивіда.

Структура – 1. Індивідуальна компетентність, внутрішня структура і зовнішня структура (К. Свейбі); 2. Людський К і структурний (Л. Едвінссон); 3. Людський К, організаційний і споживчий (А. Гапоненко); 4. Людський К, структурний і клієнтський (І. Родор та Ф. Лел`єрт); 5. Власне ІК – дані, інфа, знання та емоційний К – зразки, цінності, емоції (К. Томпсон). Людський , структурний (клієнтський, організаційний).

Ф-ції: регулювальна, стимулювальна, відтворювальна, накопичувальна та ін. Сприяє розвитку.

29. Капітал економічний: сутність, теорії, види, значущість.

КЕ – речові чинники вир, які приносять мат і соц. Прибуток. Це – машини, верстати, устаткування, сировина, устаткування. Складається з фіз. К, функціонального - величина власних обігових коштів підприємства, яка характеризує ту частину його власного К, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, котрі мають період обороту менший за один рік) (грошовий (призначений для придбання фіз К), вир або продуктивний (основний – переносять свою вартість на продукт частково, оборотний - повністю), товарний), штучно-інтелектуальний.

30. Капітал людський: сутність, теорії, види, значущість.

ЛК – ресурси людини у вигляді кістково-мязових та інтелектуально-знаннєвих здатностей, які вони використовують у процесі вир. Структура: фіз. (зовнішність, сприяє збільшенню дохода); фізіологічний (найголовніший); функціональний (типи: створювальний (розум); відтворювальний (досвід)); природно-інтелектуальний; соц. (довіра); символічний (диплом).

Величина ЛК оцінюється потенційним доходом, який він може приносити власнику. Інвестування- освіта.

В.Петті - багатство суспільства залежить від характер у знань людей і їх здібностей до праці. А. Сміт та У. Фішер відмічали важливість людських ресурсів у формі знань, навичок, умінь для поліпшення ек ситуації та добробуту нації в цілому. Поняття з’явилося на початку 60-х років XX.

31. Капітал соціальний: сутність, теорії, види, значущість.

СК – К, втілений у якості соц зв’язків та відносин, заснованих на довірі як концентрацій очікувань та зобов’язань що спонукають суб’єктів господарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей. Існує лише у відносинах між людьми. Довіра - відношення до ек суб’єктів і інститутів, що виражає міру впевненості у відповідності їх поведінки уявленням про образ цієї поведінки без актуалізації основ відшкодування витрат та еквівалентності.

П. Бурдьє - ресурси, засновані на родинних відносинах і відносинах в групі членства і підкреслює значення вигоди,яка акумулюється, завдяки членству в групі, є базисом можливих солідарностей.

Коулмен СК є суспільним благом, але створюється вільним і раціональним індивідом для досягнення власних вигод. Розглядає СК як потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, що виникає у відносинах між людьми.

Ф. Фукуяма робить акцент на довірі- слідування членів суспільства якимось загальним фундаментальним нормам і очікування від них чесного, передбачуваного поведінки відповідно до цих норм. СК - певний потенціал суспільства або його частини, що виникає як результат наявності довіри між його членами.

32. Капітал: сутність, теорії, особливості класифікації. Конвертація типів і видів капіталу.

К - вартість , що самозростає, вартість що приносить додаткову вартість (К.Маркс). Чинник виробництва що за певних умов створю матеріальний або нематеріальних зиск. К: культурний (освіта, П`єр Бурдьє), ек/мат, немат (права на майно, привілеї, патенти), людський, інтелектуальний, соц.

Меркантелісти – гроші. Фізіократи – засоби с/г земля. Сміт та Рікардо - ототожнювали капітал з накопиченою працею, запасом (інструменти). Ж.Б.Сей – уречевлені мат блага, засоби вир. Маркс – заснований на монопольному привласненні неоплаченої праці нп. Маршал – сукупність речей, що формують передумови вир.

33. Капітал у системі підприємницької діяльності. Основний капітал: напрями оновлення. Фіз і морл його зношення. Амортизація.

Природно-інтел К, штучно-інтел К. К: основний (частково), оборотний. Фіз зношення – це мат зношення засобів праці за час їхнього функціонування в процесі вир або невикористання. Морал – це передчасна втрата К його вартості або зменшення її: 1 форма – зростання продуктивності праці у сфері вир засобів праці; 2 форма – з’являються нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики й експлуатаційні якості. Амортизація – перенесення вартості основних фондів, що поступово зношуються, на вартість вироблених продуктів. А: рівномірна, прискорена.

34. Конкуренції закон: сутність особливості дії. Конкуренція: сутність, види. Методи ведення конкуренції. Культура конкуренції.

ЗК – прчинно-наслідкові взаємозв’язки між ек суб’єктами у боротьбі за найвигідніші умови вир і реалізації товарів з метою одержання найбільшого прибутку. Ф-ції: ціноутворення (встановлює ціну на рівні, за якого досягається ринкова рівновага), регулювання (збалансування між вир і потребами, відправляєм капітал туди де він потрібний), стимулююча, контрольна (ціна), диференціація товаровиробників.

К - економічне суперництво між відокремленими виробниками продукту щодо задоволення інтересів пов'язаних зі створенням та реалізацією продукту. Ек основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення.

Досконала (чиста) – тип ринкової структури, який характеризується великою кількістю дрібних конкурентів –виробників, пордавців. Недосконала (чиста М(один виробник), монополія, олігополія).

Олігополістична К – тип ринкової структури, що характеризується наявністю небагатьох великих виробників-продавців. Монополістична К - це така ситуація на ринку, коли велика кількість виробників пропонує подібну, але не ідентичну продукцію, тобто вона базується на диференціації продукції. Методи: цінова, нецінова, чесна (рівні умови для К, які досягаються вирівнюванням витрат на вир між зарубіжними та внутрішніми виробниками і нейтралізацією будь-яких переваг, які може мати іноземець над внутрішнім виробником), нечесна (К між ек суб'єктами, яка використовує нецивілізовані форми боротьби за ринки збуту)

35. Корпорація: зміст, типи, види та особливості.

К - юр особа, утворена внаслідок об'єднання на палях засобів своїх членів і несе обмежену відповідальні за результати своєї діяльності. К: акціонерні, тов з обмеженою відповідальністю, відкриті, закриті, тов з додатковою відповідальністю, повні тов, командитні тов.

Повне товариство — об'єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними.

41. Підприємницька діяльність. Культура П-цтва. П-ць та його риси. Система стимулів та мотивів, що спонувають людтинку займатися п-цтвом.

Підприємництво - вид діяльності суб'єктів , хо характеризується таки и ознаками як самостійність креативність, інноваційність, ризиковість, відповідальність. Ціль та результат П. – створення продукту з довгим життєвим циклом. Прибуток – наслідок. Ф-ції: інновація(впровадження у вир нового), ресурсна(Ефективне використання), організаційна(поєднання ресурсів в оптимальних пропорція, контроль над їх використанням), мотиваційна. Передумови: ек, політ(створення сприятливого політ капіталу), правові, псих.

Підприємець – суб’єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні , організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів вир, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. Риси: об’єднувати людей для досягнення спільної мети; робити точні розрахунки з приводу створення нових якостей, знати, що потрібно для поліпшення ефективності; бути наполегливим і гнучким; іти на постійний господ ризик і відповідальність. Суб’єкти: громадяни укр. Та інших держ; юр. особи.

45. Попит: сутність, чинники, графік. Закон попиту. Еластичність попиту.

П – платоспроможна потреба, тобто, потреба, яку суб’єкт спроможний оплатити. Залежить від ціни. На п. впливають: ек.чинники(ціна), психографічні ч.(належність до певної соц. групи), соц.(традиції, звичаї, субкультура), спосіб життя, тип особистості, демографічні, грошові доходи споживачів, ціни на взаємопов’язані тов., розмір ринку.

Закон П — причинно-наслідковий зв'язок між ціною та кількістю товарів,які можуть придбати покупці за даною ціною в даний момент часу.Це – обернено пропорційний зв'язок між ціною і П.

Еластичність -міра реакції однієї величини на зміну іншої.показує на скільки % змінилась одна зміна величина при зміні іншої на 1%. Чинники еласт.: ціна,дохід.

48. Пропозиція: сутність, чинники, графік. Закон П. Еластичність П.

Пропозиція — це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу. Чинники: ціна, ціна на ресурси(ргоб.сила, сировина), технологічні зміни(краща техн. дешевше вир), ціни на взаємопов’язані тов., очікування щодо цінна майбутнє, число продавців, податок і субсидії.

Закон П. - наслідковий зв'язок між ціною та кількістю товарів,які можуть вивести на ринок виробники за даною ціною в даний момент часу.

6.вартість товару

Згідно з класичною теорією найважливішими характерис­тиками товару є його споживча вартість і вартість.

Споживча вартість — це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.

Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну спожив­чу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.

Вартість товару — це уречевлена в товарі суспільна пра­ця виробника.Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її відбиття — мінової вартості.Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.

Наведена вище концепція товару і його властивостей в еко­номічній науці відома як теорія трудової вартості. Ця теорія була започаткована ще класиками політичної економії — Ад мом Смітом і Давідом Рікардо. Згодом була завершена Карлом Марксом і його прихильниками.

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виро­стають інші категорії, в тому числі ціна, прибуток, попит, про­позиція та інші. Вона пронизує весь комплекс економічних зв’язків, що виникають в процесі суспільного відтворення ма­теріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб’єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Водночас вартість виконує важливу обліково-інформативну функцію. Вся статистика, комерційна і виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в економіці, подається че­рез вартісні показники у їх грошовому вираженні. Нарешті, су­часна інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює і відповідну інтернаціоналізацію категорії вартості.

Закон вартості, його сутність та функції

Закон вартості є законом функціонування і розвитку товар­ного виробництва. Цей закон регулює зв’язки між товаровироб­никами, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умо­вах товарного виробництва.

Закон вартості — це закон, який передбачає, що вироб­ництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна де­термінувати два фактори — витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів. Закон вар­тості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є ме­ханізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функ­ції

—  стихійно регулює суспільне виробництво;

—  стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

—  обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаро­виробників.

Регулювальна роль закону вартості виявляється в тому, що через механізм коливання цін навколо вартості відбувається роз­поділ робочої сили і капіталу між різними галузями виробництва, внаслідок чого стихійно досягається певна пропорційність, зба­лансованість між сферами суспільного виробництва. Відхилен­ня цін від вартості економічно сигналізує товаровиробнику про зміну кон’юнктури ринку, а відповідно орієнтує виробництво, яких товарів недостатньо, а яких — надмірно. Якщо того або іншо­го товару виробляється недостатньо, то попит на нього пере­більшує пропозицію. Ціна на такий товар зростає. Це приваблює в галузь ресурси й робочу силу з інших галузей, де прибутки нижчі, отже, виробництво цього товару зростає.Навпаки, коли виробництво товару перевищує попит на нього, то ціна, а разом з нею і прибутки, знижуються. Внаслідок цього виробничі ресурси переливаються в ті галузі, де прибутки вищі. Таким чином, закон вартості через ринковий механізм цін забезпечує визначення кордонів, які відділяють економічно до­цільне виробництво від недоцільного, і саме тим регулює про­порції суспільного виробництва.Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Кожний товаровиробник в умовах конкуренції і загрози розо­рення прагне здобути найбільший прибуток. Цього можна до­сягти, якщо індивідуальна вартість його товару буде нижчою, ніж суспільна, ринкова вартість, а це можливо за умови змен­шення індивідуальних затрат праці на виробництво товару на основі впровадження нової, продуктивнішої техніки, поліп­шення організації виробництва тощо. Але оскільки до цього постійно прагнуть усі товаровиробники, це зумовлює загаль­ний технічний прогрес, зростання продуктивних сил суспіль­ства. Таким чином, закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил.Закон вартості спричиняє диференціацію, розшарування товаровиробників. В умовах конкуренції відповідно до закону вартості економічні переваги стимулюють дії товаровиробників, які домоглися зниження індивідуальної вартості своїх товарів порівняно із суспільною, і навпаки, потерпають ті товаровироб­ники, у яких індивідуальна вартість товару вища за суспільну. Перші отримують додаткові прибутки, збагачуються, процвіта­ють, зміцнюють своє економічне становище, другі — не можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і згодом банкрутують. Таким чином, завдяки дії закону вартості суспільство звіль­няється від економічно неефективних господарств.У класичному вигляді цей закон діяв лише в умовах капіта­лістичної ринкової економіки вільної конкуренції. Однак ос­новні його риси притаманні й сучасній ринковій економіці, у якій суттєво зросла роль держави стосовно регулювання ринко­вих процесів. Саме у доповненні та взаємодії ринок і держава створюють оптимальний господарський механізм регулювання сучасної змішаної ринкової економіки.

26.Інтелектуально зорієнтована економіка , як результат трансформації країнової економіки

Найкращий шлях для розвитку країни сьогоні – розвиток , що базується на принципах інтелектуальності. Так створиться майбутне суспільство – постіндустріальне , неекономічне , головним фактором такого суспільства будуть інтелект ,  компетенція та майстерність людини. В такому суспільстві людина є ціллю виробництва. Інтелектономіка – одна із складових майбутнього суспільства. Вона формуеться на отсанньму етапі розвитку економіки , що співпадає з завершальним етапом розвитку цивілізації.Інтелектуально зорієнтована  економіка створить умови для досягення найвищих позицій на міжкраїновому рівні Важливо зазначити , що інтелектономіка це не лише чергова форма країнової економіки .Це остання форма , що Визначається суттєвими змінами , як і в верхніх шарах економіки , так і в самому ядрі. А знаменує перехід від економіки (кранове виробництво)до інтелектономіки (планетарне виробництво). Інтелектономіка базується не на фізичній праці , а на інтелектуальній. Актором діяльності є інтелектуал (актор який поєднує в собі розум та моральність ). .В інтелектуально орієнтованому суспільстві основою є кооперування акторів , а не їх конкурування. Так як зараз спостерігаються тенденції до суттєвих змін в суспільстві , то нам варто більше покладатися на  власний інтелект , як на здатність пробувати щось нове , а не працювати за схемою. Тому На сьогодні інтелектуали є  дуже цінними в суспільстві , адже нова форма економіки має базуватися на творчості та креативності. Так постійно будуть створюватися нові продукти . В інтелектуально орієнтованому суспільстві основою є кооперування акторів , а не їх конкурування

18 Економічний цикл – розвиток країнової економіки в реальності не по висхідній , а через постійні відхилення від тренду через спади і піднесення. Тренд – це потенційнй ввп , який створюеться завдяки залученню всіх наявних ресурсів в країні. Тобто , розвиток економіки можна тлумачити як циклічний рух.Циклічний рух –рух від рівноваг що скалалася до  рівноваги складнішого порядку . Цикл – повернення економічної системи до одного і того самого положення . Економічний (діловий ) цикл – стан економіки країни , що повоторюється через певні проміжки часу , характеризуеться тими самими макрорівневими коливаннями , і є не завжди передбачуваними .Також економічий цикл визначається , як період від однієї кризи до наступної , або від одного піку до наступного. Класичний підхід : (4 фази) -КРИЗА (рецесія) -пожвавлення (експансія) -деперсія (стагнація ) - піднесення (зростання) 2-й підхід у великих хвилях(вікових) -висхідна(експансія) -низхідна(рецесія) Види економічних циклів: -малі(3-4 роки)(цикли Кітгена) - середні(нормальні , промислові )(часовий період 8-12 років , нині 6-8) -великі (часовий період :48-55 років ,нині до 50) Також є вікові цикли лідерства ,(100 років , 90-94 роки) Принцип циклічних коливань : -технічне оновлення , що впливає на інвестиції та витрати  - політичні та випадкові події -зміни в кредит-грош політиці -зміна цін на нафту , газ інші види сировини Цикли Кондратьєва (48-55років ) 1-й підхід :Довгі хвилі зумовлені зовн чинниками та зв’язані з періодичнми змінами .ДЖевонс поязував довгі хвилі  з плямами на Сонці .(сонячні плями ,тінь від яких падає на землю , викликають депресивний стан , який пригнічує інвестиційну діяльність підприємця. 2-й підхід:Довгі хвилі зумовлені внут чинниками .Основні принципи довгих хвиль кондратьев виклав у роботі « Великі цикли кон*юк тури». Припинення розвитку продукт сил – засобів праці – знарядь праці  Й .Шумпетр викалв у « Теорії еономічного розвитку «те , що головну роль у механічних довгих хвилях відіграють хвилі технічного нововведень та відповідають змінам інноваційності відкритого підприємця.

50. Ринок робочої сили-це форма узгодження попиту на робосу силу з іі пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі держ. Політики. Ринок сили виступає посередником між роботодавцями та найманими працівниками. На ринку одержує оцінку вартість робочої сили, визначаються умови її найму, У тому числі величина заробітної плати, умови праці, можливість отримання освіти, професійного зростання, гарантії зайнятості. (нагадую, що визначати ринок робочої сили як ринок праці- НЕКОРЕКТНО, тому що праця це процес створення товарів і послуг, p.s: з семінару)

Складовими ринку робочої сили є працездатне, зайняте Ц незайняте населення - це всі ті, хто за віком і станом здоров'я здатний* працювати у різних сферах суспільного виробництва

В умовах ринкової економіки робоча сила дістає адекватну ринкову ціну, яка формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Попит на ринку роб. сили, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють робітники. Крім того, попит на ринку робочої сили залежить від продуктивності праці, а також фази економічного циклу. На фазі кризи і депресії не тільки відсутній попит на додаткову робочу силу, але й має місце витіснення її із сфери виробництва. На фазі пожвавлення і піднесення попит на додаткову робочу силу зростає. Пропозиція робочої сили - це пропонування або готовність до пропонування робочої сили будь-якою людиною працездатного віку. На пропозицію робочої сили роблять вплив такі фактори: 1) демографічна ситуація, тобто рівень народжуваності, темпи збільшення кількості працездатного населення, його статева та вікова структура; 2) ступінь економічної активності працездатного населення; 3) імміграція населення.

трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб’єктами і органа­ми, що їх представляють) за участі держави (органів законодав­чої і виконавчої влади), які пов’язані з наймом працівників, викорис­танням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спря­мовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ознаки трудових відносин:

• соціальний характер трудових відносин (вони передбачають не просто працю індивідів, а організовану працю в інтересах суспільства, котра зосереджується, насамперед, на підприємствах, в установах, організаціях);

• трудові відносини вертикально структуруються відповідно до ієрархічної системи (у працівника є керівник, котрий також має керівника і т. д.);

• трудові відносини чітко регулюються нормами права, якими встановлюються права і обов’язки працівників, характер взаємовідносин суб’єктів і засоби впливу у випадках, коли норми права порушуються;

• трудові відносини є переважно регламентованими у часі (встановлюється робочий день, його початок і кінець, перерва для відпочинку і харчування, вихідні, святкові і неробочі дні тощо).

Соціа́льне партне́рство — це система взаємозв'язків між представниками найманих працівників (переважно професійними спілками) — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, що виражається у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.  

Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їхніми суб'єктами та органами має здійснюватися у формах:

• спільних консультацій;

• колективних переговорів та укладення договорів і угод;

• погодження на вищому (національному) рівні політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії та показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту національного ринку праці в умовах глобалізації економіки;

• спільного розв'язання колективних трудових суперечок (конфліктів), запобігання їм, організації примирних та арбітражних процедур;

• участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

• спільного управління представниками сторін фондами соціального страхування;

• участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

• розгляду претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і залагодження конфліктів шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;

• обміну необхідною інформацією;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.