7.3. Світовий океан та його поділ

З космосу наша планета виглядає блакитною. Цей колір їй надають, разом з атмосферою, води океану, які за площею значно перевищують територію суші. Океанічні води покрива­ють майже 3/4 поверхні земної кулі. Усі разом океани названо Світовим океаном.

Проте за рядом особливостей Світовий океан є складним утворенням, у якого різні частини водної товщі відрізняються між собою. Океаносфера розділяється в основному материка­ми, які посилюють відмінність океанів залежно від ступеня їх відокремленості. Здебільшого кожен з океанів має свої харак­терні течії, припливи і відпливи, вітри, температури, розподіл солоності, будову дна, рослинний і тваринний світ, іхтіофауну тощо.

Відповідно до природних обрисів берегової лінії материків і фізико-хімічних особливостей режиму вод Світовий океан по­діляється на п'ять океанів: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий і Південний. Виділення Південного океану як самостійного викликало серед учених багато спорів, оскільки в нього відсутні будь-які помітні морфологічні або орографічні межі з південними частинами Тихого, Атлан­тичного та Індійського океанів.

На цій підставі на Міжнародному гідрографічному конгресі в Монако у 1952 р. було прийнято рішення не виділяти Півден­ний океан у самостійний. Одночасно там же був "ліквідований" і Північний Льодовитий океан, який приєднали до Атлан­тичного океану як внутрішнє Полярне море. Проте не всі вчені світу погодилися з цим рішенням, і тому на багатьох картах

Північний Льодовитий океан фігурує як самостійний. Крім того, в деяких сучасних картографічних виданнях відновлено назву і Південного океану.

Назва "Атлантичний океан" була введена у XVI—XVII ст. голландськими географами Г. Меркатором і Б. Вареніусом. Назву "Тихий океан" дав найбільшому з океанів планети Ф. Магеллан (1480—1521 рр.), який застав його під час першої навколосвітньої подорожі напрочуд спокійним. Дещо пізніше Тихий океан стали називати ще Великим, зважаючи на його гігантські розміри. Назва "Індійський океан" виникла в глибо­ку давнину спочатку для тієї його частини, яка знаходиться між Африкою та Індією. Поступово ця назва поширилася на всі водні простори від Африки до Австралії та від південного узбережжя Азії до берегів Антарктиди.

Водна товща океанів у вертикальному розрізі неоднорідна. У Світовому океані виділяють батиметричні зони і області, які відрізняються за гідрологічним режимом, формуванням рельє­фу дна, динамікою фізико-географічних процесів. Ці зони од­ночасно є і біонімічними, оскільки в поширенні морських ор­ганізмів спостерігається зональність, зумовлена глибиною.

Біля берега умовно виділяють літораль, або прибережну зону, обмежену глибинами в декілька метрів. Вона затоплюєть­ся водою під час припливів і осушується при відпливах. Тут живуть своєрідні організми, здатні переносити періодичне ви­сушування і вплив хвиль прибою. Далі до глибини 200 м розта­шована сублітораль. Ця зона особливо багата життям, добре освітлена сонячними променями, постійно аерується і містить багато поживних речовин. Нижче, від 200 до 500 м, виділяють епібатіаль. Зазначені три зони моря часто об'єднують в одну під загальною назвою нерітової області. Розташовану далі до глибини 3 км область, називають батіальною, від 3 до 6 км — абісальною, а глибше 6 км — ультраабісальною.

Моря у периферійних частинах океану, проникаючи в гли­бину суші, ізолюються від нього. Вони відрізняються будовою дна, солоністю і складом солей, температурними умовами, сис­темою течій. Залежно від ступеня ізольованості від океану, особливостей гідрохімічного і гідрологічного режиму, деяких інших географічних ознак виділяють моря внутрішні, напів- відкриті, відкриті і міжострівні (С.В. Калесник, 1955 р.).

Внутрішні моря оточені майже з усіх боків сушею і з'єднуються з океаном або сусіднім морем однією або кількома протоками. Такими є, наприклад, Чорне, Азовське, Балтійсь­ке, Біле, Середземне, Червоне, Мармурове моря та ін.

Напіввідкриті моря лише частково обмежені материками і відокремлені від океану чи сусідніх морів півостровами або групами островів, підводні продовження яких перешкоджа­ють вільному водообміну. До цієї групи належать моря Північ­не, Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Східно-Китайське, Південно-Китайське, Андаманське, Карибське та ін.

Відкриті моря розташовані по окраїнах материків і зберіга­ють вільний зв'язок з океаном, тому відмінності між ними не­значні. Такими є моря Баренцове, Карське, Лаптєвих, Східно­сибірське, Чукотське, Беллінсгаузена, Росса, Уеделла, Аравій­ське, Коралове та ін.

Міжострівні моря оточені тісним кільцем островів або ост­рівних дуг. Від океану вони відрізняються власною системою течій, специфічною температурою, особливими видами риб і водоростей. Яскравими прикладами морів даного типу є Яванське, Сулавесі, Сулу, Банда, Філіппінське.

Чим більше ізольоване море від океану, тим індивідуальні­ше воно за своїми географічними ознаками, різними режима­ми і живими організмами.