7.8. Зорова поезія.

Зорова поезія зародилася ще в добу середньовіччя. Одним із її зачинателів в українській літературі був І. Величковський. Він націлював читачів власними творами на збудження їхньої образної уяви, посилення інтелектуальної діяльності мозку, щоб розв’язувати закодовані в текстах задачі чи розгадувати загадки.

Зорову поезію писали М. Мірошниченко, М. Сарма-Соколовський,

А. Мойсієнко, С. Ушкалов та ін. Подібні твори постають у вигляді геометричних фігур (квадрата, конуса, трикутника) або нагадують певні реалії дійсності (зірку, хрест, ялинку). Часом це паліндроми, тексти, які читаються однаково, що справа наліво, що зліва направо. Наприклад, вірш А. Мойсієнка:

Ми – дим.

Ми – дим віків, ми – дим.

Ми – дим низин, ми – дим.

Ми – долом молодим.

Ви – димами див.

Ви – душу димами, душу див.

Ви – духу за пазуху див.

Ми – дух у дим.

Інколи зорова поезія постає надзвичайно ускладненою. Так, наприклад, вірш М. Мірошниченка „Київ увечері” має елементи ребусу:

100Жарів нами100

гу100,

тлу100,

промени100, –

про100рово на100яне мі100.