4.4.3. Типи сюжетів

На погляд В. Халізєва, „для сюжета притаманний унікальний діапазон змістових функцій. По-перше, він (поряд з системою персонажів) виявляє і характеризує зв’язки людини з її оточенням, тим самим – її місце в реальності і долю, а тому відтворює картину світу. ... По-друге, сюжети виявляють і прямо відтворюють життєві протиріччя. Без якогось конфлікту в житті героїв (тривалого чи короткочасного) важко уявити достатньо виражений сюжет. ... По-третє, подієві ряди створюють для персонажів поле дій, дозволяють їм різнопланово й повно розкритися перед читачем у вчинках, а також в емоційних і розумових відгуках на те, що відбувається” [Введение в литературоведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины: Учеб. пособие / Л.В. Чернец,

В.Е. Хализев, С.Н. Бройтман и др. / Под ред. Л.В. Чернец. – М.: Высш шк.; Издательский центр «Академия», 2000. – 556 с. 382-383].

Сюжети завжди відображають певні зв’язки між подіями, що розгортаються у творі. Ці зв’язки можуть бути часовими та причинно-наслідковими. Такі зв’язки називають зовнішніми. Однак бувають ще й внутрішні зв’язки, що мають емоційно-змістові риси.

Події, які складать сюжет певного твору, можуть перебувати у різноманітних зв’язках між собою. Найчастіше трапляються часові або причинно-наслідкові зв’язки. В. Халізєв зазначає, що „у фразі Король помер, і померла королева відтворюються зв’язки першого типу. У фразі ж Король помер, і королева померла від горя перед нами зв’язок другого типу” [ВВедение, 172].

У відповідності з цим він пропонує виділити два різновиди сюжетів. Сюжет, у якому між подіями домінують зв’язки першого типу, називаються хронікальними. Сюжет, де перевага надана причинно-наслідковим зв’язкам між подіями, В. Халізєв називає сюжетами єдиної дії, або концентричними.

Для кожного з названих типів побудови сюжету характерні специфічні художні можливості. Хронікальний сюжет дає значну свободу автору у відтворенні подій, що відбуваються в часі та просторі, або хронотопі (від давньогр. chronos – час, topos – місце). У літературознавстві цей термін уперше застосував М. Бахтін. Хронікальні сюжети можуть відтворювати активні дії героїв, спрямовані на розв’язання протиріч, що постійно виникають у їхньому житті. Вони можуть зображати також соціально побутові сторони життя, розкривати внутрішній світ особистості героїв, еволюцію їхнього духовного зростання. Хронікальні сюжети переважають у творах „Гаргантюа і Пантагрюель” Ф. Рабле, „Дон-Кіхот” Сервантеса, „Дон-Жуан” Дж. Г. Байрона, „Дитинство. Отроцтво. Юність” Л. Толстого, „Сонячна машина” В. Винниченка, „Марія”

У. Самчука, „Прапороносці” Олеся Гончара тощо.

Концентричні сюжети побудовані на причинного-наслідкових зв’язках між подіями, що є предметом зображення в тексті. Це дає більші можливості письменнику ретельно дослідити конфлікти, що розгортаються у творі, „стимулюють цілісність і завершеність художньої форми твору” [Поспел, 174]. Концентричні сюжети побутують у драмі („Ромео і Джульєтта” В. Шекспіра, „Розбійники” Ф. Шиллера, „Чорна Пантера і Білий Медвідь” В. Винниченка, „Фауст і смерть” О. Левади), епосі різних жанрових форм („Євгеній Онєгін”

О. Пушкіна, „Жерміналь” Е. Золя, „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного, „Я (Романтика)” М. Хвильового, „Мистецтво подобатися жінкам”

Є. Гуцала).

У великих епічних жанрових формах хронікальне й концентричне начала часто набувають складних рис взаємодії, коли часова послідовність органічно поєднується з причинно-наслідковістю. Це можна сказати про твори „Війна і мир”

Л. Толстого, „Сага про Форсайтів” Дж. Ґолсуорсі, „Брати Карамазови”

Ф. Достоєвського, „Бур’ян” А. Головка, „Мантиса” Дж. Фаулза, „Маятник Фуко” У. Еко, „Дванадцять обручів” Ю. Андруховича, „Ровно / Рівне (Стіна)”

О. Ірванця.

Часом у текстах переважно епічних чи ліро-епічних творів з’являються вставні історії, своєрідні новели, щоденникові записи, листи тощо, що безпосереднього відношення до розвитку сюжету не мають, однак проливають додаткове світло на деякі сюжетні ходи, пояснюють, уточнюють, загострюють конфлікт у творі. Наприклад, щоденник Печоріна є органічною складовою сюжету „Героя нашого часу” М. Лермонтова, а в українській літературі подібний щоденник є складовою сюжету роману „Фріда” М. Гримич. Своєрідно, у формі двох варіантів життя Богдана-Ігоря Антонича представлена вставна історія в тексті роману Ю. Андруховича „Дванадцять обручів”, розпорошена по кількох розділах його тексту.