1.2. Менеджер у системі управління

Менеджер — член організації, котрий проводить управлінську дія­льність І вирішує управлінські завдання

Предметом праці менеджера є інформація, аналізуючи та об­робляючи яку, він приймає рішення, необхідні для виконання усіх функцій управління.

Основні функції менеджерів:

• забезпечення виконання організацією її основного призна­чення;

• проектування і встановлення взаємодії між певними підроз­ділами, особами, окремими операціями і діями, які відбуваються в організації;

• розробка стратегії поведінки організації у зовнішньому сере­довищі;

• забезпечення служіння організації інтересам осіб і установ, які контролюють її діяльність;

• представлення організації у зовнішньому середовищі;

• несення відповідальності за результати діяльності організа­ції;

• прийняття обгрунтованих та компетентних управлінських рішень;

• захист інтересів підприємства та його працівників на справе­дливій основі.

Рівні управління

Рівень	Посада	Основні функції
Вищий рівень (інституційний)	Топ-мєнеджери: ке­рівники організації, їх заступники	Відповідають за прийняття най­важливіших для організації стра­тегічних рішень
Середній рівень (управлінський)	Мілд-менеджери: ке­рівники структурних підрозділів	Координують та контролюють роботу керівників нижчої ланки, готують для них завдання та приймають відповідні рішення. В основному їх робота спеціалізу­ється за певними напрямами чи функціями. Відповідають за ви­конання стратегічних і тактичних завдань
Нижчий рівень (технічний)	Ловер-менеджери: молодші (операційні) керівники	Відповідають за виконання ви­робничих завдань та оператив­них задач, за безпосереднє вико­ристання певних ресурсів.

Роль менеджерів (за проф. Г. Мінцбергом):

• роль керівника;

• інформаційна роль;

• роль з прийняття рішень.

Менеджерів розрізняються за функціональними групами (табл. 1,4).

Таблиця 1.4

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ГРУПИ МЕНЕДЖЕРІВ

Група	Посада	Основні функції
Керівники	Керівники організації та струк­турних підрозділів	Вирішують питання роз­витку виробництва, при­ймають стратегічні рі­шення
Спеціалісти	Функціональні керівники та спе­ціалісти (юристи, бухгалтери, економісти, психологи та ін.)	Беруть участь у підготов­ці функціональних рі­шень організації
Службовці	Офіс-менеджери, секретарі	Забезпечують обслугову­вання апарату управління

1.3. Характеристика підходів до управління

Процесний підхід. В основі цього підходу лежить поняття «процес», яке означає послідовність зміни певного стану. За цим підходом управління розглядається як процес виконання взаємо­пов'язаних дій (планування, організація, мотивування, контроль, регулювання), кожна з яких сама по собі є процесом. Цей підхід було розроблено вченими класичної школи, які запропонували виокремлювати і вивчати функції менеджерів.

Системний підхід. Сучасним підходом до вивчення організа­ції є системний підхід, який уособлюється зі способом мислення та взаємозв'язку окремих складових у єдину композицію. Він розглядає систему, яка управляє І якою управляють, як цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів. Це дає змогу бачити і ви­значати компоненти, властивості а також внутрішні й зовнішні зв'язки системи управління.

Основні типи систем:

• відкриті – ті, що обмінюються ресурсами із зовнішнім середовищем.

• закриті — ті, що не мають взаємообміну із зовнішнім сере­довищем.

Системний підхід пов'язують із розробкою у 50-х роках ми­нулого століття теорії систем Ч. Бернардом, П. Друкером, Н. Ві-нером, К. Шенном. Основні положення теорії систем:

1. Наявність певного набору частин та компонентів цілісності, що суттєвим чином зумовлюють її структуру і можливість взає­модії із зовнішнім середовищем.

2. Властивості об'єднаного в систему цілого не дорівнюють арифметичній сумі властивостей частин; вони якісно нові, харак­терні лише для даної системи.

3. Система є організованою, тобто об'єднує і з'єднує в одне ціле відповідно до певного розміщення і зв'язків систему компо­нентів.

4. Наявність у системі як прямих, так і обернених зв'язків.

5. За винятком Всесвіту, усі системи є підсистемами більших систем.

Головна ідея системної теорії полягає в тому, що жодна дія не починається в ізоляції від Інших. Кожне рішення має наслідки для всієї системи. Системний підхід в управлінні дає змогу уник­нути ситуацій, коли вирішення в одній галузі перетворюється в проблему для іншої. Системний підхід у менеджменті передбачає обгрунтування загальної цілі та її розподіл за певними підрозді­лами на основі побудови дерева цілей: система поділяється на підсистеми, організація — на підрозділи.

Ситуаційний підхід. З погляду економіки організації най­більш суттєві в науково-методичному плані результати було отримано в рамках ситуаційного підходу. Суть ситуаційного під­ходу полягає в тому, що форми, методи, системи, стилі управлін­ня мають істотно варіюватися залежно від сформованої ситуації, тобто центральне місце має займати ситуація.

Методологію ситуа­ційного підходу пояснюють як чотирикроковий процес:

• керівник повинен знати засоби професійного управління, які довели свою ефективність;

• кожна з управлінських концепцій і методик має певні сильні та слабкі сторони, тому керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки;

• керівник повинен правильно оцінювати ситуацію;

• керівник повинен уміти застосувати конкретні прийоми, які викликали б найменший негативний ефект, до конкретних ситуа­цій, тим самим забезпечуючи досягнення цілей найефективнішим способом.