50. Закріплення за сша ролі лідера на міжнародній арені у 90-ті роки XX ст.

Після завершення "холодної війни" склався безпрецедентний міжнародний порядок. Світ, у якому зникло системне протистояння двох наддержав, знову став єдиним. Єдина наддержава світу — Сполучені Штати Америки — очолюючи єдиний у світі військовий альянс і виробляючи майже четверту частину світового ВВП, здійснювала контроль над усіма районами світу. Своєю етикою, політичним мисленням, технологічним проривом США задали темп і напрям руху всьому сучасному світові. Американська відкритість в оцінці власних досягнень і невдач може слугувати прикладом для державних керівників багатьох країн світу. Один із двох лідерів двох протилежних систем, які у 45-річній виснажливій боротьбі доводили свою життєздатність, США з 1991 р. перетворилися на глобального лідера. Теза одно полюсності світу ґрунтується на американській економічній, технологічній, військовій і культурній могутності. Звідси, на думку правлячої еліти США, випливає об'єктивне право на американське "глобальне керівництво" світом в інтересах миру, свободи і демократії.

Курс на збереження і закріплення лідерства США у світі підтверджений на вищому рівні: у лютому 1995 р. Білий дім висунув офіційну доктрину "Стратегія залучення США до міжнародних справ і поширення демократії у світі", у новому варіанті якої (1997) "тенденція до встановлення демократії і ринкової економіки у світі відповідає просуненню американських інтересів". У доктрині зафіксовані й методи досягнення мети: "Сполучені Штати мають підтримувати цю тенденцію шляхом активної участі у світових справах". Як бачимо, означена доктрина цілком узгоджувалася з "пакс американа", підтверджувала, що США як ніколи близькі до її реалізації.

Однак на шляху до нового світового порядку США зіткнулися з цілою низкою проблем. І основною із них є протидія Росії, яка на відміну від США бачила сучасний світ багатополюсним. Тим самим, з одного боку, заперечувалося глобальне право США на керівництво світом, а з іншого, стверджувалася наявність багатоцентровості, здатної нівелювати американський глобалізм. Заперечуючи тезу однопо-люсності світу, Росія намагалася хоч якоюсь мірою втримати свої позиції одного із лідерів світової політики, оскільки єльцинське керівництво розуміло, що відтворення попередньої двополярності світу вже неможливе. Економічний потенціал країни значно зменшився. У другій половині 90-х років вона виробляла менше двох відсотків світового ВВП. А формула нового протистояння "Росія — Захід" скоріше була тінню стереотипів мислення категоріями минулого, аніж реального розрахунку співвідношення сил, і не йшла ні в яке порівняння з попередньою — "Схід — Захід".

51. Прискорення західноєвропейської інтеграції в 90-ті роки.  У другій половині 80-х — на початку 90-х років поглибився процес західноєвропейської інтеграції, шо стала оптимальним варіантом прискорення економічного розвитку демократичних держав, а також політичного урегулювання назрілих проблем країн учасниць "Спільного ринку". У 1987 р. набув чинності Єдиний європейський акт, що передбачав формування єдиного внутрішнього ринку, основаного на принципі "чотирьох свобод" (вільного пересування товарів, капіталів, послуг, а також громадян). Новий важливий імпульс інтеграційному процесові було дано в лютому 1992 p., коли 12 країн-учасниць "Спільного ринку" підписали в Маастріхті (Нідерланди) договір про Європейський Союз (ЄС), що охоплював увесь комплекс відносин між ними. До кінця 1992 р. були завершені заходи по створенню єдиного внутрішнього ринку. За деяким винятком рішення приймалися кваліфікованою більшістю (не менше 2/3 голосів). З 1 січня 1993 р. у межах ЄС стали практично вільно переміщуватися товари, послуги і капітали. Країни-член и ЄС, що підписали Шенгенську угоду (Німеччина, Франція, країни Бенілюксу, Італія, Іспанія та Португалія), яка набула чинності у 1995 p., допускають також вільне переміщення через свої кордони громадян цих держав. Інші, побоюючись притоку емігрантів з країн, що не входили до ЄС, і зростання злочинності, зберегли поки що візовий режим.

У 90-ті роки продовжувався процес зміцнення ЄС. Новою формою фінансово-економічного співробітництва було створення єдиного валютного союзу. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Австрія, Фінляндія, Швеція, що є підтвердженням вигідності членства в ЄС і подальшого наростання інтеграційних тенденцій в Європі. Ще 10 країн у 1994—1996 pp. подали офіційні заявки на вступ до ЄС (Угорщина, Польща, Чехія, Румунія, Словаччина, Латвія, Естонія, Литва, Болгарія, Словенія). Про своє бажання приєднатися до економічного союзу заявили також Албанія, Македонія, Хорватія, Туреччина. Стати найближчим часом асоційованим членом ЄС прагне також Україна.

У червні 1997 р. Комісія Європейського Союзу прийняла документ під назвою "Порядок денний 2000 року", у якому визначалися країни першого ешелону, з якими в 1998 р. було розпочато переговори про вступ до ЄС. Це — Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Кіпр та Естонія. На думку Комісії, ці держави спроможні забезпечити відповідні стандарти як передумову вступу до ЄС. Це, насамперед, стабільність державних і громадських інститутів, гарантії демократії, верховенство закону і дотримання прав людини, нормально функціонуюча ринкова економіка, здатність витримати конкуренцію усередині єдиного ринку, відповідати всім критеріям членства. На "саміті розширення", що відбувся 12—13 грудня 2002 р. у Копенгагені, визначено 10 країн, які вступлять до ЄС у 2004 р. Це ті ж Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Кіпр, Естонія, а також Латвія, Литва, Словаччина і Мальта. До зазначеного строку ці країни мають привести свої політичні, економічні, юридичні й інституційні умови у відповідність до європейських.

Наприкінці 80-х — у 90-х роках інтеграційний процес як результат дії об'єктивних чинників світового економічного й технічного прогресу почав глобалізуватися. У світі сформувалися і діяли три потужні регіональні інтеграційні угруповання — ЄС, НАФТА (Північноамериканська угода про вільну торгівлю), АТЕС (Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва). Наслідком їхньої взаємодії було подальше посилення глобалізації господарського життя.