1.Причини та характер першої світової війни П. св. війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи. Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі. Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту. На той час важливу роль у боротьбі за політ. й екон. панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомність у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни. Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військові монополії. По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав-Антанту і Троїстий союз- вже означав неминучість великої європейської війни. По-друге, намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися плани ведення війни. По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала чисельність армій. Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його імперіалістичній стадії.

2.Зовнішньополітичні аспекти І світової війни..Внаслідок першої світової війни у таборі переможців відбулося перегрупування сил. США, підпорядкувавши собі американський континент, узялися за встановлення свого панування за межами західної півкулі. З географічно обмеженої континентальної імперії США почали перетворюватися на глобальну світову імперію, яка характеризувалася економічним контролем, політичною гегемонією і перевагою сили в світі. Після першої світової війни США вже перебільшували всі світові імперії. Після першої світової війни американський президент В.Вільсон проголосив “доктрину Монро” світовою доктриною; у ній поєдналися комерційний і територіальний експансіонізм. В.Вільсон вирішив про вступ США у першу світову війну для захисту і закріплення зазначеної політики і для створення міжнародної організації — Ліги Націй задля інституціоналізації і легітимації цієї політики.Послідовно застосовуючи політику “відкритих дверей” США збиралися розповсюдити принципи “доктрини Монро” на весь світ. Вони побоювалися морської могутності Великої Британії та її союзу з Японією. США були проти значного послаблення Німеччини на противагу Британії та Росії. В. Вільсон намагався здобути керівні позиції у Лізі Націй.Велика Британія внаслідок першої світової війни домоглася задоволення своєї головної мети, адже Німеччину — її основну суперницю — було розбито. Британці отримали колонії на Близькому Сході та в Африці. Ставши боржником США Британія водночас була кредитором інших європейських держав. Італія вступила у першу світову війну в 1915 р. Після поразки від австро-угорської армії під Капоретто на неї мало хто зважав. Хоча після війни вона ще вважалась великою державою, але її домагання перевищували її можливості. Хоча Царська Росія воювала на боці держав Антанти, Радянська Росія фактично опинилась у таборі країн, що програли війну. Це було пов’язано, по-перше, із зміною політичного режиму в країні, а по-друге, з підписанням сепаратного договору з Німеччиною.

3.Паризька (1919 р.) мирна конференція та її рішення. Суперечності Версальської системи.Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами-переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні. Пар. Мир. конференція проходила з перервами від 18 січня 1919 по 21 січня 1920. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн, з яких 10 брали безпосередню участь у війні, 14 формально знаходились у стані війни і 3 новостворені держави. Вперше в історії дипломатії переможені держави не брали участі в переговорах. На конференцію Німеччина і її колишні союзники були допущені лише тоді, коли були вироблені проекти мирних договорів з ними. Учасники конференції офіційно названі «Союзні та здружені держави» з самого початку роботи були поділені на чотири нерівноправні категорії. Рад. Росію до участі в роботі конференції не було запрошено. Головну роль відігравала «Рада трьох» на чолі з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, Франції — Клемансо і президентом США — Вільсоном. Також роль на конференції відігравала «Рада чотирьох»: тіж самі та прем'єр Італії В. Е. Орландо. Крім «Ради чотирьох» найважливіші рішення приймались також «Радою десяти», яка складалась з глав урядів і міністрів закордонних справ США, Англії, Франції, Італії та Японії. Найгостріші суперечності проявились між Францією, США та Англією при опрацюванні статей Версальського договору, статуту Ліги Націй. Президент США Вудро Вільсон наполягав на розгляді в першу чергу питання про створення Ліги Націй та її Статуту, в той час як Ж. Клемансо на передній план висував укладення договору з Німеччиною. 28.4.1919 після тривалих дискусій був прийнятий спільний американо-англійський проект статуту, який не врахував пропозиції Франції про створення штабу і збройних сил Ліги Націй. Внаслідок роботи конференції було підготовлено: Версальський мирний договір 1919 з Німеччин., Сен-Жерменський мирний договір 1919 з Австрією , Нейїський мирний договір з Болгарією , Тріанонський мирний договір з Угорщиною (4.6.1920), Севрський мирний договір з Туреччиною. Підготовлені Паризькою мирною конференцією договори разом з угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921—1922, становили основу версальсько-вашингтонської системи. Версальсько-Вашинґтонська система повоєнного устрою світу мала низку суттєвих недоліків: по-перше, не розв’язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки; по-друге, не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами; по-третє, не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод;по-четверте, викликала значні територіальні зміни в Європі, друге “велике переселення народів”, започаткувала основи національних конфліктів.Версальсько-Вашинґтонська система закріпила новий розклад сил у повоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

4.Створення Ліги Націй. Лігу Націй було створено на Паризькій мирній конференції за ініціативою президента США В.Вільсона. Її завдання — боротьба за мир, співробітництво й безпеку народів. Найважливіша мета – підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру.Статут надавав гарантії членам організації у збереженні їхньої політичної незалежності та територіальної цілісності проти зовнішньої агресії. Передбачалися колективні дії усіх членів Ліги у разі порушення агресором статуту та розв’язання конфліктів, порушення миру мало спричиняти як економічну та політичну ізоляцію порушника, так і воєнні санкції, включаючи створення об’єднаних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги. Проте її слабкість як інструмента підтримання миру зумовлювалася самим статутом. Рішення ухвалювалися за принципом одностайності, за винятком процедурних питань і таких, що стосувалися прийняття нових членів. Обов’язкову силу мали тільки рішення з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними. Головними органами Ліги були збори представників усіх членів організації (Асамблея Ліги Націй), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США, Великої Британії, Франції, Італії та Японії) та 4-х тимчасових.Статут Ліги Націй був складовою частиною Версальського мирного договору. Його підписали 44 країни. Але США під впливом “ізоляціоністів” у Конгресі не ратифікували Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча формально вона проіснувала до 31 липня 1946 р.Створення Ліги Націй було першою спробою утворення організації глобального характеру, яка б узяла на себе відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження дій її членів.

5.Вашингтонська (1922 р.) конференція та її рішення.

Для вирішення далекосхідних проблем було ухвалено скликати конференцію. Вона тривала у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У ній брали участь 9 держав — США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Португалія, Голандія, Китай. А Радянська Росія, хоч і визнавалася великою тихоокеанською державою, не була запрошена.На конференції розглядалася низка вагомих питань: розв’язання тихоокеанських й далекосхідних проблем, обмеження морських та сухопутних озброєнь, правила застосування нових засобів війни.США боролися проти домінування Японії в Китаї, вимагали для себе там “відкритих дверей” і рівних можливостей. Протиріччя між США та Японією дедалі загострювалися й стали головними на Далекому Сході. Внаслідок роботи конференції було укладено низку договорів: “Трактат чотирьох держав” (Великої Британії, США, Франції та Японії), укладен 13 грудня 1921 р., стосувалася взаємних гарантій недоторканості острівних володінь ії учасників у басейні Тихого океану;“Трактат п’яти держав” (Великої Британії, США, Японії, Франції й Італії), підписана 6 лютого 1922 р., забороняла будівництво військових кораблів, тонажність яких перевищувала 35 тис. т., встановлювала співвідношення між флотами цих країн за класом лінкорів у пропорції 10:10:6:3.5:3.5. Підписання цього договору стало великою перемогою дипломатії США. Вони зрівняли свій флот з найбільшою морською державою — Великою Британією.Японія здобула велику стратегічну перевагу. США і Великій Британії заборонялося мати бази на відстані менше як 5 тис.км. від Японії.“Трактат дев’яти держав” (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Голландії, Португалії й Китаю), підписали 6 лютого 1922 р., проголошувала принцип поваги суверенітету, територіальної й адміністративної недоторканості Китаю. Він зобов’язував усіх учасників дотримуватися принципів “відкритих дверей” та “рівних можливостей” у торгівлі й розвитку промисловості на всій території Китаю. Формально провідні капіталістичні держави відмовлялися від політики розподілу Китаю на “сфери впливу”. Проте, він не скасовував системи нерівноправних угод цих країн з Китаєм. Договори, укладені на Вашинґтонській конференції, доповнювали систему договорів, підписаних у 1919-1920 рр. між країнами-переможницями та країнами, які програли світову війну.Створена система міжнародних договорів встановила Версальсько-Вашинґтонську систему міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені.

6.Генуезька конференція 1922 р. Рапальський договір. Генуезька конференція 1922р. (10 квітня — 19 травня) — міжнародна конференція з економічних і фінансових питань за участю 28 європейських держав і Росії, а також 5 британських домініонів. Російська делегація виразила готовність обговорити питання про форму компенсації колишнім іноземним власникам у Росії. Питання, що стояли на Генуезькій конференції, вирішені не були, частина з них була перенесена на Гаазьку конференцію 1922 р. У ході Генуезької конференції російській дипломатії вдалося укласти Рапалльський договір 1922 р. з Німеччиною. Рапалльський договір між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Німецькою Державою було укладено 16 квітня 1922 р. в місті Рапалло (Італія) під час Генуезької конференції. І Росія, і Німеччина були державами, що програли Першу світову війну. Для Росії вона завершилась сепаратним Договором з Центральними державами у Бресті-Литовському (березень 1918), для Німеччини — Версальським договором з державами Антанти (червень 1919). Політичні діячі Росії і Німеччини розглядали ці договори як несправедливі і «грабіжницькі», що і підштовхувало їх до взаємодії. Договір передбачав негайне відновлення в повному об'ємі дипломатичних і консульських відносин між РРФСР і Німеччиною.Сторони взаємно відмовлялися від претензій на відшкодування військових витрат і невійськових збитків і домовлялися про порядок врегулювання розбіжностей між собою. Німеччина визнавала націоналізацію німецької державної і приватної власності в РРФСР і відмовлялася від претензій, що випливали «із заходів РРФСР або її органів по відношенню до німецьких громадян або до їхніх особистих прав за умови, що уряд РРФСР не задовольнятиме аналогічних претензій інших держав». Договір було укладено без вказівки терміну.Крім того сторони обмінялися секретними нотами з приводу погодження дій відповідно до ст. 2 Договору на випадок визнання Росією претензій якоїсь третьої держави. Рапалльській договір означав розірвання міжнародної дипломатичної ізоляції більшовицької диктатури Радянської Росії.