2

План

1. Вступ………………………………………………………………………………………………………

Розділ 1.

2. Економічна сутність, класифікація та структура інвестицій…….

Розділ 2.

3. Основні поняття інвестиційної діяльності, її об’єкти та суб’єкти.....................................................................................

Розділ 3.

3. Поняття, види і форми здійснення іноземних інвестицій …

Інвестиційна діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку…………………………..

Розділ 4.

3. Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій….

Розділ 5.

6.Економічний ефект від здійснення інвестицій…………

Розділ 6

7. Виробничі ситуації

8. Висновки і пропозиції

9. Список використаної літератури

10. Додатки

3

Вступ

Основною проблемою в інвестиційній сфері України є недостатність фінансових ресурсів та незначні можливості їх залучення. Через нерідко непродуману фінансову політику в Україні практично втрачено кошти приватних та інституційних інвесторів: ні домогосподарства, ні вітчизняні та іноземні інвестори – юридичні особи не поспішають вкладати свої кошти в реальну економіку. Нині першочергове завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити стимулювання процесів нагромадження й ефективного використання інвестиційних ресурсів відповідно до перспектив інноваційного розвитку.

Удосконалення управління інвестиційними процесами потребує рішучих дій держави як на макро-, так і на мікрорівнях. По-перше, державне управління інвестиційними процесами забезпечує збереження робочих місць та пріоритетів і веде до підтримки часто збиткових, але важливих для національної безпеки галузей і виробництв. Крім того, державні інвестиції мають важливе значення для забезпечення життєдіяльності економіки і створення виробничої та соціальної інфраструктури. По-друге, приватне управління інвестиційними процесами має за мету, як правило, максимізацію прибутку. Ефективне використання інвестиційних ресурсів, які ще вдається залучити в українську економіку, необхідність їх збільшення та соціальні функції інвестування визначають актуальність і значущість теми дослідження курсової роботи. Об’єктом дослідження курсової роботи є економічна діяльність підприємства. Предмет дослідження – інвестиційні ресурси. Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, порівняльного, історичного, прогнозування.

Метою курсової роботи є дослідження інвестиційних ресурсів підприємств.

– охарактеризувати сутність та визначити класифікацію інвестицій;

– дослідити можливості оцінки економічної ефективності капітальних вкладень;

– визначити суть та структуру інвестиційного проекту;

– дослідити показники ефективності інвестиційного проекту;

– виявити шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень;

– зробити висновки.

4

Розділ 1. 2. Економічна сутність, класифікація та структура інвестицій.

Термін “інвестиції” походить від латинського “investire” – одягати. Поняття інвестицій на підприємстві передусім пов’язують з кількісною і якісною зміною виробничих потужностей. Без здійснення інвестицій неможливий нормальний процес виробництва.

В загальноекономічному розумінні інвестиції пов’язують з балансом підприємства. В такому розумінні інвестиції – це стан активів підприємства і уречевлення капіталу в активах.

Визначення інвестицій у фінансах пов’язують з використанням капіталу або довгостроковими капітальними вкладеннями з метою одержання прибутку. Отже, інвестиції мають фінансовий і виробничий аспекти.

Закордонні вчені вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). В цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування.

Згідно зі статтею1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” під інвестиціями розуміють “всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих (“ноу-хау”); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень...”

5

Існує і дещо звужене розуміння інвестицій, коли інвестиції розглядаються з позиції потоків платежів. З такої точки зору під інвестиціями можна розуміти всі витрати (або їх грошовий еквівалент), пов’язані з використанням капіталу (імобілізація, уречевлення вільного капіталу). Більш вузьке розуміння інвестицій включає сам об’єкт і строки імобілізації капіталу, які в такому випадку виступають критерієм класифікації інвестицій.

Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу, класифікація якого наведена на рис. 1.1.

 

 

Рис.1.1 Класифікація інвестицій

Загальне визначення інвестицій можна деталізувати на виробничо-господарські (реальні) і фінансові інвестиції. На такому підході здійснений поділ активу балансу на негрошові активи (інвестиційний сектор) і грошові (або платіжні) засоби. Під реальними інвестиціями

6

розуміють вкладення коштів у реальні активи – як матеріальні, так і нематеріальні (вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, визначаються як інноваційні інвестиції). Фінансові інвестиції не мають матеріальних компонентів і поряд з матеріальними інвестиціями відіграють значну роль в житті підприємства. До них відносяться вклади підприємства в дебіторську заборгованість або вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять цінні папери, включаючи кошти в банках. Значення фінансових інвестицій буде зростати по мірі розвитку фінансового ринку і накопичення досвіду роботи з фінансовими активами.

За цілями застосування інвестицій їх поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюється обізнаними інвесторами, що мають досить точну інформацію про об’єкт інвестування і детально ознайомлені з механізмом інвестування. Непрямі інвестиції пов’язані з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Такими цінними паперами можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд – обирають найефективніші об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Перші – це вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік, хоча інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують в такий спосіб: до 2 років; від 2 до 3 років; від 3 до 5 років; більше 5 років.

7

Інвестиції за формою власності інвесторів поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. В економічній теорії та практиці застосовується термін “приватні” інвестиції до вкладення коштів, що здійснюють фізичні особи, а також підприємства недержавної форми власності, насамперед – колективні. Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють центральні або місцеві органи влади за рахунок бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок власних і позикових коштів. Іноземні інвестиції пов’язані з вкладеннями, що здійснюють іноземні громадяни, юридичні особи і держава. Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють резиденти та нерезиденти.

Інколи виділяють інвестиції за регіональною ознакою. Інвестиції всередині країни (внутрішні) означають вкладення коштів в об’єкти інвестування, які розміщені в територіальних межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними) розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, які розміщені за межами території даної країни. До таких інвестицій відносять придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн – акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає найістотніші їх ознаки і при необхідності може бути розширена відповідно до підприємницьких або дослідницьких цілей.

Суб’єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об’єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, будь-які суб’єкти підприємницької і фінансової діяльності – банківські, страхові і посередницькі установи. Також суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), а також держави та міжнародні організації. Крім того, суб’єкти інвестиційної діяльності можуть поєднувати функції двох і більше суб’єктів. Відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності здійснюються на підставі договорів.

Інвестор є основним суб’єктом інвестиційної діяльності, який здійснює вкладення власних, позикових і/або залучених коштів у формі інвестицій. Інвесторами можуть бути: фізичні та юридичні особи; об’єднання юридичних осіб, які створюються на підставі договору про спільну діяльність і які не мають статусу юридичної особи; державні органи; органи місцевого самоврядування; іноземні суб’єкти підприємницької діяльності.

8

З урахуванням направленості основної господарської діяльності інвестори поділяються на індивідуальних та інституційних. Інвестор індивідуальний – це фізична або юридична особа, що здійснює вкладення коштів у формі інвестицій для розвитку виробничо-господарської діяльності. Інвестор інституційний – це фінансовий посередник, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність. Інституційні інвестори представлені інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, що, як правило, спеціалізуються на операціях з цінними паперами.

За цілями інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяють стратегічні і портфельні інвестиції. Перші при здійсненні інвестицій, мають на меті придбання контрольного пакету акцій або переважаючої частки статутного капіталу іншого підприємства для отримання можливості самостійного управління ним. Портфельний інвестор вкладає кошти в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання доходу або приросту капіталу.

Всі інвестори мають рівні права на: здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій формі; володіння, користування і розпорядження об’єктами інвестування; самостійне визначення обсягів і напрямів інвестицій; залучення на договірній, переважно на конкурсній, основі інших суб’єктів інвестиційної діяльності; здійснення контролю за цільовим використанням коштів, що інвестуються; об’єднання власних та залучених коштів із коштами інших інвесторів для здійснення спільного інвестування.

Інший суб’єкт інвестиційної діяльності – замовник. Замовниками можуть бути інвестори (уповноважені посередники), які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів, не втручаючись при цьому в підприємницьку та іншу діяльність інших суб’єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено договором між ними.

Підрядниками є фізичні та юридичні особи, які виконують роботи по договору підряду або державному контракту, що укладається із замовниками.

Власниками об’єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), державні органи і органи місцевої влади, міжнародні об’єднання та організації, для яких створюються об’єкти інвестиційної діяльності.

9

Практична реалізація фінансових вкладень суб’єктами інвестиційної діяльності відбувається за наступними напрямами: капітальне будівництво, де відбувається вкладення інвестицій в основні засоби виробничого та невиробничого призначення. Воно об’єднує діяльність замовників, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання тощо;

інновації, в яких втілюється науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал; фондовий ринок: акції, облігації, похідні інструменти.

Розділ 2. 3. Основні поняття інвестиційної діяльності, її об’єкти та суб’єкти.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. визначено такі поняття: 1. Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних Цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. До таких цінностей відносяться:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме і нерухоме майно; — майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей; — сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованого ("ноу-хау"); — права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права; — інші цінності. 2. Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. 10 Інвестиційна діяльність може здійснюватись у формі: — інвестування, яке здійснюють громадяни, недержавні підприємства, господарчі асоціації, об'єднання і товариства, а також суспільні й релігійні організації, інші юридичні особи, засновані на колективній власності; — державного інвестування; — іноземного інвестування; — спільного інвестування засобів і цінностей громадянами і юридичними особами України та іноземних держав. Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди й оборотні кошти в усіх сферах господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково- технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів. 3. Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні, і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їхнім невід'ємним правом, що охороняється законом. 4. Учасники інвестиційної діяльності — громадяни і юридичні особи України, інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

5. Інвестиції як об’єкт ринкових відносин. Використовувані підприємством у процесі інвестицій різноманітні інвестиційні ресурси, товари й інструменти як об'єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку — "інвестиційний ринок", який характеризується попитом,

11

пропозицією і ціною, а також сукупністю визначених суб'єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, він тісно пов'язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг тощо) і функціонує під повним впливом різноманітних форм державного регулювання. Попит на інвестиційні ресурси, товари та інструменти підприємства пред'являють для реалізації своєї інвестиційної стратегії в сфері реального і фінансового інвестування. Крім підприємств, суб'єктами попиту на інвестиційні товари й інструменти виступають і інші учасники економічного процесу, що здійснюють підприємницьку діяльність. Пропозиція інвестиційних ресурсів, товарів та інструментів виходить від підприємств-виробників капітальних товарів, власників нерухомості, власників нематеріальних активів, емітентів, різноманітних фінансових інститутів. Ціна на інвестиційні товари й інструменти в системі ринкових відносин формується з урахування їхньої інвестиційної привабливості під впливом попиту та пропозиції. Ця ціна відбиває економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів та інструментів у конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає звичайно ставка відсотка, що формується на ринку капіталу. 7. Інвестиції як об'єкт власності і розпорядження. Як об'єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на первісному етапі інвестування капіталу титули власності і права розпорядження ним були пов'язані з тим самим суб'єктом, то в міру подальшого економічного розвитку Відбувається поступовий їхній поділ. Спочатку цей поділ відбувся в сфері] функціонування грошового капіталу, що втягується в інвестиційний процес (у міру виникнення й розвитку кредитних відносин), а потім і капіталу реального (у міру виникнення і розвитку лізингових відносин). У сучасних умовах підприємство, що використовує різноманітні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. У цьому випадку права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є

12

поділеними в розрізі окремих суб'єктів економіки. Прикладом такого поділу прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних товариств тощо, коли власники капіталу як накопиченого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам. Капітал, що інвестується, як об'єкт власності може виступати носієм усіх форм цієї власності — індивідуальної приватної, колективної приватної, муніципальної, загальнодержавної тощо. Носієм титулу власності капітал виступає, насамперед, як накопичений інвестиційний ресурс. При поділі в економічному процесі прав власності і використання капіталу як інвестиційного ресурсу в розрізі різних суб'єктів, роль цього капіталу як об'єкта власності пасивна. Капітал, що інвестується, як об'єкт розпорядження може виступати в усіх дозволених законодавством формах і видах цього розпорядження. Носієм прав розпорядження може виступати при цьому як фінансовий, так і реальний капітал. В економічному процесі роль капіталу, що інвестується, як об'єкта розпорядження носить активний характер стосовно капіталу як об'єкта власності. Таким чином, використання капіталу як інвестиційного ресурсу в економічному процесі не обов'язково пов'язане з наявністю титулу власності. Це використання може здійснюватися особами, які безпосередньо мають права. Як об'єкт власності і розпорядження капітал як інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, зумовлені співвідношенням власного і позикового капіталу. Це співвідношення в економічній теорії називається структурою капіталу. Воно впливає на багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно на особливості прийнятих підприємством інвестиційних рішень.

Інвестиції за об'єктами вкладення капіталу: є реальні (чи капіталоутворювальнї) інвестиції характеризують вкладення

13

капіталу у відтворення основних коштів, в інноваційні нематеріальні активи (інноваційні інвестиції), у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів інвестування, пов’язаних зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці і побуту персоналу; фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти інвестування, головним чином у цінні папери, з метою одержання доходу. За характером участі в інвестиційному процесі: прямі інвестиції допускають пряму участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні капіталу. Звичайно, прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу в статутні фонди інших підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування; непрямі інвестиції характеризують вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками). За відтворювальною спрямованістю: валові інвестиції характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворення основних засобів і нематеріальних активів у певному періоді. В економічній теорії поняття валових інвестицій пов'язується, як правило, із вкладенням капіталу в реальний сектор економіки. На рівні підприємства під цим терміном часто розуміють загальний обсяг інвестованого капіталу в тому або іншому періоді; реноваційні інвестиції характеризують обсяг капіталу, який інвестується в просте відтворення основних коштів і нематеріальних активів, що амортизуються. У кількісному вираженні реноваційні інвестиції прирівнюються звичайно до суми амортизаційних відрахувань у певному періоді; чисті інвестиції характеризують обсяг капіталу, що інвестується в розширене відтворення основних коштів і нематеріальних активів. В

14

економічній теорії під цим терміном розуміється чисте утворення в реальному секторі економіки. У кількісному вираженні чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань за всіма видами капітальних активів, що амортизуються підприємством у певному періоді. За ступенем залежності від доходів: хідні інвестиції прямо корелюють з динамікою обсягу чи доходу (прибутку) через механізм його розподілу на споживання і заощадження; автономні інвестиції характеризують вкладення капіталу, ційоване дією факторів, не пов'язаних з формуванням і розподілом чистого доходу (прибутку), наприклад, технологічним прогресом, природоохоронними заходами тощо. Стосовно підприємства-інвестора: внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу в розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора; зовнішні інвестиції являють собою вкладення капіталу в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти інвестування, що емітуються іншими суб'єктами господарювання. За періодом здійснення: короткострокові інвестиції— це вкладений капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства становлять його короткострокові фінансові вкладення; довгострокові інвестиції — це вкладення капіталу на період більше одного року. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів. За сумісністю здійснення: незалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об'єкти інвестування (інвестиційні проекти, фінансові інструменти), які можуть бути реалізовані як автономні (що не залежать від інших об'єктів інвестування і не виключають їх) у загальній інвестиційній програмі

15

(інвестиційному портфелі) підприємства; взаємозалежні інвестиції характеризують вкладення капіталу в такі об’єкти інвестування, черговість чи реалізація наступної експлуатації яких залежить від інших об'єктів інвестування і може здійснюватися лише в комплексі з ними; взаємовиключаючі інвестиції носять аналоговий характер, як правило, їхнього здійснення, характером технології, номенклатурою продукції й іншими основними параметрами і потребують альтернативного вибору. За рівнем прибутковості: високоприбуткові інвестиції характеризують вкладення капіталу в інвестиційні проекти або фінансові інструменти, очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку за якими істотно перевищує середню норму ЦЬОГО прибутку на інвестиційному ринку; середньодоходні інвестиції — очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку за інноваційними проектами і фінансо вими інструментами інвестування цієї групи приблизно відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склалася на інвестиційному ринку; низькодоходні інвестиції — за цією групою об'єктів інвестування очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку звичайно значно нижчий від середньої норми цього прибутку; недоходні інвестиції — це група об'єктів інвестування, вибір і здійснення яких інвестор не пов'язує з одержанням інвестиційного прибутку. Мета таких інвестиції, як правило, — одержати соціальний, екологічний та інший вид позаекономічного ефекту.

Розділ 3. 4 Поняття, види і форми здійснення інвестицій.

  Згідно зі ст.400 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Кодексом, законом про режим іноземного інвестування, іншими законодавчими актами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. У разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено

16

законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.    Основним спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює іноземне інвестування в Україну, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19.03.1996 р. (далі — Закон).    Іноземні інвестори визначені в Законі як суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:    - юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;    - фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;    - іноземні держави, міждержавні урядові та неурядові організації;    - інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.    Згідно із законодавчим визначенням, іноземні інвестиції — цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.    Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:    1) іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України.    Відповідно до постанови Правління Національного банку України “Про врегулювання порядку здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Україну” від 20.07.1999 р. № 356, іноземні інвестиції в Україну здійснюються у вигляді іноземної валюти, що відповідно до Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 р. № 34 визнається вільно конвертованою і широко використовується для здійснення платежів у міжнародних операціях (1 група);    2) валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);    Відповідно до Указу Президента України “Про деякі питання іноземного інвестування” від 07.07.98 р. № 748/98, іноземні інвестиції при первинному інвестуванні можуть здійснюватися у вигляді валюти України, що придбана за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України або отримана іноземним інвестором як

17

прибуток (доход) унаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україні. Тим самим розширені для іноземного інвестора можливості використання гривні в Україні. Іноземні інвестиції при первинному інвестуванні можуть здійснюватися у вигляді валюти України, що має бути придбана за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України;    3) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;    4) акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавством інших країн), виражених у конвертованій валюті;    5) грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурам) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;    6) будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;    7) прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;    8) інших цінностей відповідно до законодавства України.    Формами здійснення іноземних інвестицій є:    - часткова участь у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;    - створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;    - придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення,

18

обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;    - придбання самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;    - придбання інших майнових прав;    - господарська (підприємницька) діяльність на основі угод про розподіл продукції;    - інші форми, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.    Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є створення на території України представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності.    Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.    Докладно реєстрація представництв регулюється Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом МЗЕЗторгу України від 18.01.1996 р. № 30.

Інвестиційна діяльність у спеціальних (вільних) економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку.

   Загальні положення про спеціальні (вільні) економічні зони передбачені в главі 39 Господарського кодексу України (ст.ст.401-405). Згідно зі ст.405 ГК на території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, законом про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, а також законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони, прийнятим

19

відповідно до цього Кодексу.    Відповідно до законодавчого визначення, даного в Законі України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р. (далі — Закон), спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони вводяться пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.    Відповідно до Закону вільна економічна зона (ВЕЗ) створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації. Статус і територія ВЕЗ, а також строк, на який вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної ВЕЗ. На території ВЕЗ законодавство України діє з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” або законом про створення конкретної ВЕЗ.    Детально класифікація ВЕЗ дана в Концепції створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.1994 р. № 167), де передбачені такі види ВЕЗ:    Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Форми їх організації: вільні порти (“порто-франко”), вільні митні зони (зони франко), митні склади.    Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власноі сировини та переважно складальні операції, и імпортно-орієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв.    Науково-технічні зони — ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим

20

впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів — технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.    Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.    Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.    Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.    Крім вищевказаних, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.    Прийнято багато нормативно-правових актів, що регулюють особливості функціонування окремих вільних економічних зон на території України.    Зокрема, в Україні створені наступні спеціальні (вільні) економічні зони: “Донецьк” і “Азов” — у Донецькій, “Закарпаття” — у Закарпатській, “Яворів” та “КурортополісТрускавець” —у Львівській, “Славутич” —у Київській, “Інтерпорт Ковель” —у Волинській, “Миколаїв” —у Миколаївській, “Порто-франко” —в Одеській області, “Порт Крим” — в Автономній Республіці Крим та запроваджені спеціальні режими інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку (далі — спеціальні режими): в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Закарпатській, Львівській, Житомирській, Чернігівській, Волинській областях, містах Шостка Сумської області і Харкові.    В останні роки було прийнято низку нормативно-правових актів про введення спеціального режиму інвестування на певних територіях. 21

   Так, у Законі України “Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” від 24.12.1998 р. уперше знайшли легальне визначення такі поняття, як “спеціальний режим інвестиційної діяльності” та “територія пріоритетного розвитку”.    Відповідно до визначення, даного в ст.1 цього Закону, спеціальний режим інвестиційної діяльності — це режим, що передбачає введення податкових, митних та інших пільг, передбачених Законом, для суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти, схвалені Радою з питань вільних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області.    Територія пріоритетного розвитку — це територія в межах міста, району, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови і де запроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць.

Розділ 4. Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій.

Оцінка економічної ефективності будується на порівнянні витрат інвестицій з результатом, який забезпечує ці витрати. Якщо отриманий результат має позитивне значення, то інвестування визнається доцільним, де КВ - капітальні вкладення або виробничі інвестиції.

Проекти капітальних вкладень визнаються доцільними при умові:

Якщо відбувається вибір декількох варіантів інвестування, то перевага надається тому де Е_р=max;

Оскільки інвестиції вкладається на протязі певного часу і дохід отримується також на протязі певного часу, то для конкретизації порівняння враховують чинник часу (при цьому всі значення приводять до поточного періоду часу).

Виходячи з цього, необхідно враховувати знецінення сьогоднішніх грошей майбутніми і приводити майбутні році до сьогоднішнього дня.

Метод урівнювання різночасних грошей називається дисконтуванням і проводиться за формулою:

, Г_т – гроші теперішні; Г_м – гроші майбутні; Е – постійна норам дисконту, яка рівна прийнятній для інвестора нормі прибутку; t – час в роках; t – час розрахунковий;

22

Водночас, для оцінки доцільності виробничих інвестицій використовують такі фінансово-економічні терміни як:

1). Початкові інвестиції (або початкова вартість проекту) – характеризує розмір капітальних вкладень, необхідних для реалізації проекту і розраховується як сума всіх інвестиційних витрат за мінусом виручки від продажу зайвого обладнання.

2). Грошовий потік – фінансовий показник, який обчислюється як сума чистого прибутку підприємства, амортизаційних відрахувань, приросту обороту капіталу та приросту вартості основних фондів.

3). Ставка дисконту – це відсоткова ставка, яка характеризує норму прибутку мінімального щорічного доходу інвестора на який він сподівається.

4). Теперішня вартість – вартість майбутніх доходів на теперішній час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на коефіцієнт приведення відповідного року за прийнятою дисконтною ставкою.

5). Внутрішня ставка дохідності – це ставка дисконту при якій теперішня вартість грошового потоку та початкових інвестицій є приблизно рівною за величиною (при цьому чиста теперішня вартість рівна нулю).

6). Господарський ризик – є показником невпевненості та нестабільності щодо інвестування.

До основних показників ефективності інвестиційного проекту належать:

1). Чиста теперішня вартість (чистий приведений дохід) – характеризує абсолютну величину ефекту від реалізації проекту та обчислюється як різниця між теперішньою вартістю грошових потоків та величиною початкових інвестицій.

ЧТВ=ДП(дисконтований грошовий потік) – ІК(інвестиційні кошти)

2). Індекс дохідності є співвідношенням дисконтованого грошового потоку до інвестиційних коштів;

3). Період окупності – період часу впродовж  якого повертаються початкові інвестиції у вигляді приведених до теперішньої вартості грошових потоків;

даний показник розраховується за формулою:ПО = ІК/ ДП сер., де ІК – інвестиційні кошти, а ДП сер. – середні дисконтовані грошові потоки.

Оцінка ефективності інвестицій здійснюється в такій послідовності:

1)   Визначення суми необхідних інвестицій та періоду їх внесення

2)   Прогноз майбутніх доходів від застосування інвестицій із визначенням часу їх отримання

23

3)   Визначення початкових інвестицій

4)   Визначення ставки дисконту

5)   Визначення теперішньої вартості кожного з отриманих доходів

6)   Розрахунок теперішньої вартості початкових інвестицій

7)   Розрахунок чистої теперішньої вартості (ЧТВ):

Якщо ЧТВ>0 – інвестиції є доцільними;

ЧТВ>0 – інвестиції недоцільні;

У випадках декількох варіантів – найефективнішим проектом буде той, у якого максимальна величина  ЧТВ.

8)   При необхідності порівняння кількох варіантів інвестиції визначається індекс дохідності. Якщо ІД<1 – проект є недоцільним.

У випадку неможливості прогнозу майбутніх доходів, розрахунок інвестицій здійснюється за показником приведених витрат.

Приведені витрати – це сума поточних витрат або собівартості продукції і капітальних вкладень, приведених до співставлення за допомогою коефіцієнта порівняння економічної ефективності.

Даний показник розраховується за формулою: ПВ=СВ+Е_Н*К.

Кращим варіантом є той приведені витрати (ПВ) якого є найменшими.

Розділ 5. 6. Економічний ефект від здійснення інвестицій.

Процес прогнозування (планування) капітальних вкладень на підприємствах охоплює два послідовно здійснювані етапи: пер­ший — обчислення необхідного обсягу реальних (виробничих) інве­стицій на розрахунковий період (рік, кілька років); другий — ви­значення конкретних джерел їхнього фінансування. Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій. Масштабність і складність розрахунків на пер­шому етапі залежать від можливих варіантів конкретної економічної ситуації на ринку та на підприємстві: 1) за кількісними та якісними ха­рактеристиками попит ринку задовольняється повністю, а відтак немає потреби у збільшенні обсягу виробницт­ва певної продукції на відповідному підприємстві; 2) попит на про­дукцію

24

підприємства постійно зростає, а отже, виробник заінте­ресований у відповідному збільшенні обсягу виробництва з допо­могою введення в дію додаткових виробничих потужностей; 3) має місце різке зменшення попиту ринку на пропоновану для прода­жу продукцію, через що підприємство мусить модернізувати її або терміново організувати виробництво нової, конкурентоспроможної продукції. За першим варіантом має здійснюватись лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. У цьому разі розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою капіталу для заміни застарілих видів устаткування сучасними досконалішими моделями такого. Необхідний для цієї мети розмір капіталу (гро­шових коштів) обчислюється на підставі інформації про потребу в новому устаткуванні у фізичних одиницях та про реальні ціни на нього. При цьому мають бути враховані вартість монтажу (вста­новлення) нової техніки і капітальний дохід від реалізації машин та інших засобів праці, що вибувають з експлуатації. Другий варіант передбачає здійснення розширеного відтворен­ня основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури. Наслідком цього процесу має бути нарощування до необхідних розмірів ви­робничої потужності підприємства переважно через його технічне переозброєння, реконструкцію або розширення за попередньо роз­робленим проектом. Такий варіант збільшення виробничих можливостей підприєм­ства зумовлює необхідність ретельного складання програми (пла­ну) його технічного переозброєння та реконструкції (розширення). Розробці програм (плану) мають передувати аналіз і оцінка техніко-економічного й організаційного рівня виробництва за системою показників, яка охоплює такі основні групи: технічна оснащеність виробництва і технічний рівень устаткування; відповідність засто­совуваних технологій сучасним вимогам; технічний рівень і якість продукції; рівень організації виробництва. Програма (план) скла­дається звичайно за розділами: 1) зведені техніко-економічні по­казники (приріст виробничої потужності й обсягу товарної про­дукції; підвищення рівня механізації (автоматизації) виробництва; зростання продуктивності праці; економія енергетичних і матері­альних ресурсів; загальна сума капітальних

25

вкладень); 2) заходи за окремими напрямками техніко-технологічного та організаційного розвитку (впровадження прогресивної технології, механізація та ав­томатизація виробництва, модернізація діючого устаткування, удос­коналення організації виробництва й управління) з визначенням для кожного з них приросту виробничої потужності та інших економі­чних показників; 3) потреба в устаткуванні (вітчизняне, у тім числі виготовлене власними силами; імпортне; типові вузли для модер­нізації діючого устаткування). Для визначення необхідного обсягу капітальних вкладень за цим варіантом економічної ситуації використовують залежно від стадії планування два методи: перший — попередньо-приблизних розра­хунків (на підставі показника питомих капітальних вкладень на одиницю приросту виробничої потужності); другий — прямих роз­рахунків (за даними кошторису технічного переозброєння і рекон­струкції або розширення підприємства). За першим методом роз­рахунки здійснюють у такій послідовності (дані умовні). • Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства ТУ. виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році (0,9) та виявленого попиту ринку на продукцію (45 000 од.): Формула 1: Ncр = 45 000 : 0,9 = 50 000 од. • Визначають величину середньорічної виробничої потужності, якої бракує для задоволення ринкового попиту на продукцію, ∆Nср за відомої реальної потужності підприємства, що становить 46000 од.: Формула 2: ∆Nср = 50 000 — 46 000 = 4 000 од. • Розраховують абсолютну величину необхідної додаткової ви­робничої потужності підприємства ∆Nabc, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку середньорічного її при­росту в абсолютний, який дорівнює 0,5 (за середніми даними три­валого періоду): ∆Nabc = 4 000 : 0,5 = 8 000 од. • На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приро­сту виробничої потужності (150 тис. грош. од.) визначають за­гальну суму необхідних капітальних вкладень Σkb на розрахун­ковий період: Σkb = 150 000 х 8 000 - 1 200 000 000 грош. од. Розрахований таким укрупненим (приблизним) методом обсяг капітальних вкладень згодом (з появою необхідної інформації) тре­ба

26

уточнити з допомогою застосування другого методу — прямих обчислень за даними кошторисної вартості всієї сукупності заходів, передбачених програмою (планом) технічного переозброєння, ре­конструкції або розширення діючого підприємства. Третій можливий варіант економічної ситуації на ринку й підприємстві зумовлює вже не просто розширене відтворення ос­новних фондів, а потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхід­ного обсягу капітальних вкладень здійснюють, головне, за схемою другого варіанта. Проте при цьому треба додатково враховувати значні капітальні витрати, зв'язані з маркетинговими досліджен­нями і проектуванням нових виробів, які мають за своїми техніко-економічними характеристиками повністю задовольняти вимо­ги покупців. За таких умов підприємству слід бути готовим також і до необхідної диверсифікації виробництва, яка може зумовити мо­білізацію значних інвестиційних ресурсів. Джерела фінансування виробничих інвестицій. Для забезпечення ефективної господарської діяль­ності підприємства важливим є також обґрунтоване визначення конкретних джерел фінансуван­ня виробничих інвестицій. Найпростіше це можна зробити для першого варіанта економі­чної ситуації в акціонерному товаристві, що стає найбільш поши­реною формою організації бізнесу. Якщо за певних причин (помилки організаційного періоду, рап­тове істотне зростання цін на нове устаткування тощо) акумульо­ваної суми амортизаційних відрахувань недостатньо для фінан­сування заміни застарілого устаткування, то для покриття части­ни, що її бракує, треба використати інші (внутрішні) джерела фор­мування коштів (зокрема оголосити передплату на звичайні та привілейовані акції або залучити частину нерозподіленого при­бутку). Забезпечення фінансування розширеного відтворення основних фондів за другим і третім варіантами економічної ситуації підприє­мства (істотне збільшення обсягу продукції, що виробляється, або організація виробництва нових видів товарів відповідно до попиту ринку) є складним господарським завданням. Для того, щоб його правильно розв'язати, потрібне глибоке економічне обґрунтування вибору тих чи

27

тих джерел формування необхідних реальних інве­стицій (капітальних вкладень). Зокрема достатньо продуманим має бути рішення про випуск і продаж цінних паперів або використання довгострокового креди­ту, оскільки воно потребує чималих коштів: у першому випадку — на друкування й розміщення акцій (облігацій) підприємства та ви­плату дивідендів акціонерам, у другому — на повернення позиче­них грошей з виплатою солідного відсотка за користування кре­дитом. Особливо ретельного обґрунтування потребує клопотання підприємства про надання йому прямої чи непрямої державної суб­сидії. У ньому треба відобразити такі питання: необхідність і мета фінансової допомоги, розмір державних коштів і ефективність їхнього використання, потреба у кредитних та податкових пільгах тощо. Глибоко обміркованим має бути й підхід до залучення за­кордонних інвестицій та створення спільних підприємств, що да­ють змогу використовувати найновіші технології світового рівня, виробляти конкурентоспроможну на ринку продукцію, підвищува­ти загальну і фінансову ефективність вітчизняного виробництва, але інколи можуть поставити його в надто велику залежність від іноземного інвестора.

Розділ 6. 7. Виробничі ситуації.

Виробнича ситуація 1.

Обчислити показники обсягу виробництва і реалізації продукції фірмою за даними таблиці 1.

Таблиця 1

Показники	Значення
1. Обсяг виробництва, шт. за 1 цикл	5000
2. Гуртова ціна виробу, грн.	1200
3. Обсяг незавершеного виробництва, грн. На початок року На кінець року	50250 37030
4. Собівартість одного виробу, грн.	1025
5. Тривалість виробничого циклу, днів	10
6. Приріст залишків готової продукції на складах за рік, шт.	65
7. Кількість робочих днів в році	230

1. Вартість товарної продукції (ТП) за 1 цикл (ТП_Ц):

2. Обсяг незавершеного виробництва (Он/з):

3. Вартість залишків на складі (З_СК):

4. Вартість товарної продукції за рік (ТПр):

Висновок: підприємство за рік виготовило товарної продукції на суму 154 млн. 20 тис. грн.

Виробнича ситуація 2.

Обґрунтувати виробничу програму малого підприємства по виробництву металовиробів з точки зору забезпеченості металом, якщо на плановий період підприємством укладено договори на поставку металу в обсязі 8 тонн, а середня вага виробу 0,8 кг. Коефіцієнт використання металу 0,69. Можуть повторно використуватися у виробництві 26% відходів металу. На плановий період МП має доставити споживачам 7525 шт. металовиробів.

1. Плановий випуск виробів з металу (В_ПЛ):

2. Вихід виробів з відходів:

- вага відходів (В_вод):

 - випуск виробів з відходів:

3. Планове виробництво (В_пл^З):

4. Залишки на кінець року:

Висновок: дана виробнича програма повністю задовольняє споживачів: вони отримують планові 7525 шт. металовиробів, крім того підприємство має можливість продати залишки металовиробів у кількості 1514 шт. іншим покупцям.

Виробнича ситуація 3.

29

Встановити доцільність інвестицій в будівництво нового заводу за показниками абсолютної ефективності. Дисконтна ставка 15%. Норма амортизації – 7,25. Дані приведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Показники
1.Обсяг випуску продукції в натуральних одиницях, тис. шт.	120
2.Гуртова ціна виробу, грн.	200
3.Собівартість виробу, грн.	160
4.Обсяг капітальних вкладень, млн. грн.	15
5.Вартість виробничих фондів, млн. грн.	12,5

1. Обсяг товарної продукції (ТП):

2. Собівартість продукції (СВ):

3. Прибуток (ПР):

4. Сума амортизації (SА1):

5. Грошовий потік (ГП1):

6. Амортизація вирахована з капітальних вкладень (åА2):

7. Загальний грошовий потік (ГПз):

8. Розрахунок теперішньої вартості грошового потоку (дисконтна ставка 15%):

Роки	Грошовий потік, тис. грн.	Коефіцієнти дисконту		Теперішня вартість грошового потоку, тис. грн.
1	6862,5	0,87		5970,3
2	6862,5	0,444		3019,5
3	6862,5	0,387		2607,7
4	6862,5	0,336		2264,6
5	6862,5	0,292		1990,1
Теперішня вартість грошового потоку SТВ			15852,2

Для розрахунку коефіцієнтів дисконтування використовуємо формулу:

9. Розрахунок чистої теперішньої вартості грошового потоку:

30

10. Розрахунок індексу прибутковості капітальних вкладень:

Висновок: Проект доцільний при умові ЧТВ ³ 0; Іпр £ 1. У нашому випадку ці дві умови виконуються, а це означає - цей проект є ефективним (за показниками абсолютної ефективності), є сенс інвестувати будівництво цього нового заводу .