34. Політичний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII ст.:

На Лівобережжі політичне становище було також складним, постійно точилася боротьба за владу

В 1663 р. в Ніжині зібралася «Чорна рада», яка обрала гетьманом кошового отамана Січі Івана Брюховецького, який обіцяв полегшити становище козаків, зменшити побори й обмежити загарбання старшиною земель.

І. Брюховецький усіма силами захищав інтереси козацької старшини, сприяв посиленню експлуатації селян, міщан, рядових козаків. Оскільки це викликало незадоволення мас, гетьман для укріплення.для укріплення

своєї влади вирішив міцніше спертися на царський уряд. З цією метою у 1665 р. він з групою старшини поїхав до Москви і підписав там з царським урядом нові «Московські статті», за якими залишилися тільки станові права козаків. Московські воєводи з військом мали право стояти у всіх містах Лівобережжя, всі податки перейшли до Москви, гетьман не мав права вести стосунки з іншими державами.

У 1666 році в Україну прибули московські урядовці і почали перепис селян і міщан для визначення розмірів податків. Посилювала гніт і козацька старшина. Спалахнули народні повстання. Переповнював чашу терпіння Андрусівський договір, укладений Москвою з Польщею 30 січня 1667 р. Без представників з України, який юридичне закріпив поділ України на Лівобережну та Правобережну. В Україні почало ширитися загальне незадоволення проти московських порядків і гетьмана.

У 1668 р. він скликав раду старшин, на якій заявив, що єдиний порятунок – вигнати московських воєвод і просити протекції Туреччини. Султан на протекторат дав згоду. В червні 1668 р. у війську Брюховецького піднялося повстання, козаки убили гетьмана. П. Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. Але й цей тріумф був недовгий: Дорошенко покинув Лівобережжя, де залишив наказним гетьманом

Дем'яна Многогрішного.

З дозволу царського уряду в березні 1669 р. в Глухові зібралася рада, яка підтвердила обрання Многогрішного гетьманом і схвалила нові так звані «Глухівські статті». В головних рисах вони повторювали Березневі

статті 1654 р., але із значним обмеженням автономії Гетьманщини.

Д. Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, боровся зі старшинською олігархією, сам призначав та змінював полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духівництво

У 1672 р. група старшин, звинувативши Многогрішного у зв'язках з Дорошенком і зраді Росії, відправила його до Москви.

Після обрання І. Самойловича гетьманом (17 червня 1672 р.) були підтверджені Глухівські статті, а також були прийняті нові «Конотопські статті», кількістю 10, за якими посилювався вплив старшини на гетьмана та поглиблювалася автономія України.

У своїй соціальній політиці Самойлович робив все для збагачення й посилення влади козацьких старшин

Останню крапку в процесі поділу українських земель у XVII ст. між сусідніми державами було поставлено 1686р.під час підписання між Росією та Польщею «Вічного миру».Річ Посполита визнавала за Московським

царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю. Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею та Московією. Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини (у 1699 р. було приєднане до Польщі).