33. Політичний розвиток Правобережної України в другій половині XVII ст.:

Після зречення від гетьманства Ю. Хмельницького на Правобережжі гетьманом був обраний Павло Тетеря (1663–1665 рр.), який служив інтересам шляхетської Польщі. Але Лівобережжя й Запоріжжя не визнавали влади Тетері. Разом з тим, на Правобережжя стали повертатися польські шляхтичі і з допомогою Тетері поновлювали польські порядки, кріпосницький і національний гніт. Проти їхніх дій піднімалися народні повстання. Найбільшим було повстання 1663 р. у Поволоцькому, очолене полковником Іваном Поповичем. Повстанці громили шляхетські маєтки і знищували шляхтичів. Тетері й польським шляхтичам вдалося придушити повстання.

Польським військам і частині правобережних козаків на чолі з Тетерею вдалося вдертися на Лівобережжя. Але в січні 1664 р. під Глуховом і в лютому 1664 р. Під Новгород-Сіверським вони були розгромлені і втекли з Лівобережної України. Уже в 1665 році повстання охопило всю Правобережну Україну. Польська влада фактично була ліквідована. Тетеря втік у Польщу.

Петро Дорошенко (1666–1676 рр.). Після зречення Тетері гетьманом за підтримки татар був проголошений сотник Степан Опара, але незабаром він був усунений, виданий полякам, які його розстріляли. Козацька Рада в січні 1666 р. в Чигирині обрала гетьманом П. Дорошенка

Доцільно сказати, що Дорошенко ставив своєю метою звільнити Україну від московської та польської влади і об'єднати її. Але здійсненню цієї мети заважали тогочасні несприятливі обставини: на самостійність

України посягали сусіди – Польща, Туреччина, Росія. Оскільки російський уряд уже показав, що він хоче повністю підпорядкувати Україну своїй владі, Дорошенко вирішив об'єднати українські землі під зверхніст турецького султана і цим забезпечити незалежність української держави. Уже восени 1667 р. під тиском об'єднаних турецьких і козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. П. Дорошенко разом з військом перейшов на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у 1668 р. оголосив себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, тому що надійшла звістка пор наступ польських військ на Брацлавщину, і гетьман відступив на

Правобережжя В 1676 р. П. Дорошенко склав свої гетьманські повноваження. Ця подія була останнім актом Української національної революції, яка зазнала поразки.

Юрій Хмельницький – третє гетьманування (1677–1681 рр.). Султанська Туреччина продовжувала загарбницьку політику щодо України. Намагаючись використати популярне ім'я Хмельницького, турецький уряд проголосив Юрія Хмельницького гетьманом і «Князем Малоросійської України». Після цього.турецькі правителі організували в 1677 р. наступ 120-тисячного турецько-татарського війська на Україну. Але так званий перший Чигиринський похід закінчився невдало.

У 1678 р. велика турецька армія (200 тис. чол.) знову з'явилася на Україні, здобула та поруйнувала Чигирин, і місто перестало бути столицею козацтва.

У 1685 р. Ю. Хмельницького знову було призначено «гетьманом України», але через півроку він був страчений у Кам'янець-Подільському. Так скінчилося життя й політична кар'єра нещасного наступника славного Богдана.

Отже, на заключному етапі Української національної революції територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. Ці катастрофічні процеси виявилися у відмові національн ої еліти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспроможності консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над державними; залученні іноземних держав до вирішення внутрішніх проблем. Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка.