Переваги та недоліки деревини порівняно з іншими конструкційними матеріалами
До позитивних властивостей деревини слід віднести:
високе значення коефіцієнта конструктивної якості
, (1.1)
де R – розрахунковий опір; S − об’ємна маса матеріалу. Наприклад, для сосни = 3000 м, сталі = 2700 м, бетону М 200 = 410 м.
малий коефіцієнт теплопровідності, що дає можливість використовувати деревину в огороджуючих конструкціях;
незначний коефіцієнт температурного розширення (в 3 рази менший, ніж у сталі), що дає можливість уникати поділу будівлі на температурні блоки;
більш висока хімічна стійкість ніж у металу та бетону;
пластичність, що дає можливість виготовляти гнутоклеєні конструкції;
виробничі переваги – багата сировинна база, легкість добування, обробки і транспортування, відсутність сезонних обмежень в проведенні робіт.
Недоліки деревини:
Залежність механічних властивостей від температури та вологості навколишнього середовища;
Наявність природних пороків: сучків, тріщин, що знижують міцність і підвищують деформативність;
Можливість загнивання та ушкодження біошкідниками;
Можливість загорання деревини.
Конструкційні пластмаси Загальні відомості про пластмаси
Пластичними масами називають матеріали, основним компонентом яких є синтетичний полімер (з грецької „полі - безліч, багато; „мерос” - частина, доля) – це високомолекулярна сполука, отримана шляхом полімеризації, чи поліконденсації низькомолекулярної органічної речовини (мономера). Цей процес відбувається під дією високого тиску, підвищеної температури, опромінювання і т. ін.
Полімеризація – це процес з’єднання молекул мономера однієї речовини в одну макромолекулу, що протікає без виділення побічних продуктів, а утворений полімер своїм хімічним складом не відрізняється від вихідних мономерів. Поліконденсація – це хімічний процес з’єднання молекул мономера декількох речовин в одну макромолекулу, що супроводжується виділенням побічних продуктів (вода, спирт, аміак і т. ін.). При цьому в реакцію можуть вступати як однакові молекули (процес гімополіконденсації), так і різні (гетерополіконденсація), а ланками макромолекул полімеру стають продукти розпаду молекул мономерів.
Назва полімера зазвичай походить від назви мономера, з якого його отримано. Так, наприклад, поліетилен отримують з етилену, полістирол – із стиролу, полівінілхлорид – з вінілхлориду і т. ін.
Полімери, отримані полімеризацією, переважно є термопластичними матеріалами (при нагріванні розм’якшуються, стають пластичними, а при охолодженні знову твердіють). До таких пластичних мас (термопластів) відносять ті, що отримані на базі полівінілхлориду, полістиролу, поліетилену, поліуретану, поліамідних, акрилових та інших термопластичних смол. Полімери, отримані шляхом поліконденсації, є термореактивними (неплавкими), утворені із матеріалів на основі фенолоформальдегідних, карбамідних, епоксидних та інших термореактивних синтетичних смол.
Пластмаси бувають однорідними (ненаповненими) та композиційними (наповненими). Основними компонентами композиційних пластмас є:
синтетичний полімер як в’яжуче;
наповнювачі, що зменшують витрати в’яжучого, надають високу механічну міцність (скловолокно, склотканина, скло джути, деревинні волокна і т. ін.);
затверджувач для прискорення твердіння смоли;
стабілізатори для забезпечення фізико-механічних властивостей в часі та зниження швидкості процесів деструкції (розкладання) матеріалів під впливом атмосферних умов, підвищених температур, світла та мікробіологічної корозії;
пластифікатори – знижують крихкість пластмас, збільшують гнучкість, еластичність, відносне видовження та підвищують морозостійкість (трибутилфосфат, дибутилфосфат, трикрезилфосфат і т. ін.);
антистатики – зменшують електризацію полімерних матеріалів у процесі їх переробки та експлуатації (сажа, графіт, порошки металів);
фарбники.