2 Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання до нього(з п’яти варіантів відповідей виберіть одну правильну).

Місячне світло його полотен

Є мистецькі твори, які залишаються в пам’яті назавжди. Минають тижні, місяці, роки, а картина чи скульптура постає в уяві наче вчора бачена. До таких належать і полотна Архипа Івановича Куїнджі, зокрема його цикл українських пейзажів. Перлиною серед них вважається «Місячна ніч». На жаль, багато років полотно зберігається в запасниках Київського музею російського мистецтва і лише зрідка виставляється для огляду.

Цій картині випала трагічна доля. Шедевр із шедеврів, вона не стала окрасою експозиції музеїв, бо вже під час створення була приречена на смерть. Архип Куїнджі застосував під час її написання цинкові фарби, до того ж у концентрації, яка мала призвести до цілковитого потем¬ніння. Домігшись нечуваного ефекту відтворення місячного світла, він, однак, чудово розумів, що милуватися його картиною випаде небагатьом поколінням шанувальників мистецтва. Не минуло й кілька років, як полотно почало поволі, але безповоротно чорніти. Якийсь час воно ще виставлялося в експозиції, але потім, щоб хоч трохи продов¬жити йому життя, працівники музею перенесли картину в напівтемні кімнати запасника, куди не проникало руйнівне для неї сонячне світло. Але навіть утративши свій первісний вигляд, «Місячна ніч» заполоняла, ведучи в дивовижний світ неповторної краси ночі.

Доля цього полотна так само трагічна, як і доля самого Архипа Івановича. Народився він 1842 року в убогій сім’ї грека-шевця. Змалку спізнав, що таке сирітське життя, служба в наймах, пастухування під спекотним кримським сонцем. Але завжди свої нечасті вільні хвилини хлопчина віддавав малюванню. І якось йому порадили звернутися до Івана Айвазовського, на той час уже всесвітньо відомого худож¬ника. Той, оглянувши роботу юного Куїнджі, розсміявся:

– Ха-ха-ха! Хочеш стати художником?! Хіба що фарбувати паркани.

Хтозна, чи мучився колись Іван Костянтинович тим, що так образив Куїнджі, але він дожив до його тріумфального успіху і, звісно, знав, що автор таких прославлених по¬лотен, як «Берези», «Українська ніч», «Ніч на Дніпрі», – колись осміяний ним хлопчина.

На щастя, Архип Куїнджі не погодився з таким суворим вироком метра. Зібравши трохи грошей, він вирішив дістатися до Петербурга й вступити до Академії мистецтв.

Перша спроба вступити... Провал... Друга... Те саме... Йому вже двадцять вісім років. І все частіше спадає на думку: «А може, й справді Айвазовський мав рацію, і я ні на що не здатний?» Вирішив спробувати ще раз. Його зараховують вільним слухачем.

Куїнджі багато працює. На останні копійки купує фарби й полотно, але його роботи, подані на академічні виставки, залишаються непоміченими. І знову закрадається сумнів у правильності обраного шляху. А потім він поїхав на етюди в Україну. І все раптом змінилося. Усі малювали краєвиди, кобзарів, ярмарки, а він вирішив пока¬зати в холодному Петербурзі справжню літню українську ніч, оспівану так щиро Миколою Гоголем.

Видатний російський художник Іван Крамской, поба¬чивши його полотно, визнав Куїнджі найкращим пейза¬жистом і закликав усіх художників, присутніх на тій виставці, скласти протокол, що їм випало бачити справжнє місячне світло на його полотнах.