23. Мозок та психіка:рефлекторна дуга та коло.

Рефлекторна дуга – це шлях по якому проходить збудження що виникло в рецепторі передаться до робочого органа.

У складі рефлекторної дуги виділяють 5 ланок:

• Рецептори (зоровий, нюховий) – чутливі нервові закінчення, які сприймають подразнення. За місцем розташування рецептори поділяються на:

• Екстерорецептори – подразнення надходить з навколишнього середовища (зір, слух);

• Інтерорецепори – подразнення з внутрішнього середовища (голод, спрага, нудота)

• Пропріорецептори – подразнення в м’язах, зв’язках…

• Доцентровий нейрон – аферентний нерв який передає збудження від рецептора до ЦНС;

• Ділянка НС де збудження передається на відцентровий нейрон;

• Відцентровий нейрон – еферентний нерв, що несе збудження від ЦНС до робочого органу;

• Ефектор – відповідає на подразнення певної ділянки.

Згідно з Павловим будь-який рефлекторний акт складається з 3х ланок: подразник->мозкова робота-> виконавча діяльність організму відповідь на подразник. Дугоподібна тріада.

Рефлекторне коло – коли виконавчий орган здійснює ту чи іншу діяльність вони в свою чергу посилають у мозок сигнали які інформують його про зміни в організмі. Анохін назвав цей потік інформації зворотною аферентацією.

Таким чином рефлекс відбувається кільцеподібно.

Ланки рефлекторного кола: подразник->мозкова робота-> виконавча діяльність організму відповідь на подразник->зворотна аферентація->повторна робота мозку->нові накази виконавчого органу.

Нервові центри легко втомлюються – це виявляється в поступовому зниженні і повному припиненні відповіді при тривалому подразненні рецептора.

24. Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на її органи чуттів. Існують також інтерорецептивні відчуття, які є такими, що йдуть від внутрішніх органів.

Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку і тварина, і людина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації, рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болю, розташування тіла в просторі тощо. Це елементарний чуттєвий (сенсорний) образ. Втрата здатності відчувати – це втрата каналів зв’язку людини зі світом, про що переконливо свідчать випадки сліпоглухонімоти, та експерименти, в яких людина ізолюється від зовнішніх стимулів середовища.

Отже, відчуття – основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу.

Органи чуттів або аналізатори – це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в свідомість людини. Аналізатори – це нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що зумовлені впливом внутрішнього та зовнішнього середовищ на людину.

• Зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію і коливання електромагнітних хвиль;

• слуховий – звуки тобто коливання повітря; смаковий,

• нюховий – хімічні властивості речовин;

• шкірні аналізатори – теплові, механічні властивості предметів і явищ, що спричиняють ті чи інші відчуття і перетворюють їх у нервові процеси, суб’єктивні образи, власне – у відчуття.

Класифікація відчуттів: зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голоду і спраги, кінетичні і статичні.

Цілісне відображення людиною об’єктів та явищ є іншим рівнем єдиного процесу чуттєвого пізнання – сприймання.

Сприймання – це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх її якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів.

Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням, мовою, почуттями, волею.

Сприймання розрізняють за:

• сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінетичні, больові),

• ставленням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні),

• складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу)

Сприймання за змістом – це сприймання предметів і явищ у просторі, русі, часі.

Головні властивості сприймання – предметність, цілісність, структурність, константність.