2. Управління в системі економічного механізму апк

Сформувати економічний механізм АПК без визначення в ньому ролі управління і всієї системи менеджменту неможливо. Якщо виходити з того, що АПК - це не просто сума пов'язаних галузей, а ієрархічно склад­ний організм, в якому домінує біоекономічна система, то стане зрозумілим, що управляти цією системою, як і організувати менеджментські служби в самій системі, можна за умови, коли будуть враховані особливості управлінських дій, які потребує система.

Такими особливостями є:

• наявність особливого технологічного процесу та зумовленого ним агропромислового циклу одержання кінцевого продукту, який в результаті поглиблення суспільного поділу праці ускладнюється, набуває нових ознак, потребує нових засобів виробництва, новітніх технологій одержання сировини та кінцевого продукту. Звідси - потреба формування нових пропорцій, збалансування інтересів як в окремих продуктових вертикалях, так і в АПК загалом. Для цього й потрібні чітка координація та взаємодія всіх ланок;

• факт існування нового виду виробництва - агропромислового -висуває завдання гарантування необхідних організаційних умов замкну­тості виробничого циклу, технологічної єдності аграрного і промислового циклів як основи функціонування інтегрованого виробництва;

• наявність і пряма чи опосередкована дія об 'єктивних факторів, що визначають вектори розвитку АПК країни та окремих регіонів. До цих факторів слід віднести адміністративно-територіальний поділ, досить відчутну диференціацію природного ареалу (а отже, і напрямів розвитку сільського господарства), особливості харчового раціону і формування продовольчого фонду, співвідношення сільського і міського населення, його віковий склад та ін. Ігнорувати ці фактори означає не спрямувати розвиток АПК на задоволення конкретних потреб;

• рівень платоспроможності населення, ступінь гостроти продовольчої проблеми (продовольчої небезпеки) та сучасні світові тенденції формування продовольчого фонду і харчових раціонів. Якщо не брати до уваги платоспроможний попит, то програма розвитку АПК передчасно буде приречена на невиконання;

• полівекторність агропромислової інтеграції та глобальних завдань АПК вимагають не рівного (середнього) підходу, а виділення головної ланки, орієнтації всієї системи на пріоритетні напрями, які можуть забезпечити прискорення очікуваного результату.

Управління АПК має сприяти адаптації всіх галузей і ланок до конкретних умов ринкового середовища. Ще важливіше своє­часно вловлювати і сприяти усуненню можливих диспропорцій. А це озна­чає, що слід класти в основу управління внутрішньокомплексні регуля­тивні пропорції, сприяти усуненню монополізму промислових і сервісних підприємств. Адаптивиість в АПК слід розуміти як обов'язковість окремих ланок підпорядковуватись іншим. Так, підприємства І сфери повинні налаштовуватися на погреби сільського господарства; аграрний сектор, у свою чергу, має враховувати технологічні потреби III сфери; переробні підприємства, їх переробний цикл має синхронізуватися з часовими інтервалами сільського господарства і т. д., як підсумковий адаптивний принцип слід розцінювати об'єктивну потребу, співставляючи обсяги кін­цевої продукції АПК, зіставляти з платоспроможним попитом населення.