
- •1. Суть планування та його необхідність в апк
- •2. Принципи планування
- •3. Система планів
- •4. Методи планування
- •5. Механізм планування
- •6. Основні форми державного планування
- •1. Економічний механізм та його роль у системі апк
- •2. Управління в системі економічного механізму апк
- •3. Цінові та фінансово-кредитні важелі економічного механізму
- •4. Державне замовлення і роль держави у становленні економічного механізму апк
- •5. Особливості формування економічного механізму апк за сучасних умов
- •1. Загальні підходи до планування системи господарювання
- •2. Класифікація систем господарювання та основні етапи обґрунтування системи господарювання
- •3. Планування систем ведення рослинництва і тваринництва
- •4. Методи обгрунтування регіональних систем ведення сільського господарства
- •1. Агропродовольчий комплекс як об’єкт суспільно-географічної науки та його структура
- •2. Територіальна організація і структура харчової промисловості та особливості їх розвитку
- •1. Агропродовольчий комплекс як об’єкт суспільно-географічної науки та його структура
- •2. Територіальна організація і структура харчової промисловості та особливості їх розвитку
3. Планування систем ведення рослинництва і тваринництва
Особливої уваги заслуговує планування системи ведення рослинництва і тваринництва. На рис. 13.2 наведена схема планування системи рослинництва за галузевим принципом з використанням індикативного підходу, тобто планування системи ведення кожної галузі диференціюється на планування техніки (матеріально-технічного забезпечення), технології (системи землеробства) і організації виробництва.
Найважливішим показником системи ведення рослинництва є
врожайність сільськогосподарських культур, рівень якої прогнозується і планується:
з використанням методу експертних оцінок, формалізованих методів;
на основі складання ґрунтових картограм і балансу поживних речовин з урахуванням розрахунку їх потреби для отримання мінімальної врожайності;
на основі результатів фактичних даних і з використанням інших .методів.
Плановані рівні перспективної врожайності зіставляють з фактичними даними передових господарств і державних сортовипробних ділянок. Особливу увагу в зональних системах приділяють сівозмінам і раціональній структурі посівних площ. Системи сівозмін, що рекомендуються, повинні бути багатобічно оцінені. Разом з економічною оцінкою необхідно врахувати ландшафтні умови регіону Слід застосовувати науковий підхід до обґрунтовування для зони співвідношення ріллі, природних кормових угідь, розораності земель, ступеня їх заліснення і обводнення.
Під час обґрунтовування раціональної структури посівних площ разом з економічними показниками необхідно враховувати забезпечення розширеного відтворення родючості ґрунтів, збереження чистоти навколишнього середовища.
Під час обґрунтовування систем ведення рослинництва у водоохоронних зонах вводяться обмеження за використовування земель. В цих зонах виключається інтенсивна діяльність, пов'язана з розорюванням земель, прокладанням доріг, будівництвом, рілля і кормові угіддя використовуються в економному режимі.
В зонах забруднення навколо крупних тваринницьких комплексів заборонено вирощувати культури, які споживаються людьми і тваринами спеціальної термообробки. Довкола таких комплексів доцільно створювати ізолюючі лісонасадження.
В зонах забруднення вздовж крупних автомагістралей заборонено посадку овочевих, плодових культур; тут слід віддати перевагу обробітку технічних культур, що йдуть на промислову переробку, а також можливий посів багаторічних трав на насіння. За невеликої концентрації забруднюючих речовин допускається посів різних культур на силос, сінаж і інших фуражних культур.
Для кожної природно-економічної зони доцільно розробляти: зразкову систему сівозмін, структуру посівних площ, системи обробітку ґрунту, меліорації земель, передбачати ґрунтозахисні заходи, заходи боротьби із бур'янами, захист рослин від шкідників і хвороб, систему насінництва, лізингове агротехнічне обслуговування, технологію виробництва всієї продукції рослинництва.
Між системами рослинництва і тваринництва найважливішою зв 'язую-чою лапкою є система кормовиробництва, яка охоплює польове кормовиробництво, виробництво кормів на природних кормових угіддях і технологію заготівки, приготування і зберігання кормів.
Система тваринництва охоплює проектування всієї виробничої програми розвитку тваринницьких галузей. Основні складові системи тваринництва представлені на рис.13.3.
Під час обґрунтовування системи тваринництва найважливішим є продуктивність сільськогосподарських тварин і показники відтворення стада з урахуванням генетичного потенціалу.
Під час прогнозування продуктивності тварин можна використовувати викладені вище інтуїтивні і формалізовані методи. Як орієнтовні показники можуть бути прийняті показники племінних заводів (порід), передових однотипних господарств і зональних дослідних станцій. Істотний вплив на продуктивність має вибір порід тварин, рівень годівлі, якість приміщень, рівень механізації робочих процесів, витрати електроенергії, води, палива та ін.
Необхідно прогнозувати основні технологічні параметри за періодами вирощування: живу масу, класність.
Найважливішою складовою системи тваринництва є правильно спроектована система утримання тварин, профілактика їх захворювань, ветеринарне обслуговування. Все це дозволяє спроектувати раціональну технологію виробництва тваринницької продукції.
В регіональних системах ведення сільського господарства слід передбачати розробку зональної системи машин з урахуванням вживання в майбутньому індустріальних, інтенсивних технологій в рослинництві та інтенсивних методів виробництва продукції в тваринництві і птахівництві.
Необхідний парк тракторів для основних галузей розраховується за існуючими методиками з урахуванням напружених періодів виконання сільськогосподарських робіт.