1. Загальні підходи до планування системи господарювання

Однією з найважливіших економічних категорій є система господарю­вання, яка характеризує основні виробничі відносини всередині підпри­ємства.

Поняття "система" широко використовується в організаційно-еконо­мічному аналізі, прогнозуванні і організації виробництва.

Система означає безліч закономірно пов 'язаних один з одним елементів, що є певним цілісним утворенням, єдністю.

Зараз поняття системи широко використовується в науковій і практич­ній діяльності людини.

Найбільші складності викликає економічне поняття системи. Відомо, що різні системи володіють низкою властивостей, у тому числі ціліс­ністю, ієрархічністю, функціональністю, керованістю, цілеспрямованістю, самоорганізацією. З погляду їх диференціації в теорії систем передбача­ється існування цілого, яке може підрозділятися на компоненти і елементи.

Не елементи і компоненти дають ціле, а навпаки, тільки система породжує під час її диференціації компоненти і елементи, в такому випадку структура має властивості ієрархічності. Ієрархічність системи означає, що кожний її компонент і елемент надалі може розглядатися як окрема система.

Система ведення сільського господарства (система господарства) — це сукупність соціально-економічних, організаційних, І технічних і технологічних принципів побудови і ведення виробництва для конкретних умов з метою задоволення потреб суспільства в сільськогосподарських продуктах.

Основні принципи побудови раціональної системи ведення господарства:

Цілісність системи. Означає, що властивість не зводиться до механічної суми властивостей компонентів і елементів системи в раціональній системі господарювання, а властивість кожного компонента, елемента залежить від його місця, функції усередині цілого (системи).

Структура системи, тобто можливість представлення її через внутрішній зміст (структуру компонентів і елементів).

Ієрархічність системи. Кожний компонент (система рослин­ництва, система землеробства і т. д.) або елемент може розглядатися як самостійна система. Так, залежно від побудови системи господарювання її елемент - робоча сила може бути загального для систем ведення рослин­ництва і тваринництва.

Взаємозв'язок і співвідношення компонентів і елементів системи. Вони будуються з урахуванням найраціональнішого викорис­тання чинників зовнішнього середовища.

Різнобічність і множинність формування систем господа­рювання. Вони зумовлюють множинність побудови економіко-матема-тичних моделей і їх системи, адекватної найвірогіднішим системам госпо­дарювання.

Раціональна система господарювання є серцевиною, основною складо­вою організаційно-господарського плану будь-якого підприємства.

2. Класифікація систем господарювання та основні етапи обґрунтування системи господарювання

Залежно від вживаних критеріїв системи ведення господарства можуть бути класифіковані:

• за регіональними рівнями (системи господарювання для країни, зони, області, району, підприємства);

• за галузевим принципом (системирослинництва, тваринництва, допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства; для АПК -за сферами діяльності);

• за факторно-технологічною ознакою (системи оплати праці, машин, землеробства, добрив, годівлі тварин);

• за структурним принципом (виробнича, організаційна і соціальна структура підприємства і т. д.).

На всіх рівнях розробки систем мета і задачі в основному аналогічні. Методологічно правомірно, коли обґрунтовування системи на всіх рівнях ведеться одночасно. Під час формування організаційних, технічних і технологічних складових систем слід враховувати наступне. Чим нижчий рівень, тим глибша і конкретніша повинна бути розробка. Конструювання системи господарювання повинне проводитись в органічному взаємо­зв'язку з розвитком несільськогосподарських галузей АПК.

На формування і розвиток системи господарювання конкретного підприємства, регіону робить вплив велика сукупність чинників і умов виробництва. Вирішальне значення має ресурсний потенціал госпо­дарства, тобто кількісний і якісний стан матеріально-технічних, трудових і земельних ресурсів підприємства, регіону.

Значно впливають на розвиток систени умови виробництва; природні, економічні, організаційні, соціально-демографічні, біологічні і т. д.

Найконсервативнішими і стійкими с природні умови. До них

необхідно пристосовувати проектовану систему господарства, тобто необ­хідно пристосовуватися до рельєфу, ґрунтів, клімату, водного режиму і навколишнього середовища загалом. Важливість біологічних умов зумов­лена використовуванням в сільському господарстві нових організмів, біологічного потенціалу рослин і тварин (він використовується не більше ніж на 50 ).

Соціально-демографічні умови на селі дуже динамічні, за швидкої урбанізації село старіє, самоліквідуються дрібні поселення; за постійного скорочення сільського населення соціальна інфраструктура села не поліпшується.

Тому і раціональні системи господарювання, особливо тепер, зумовлені значною мірою соціально-правовою формою підприємства.

До раціональної системи ведення господарств і регіонів ставлять наступні основні вимоги:

• безумовне виконання державних замовлень;

• поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва, що забезпечує впровадження індустріальних методів; ^ стійкість ведення;

• оптимальні зв 'язок і співвідношення виробничих підрозділів і галузей;

• повне і найраціоначьніше використовування основних складових ресурсного потенціалу (землі, трудових ресурсів, основних і оборотних фондів);

• подолання сезонності праці, порівняльно рівномірна і повна зайнятість трудових ресурсів протягом року;

• створення необхідних накопичень для розширеного відтво­рювання;

• прискорення обороту засобів, що вкладаються, і порівняно рівномірне надходження грошової виручки.

В умовах агропромислової інтеграції до формування системи господа­рювання ставляться також додаткові вимоги: обсяги, асортимент і якість сільськогосподарської продукції підприємств повинні відповідати виробничим планам переробних підприємств; сировина повинна надхо­дити на переробку рівномірно протягом року (сезону).

В практиці систем господарювання склалася дво-, три-, чотири ступінчаті і змішані організагпйні структури.

За двоступінчатої організаційної структури господарство можи; підрозділити на бригади (в галузях рослинництва і тваринництва) і допо міжні та обслуговуючі виробництва.

За триступінчатої - на відділення (цехи), які у свою чергу діляться на бригади (в галузях рослинництва і тваринництва). При цьому в кожному відділенні є всі допоміжні і обслуговуючі виробництва.

Чотириступіпчата структура аналогічна до триступінчатої. Як четвертий ступінь виступає інтеграція в агропромисловому об'єднанні.

Змішана (комбінована) організаційна структура може бути пред­ставлена дво- або триступінчатою організаційною структурою звичайного господарства, яке комбінується з організаційною структурою комплексу (тваринницького), комбінату (овочевого) і т. д.

Специфіка умов і чинників виробництва створює необхідність обгрунтувати систему господарювання для кожного підприємства з урахуванням його організаційної форми. Загальна логіка обґрунтовування систем господарювання представлена на рис. 13.1. За цією схемою доціль­но проводити розробки для крупних сільськогосподарських кооперативів, господарських товариств, державних підприємств, різних об'єднань.

Для фермерського господарства система ведення може бути обґрунтована в прогнозі його розвитку за повного освоєння виробничих

потужностей. При цьому використовуються матеріали наукових установ, досвід передових господарств і їх виробничих підрозділів. Для розрахунку кількісних параметрів застосовуються норми і нормативи, що використовуються в плануванні сільськогосподарського виробництва.

Враховуючи складність цього питання і те, що воно розв'язується на тривалий період, доцільно рекомендувати системний підхід під час широкого використовування економіко-математичних методів.

Для сільськогосподарських підприємств зі складною організаційною структурою обґрунтовування системи ведення слід починати з первинних підрозділів (бригади, ферми і т. д.).

зв'язку з цим виникає безліч самостійних блоків економічної інформації, які доцільно звести в систему за допомогою економіко-математичної задачі блоково-діагональної структури. Такий підхід дозволить об'єктивно обґрунтувати основні складові системи господарю­вання, розробити план економічного і соціального розвитку виробничого колективу.

Первинною тут є економіко-математична модель задачі з оптимізації виробничої структури господарства з урахуванням його раціональної організаційної* структури. Реалізація моделі припускає розробку задачі блоково-діагональної структури. Кожний блок будується з урахуванням оптимізації всіх елементів виробничої структури в підрозділі. Зв'язуючий блок характеризується змінними з продажу продукції на ринку, можливого запасу технічних засобів, капітальними вкладеннями, запасу трудових ресурсів, відтворення стада тварин з урахуванням кооперації і інтеграції виробництва.

Проектована система господарювання повинна ґрунтуватися на всіх досягненнях науково-технічного прогресу, відображати новітні розробки науково-дослідних і навчальних інститутів, а також передовий досвід. Для її розробки з фахівців створюються комісії, які очолюють керівники господарств. В їх склад на договірних засадах входять фахівці науково-дослідних установ і проектних організацій. Розроблений проект обговорюють і затверджують на зборах трудових колективів підприємств.

Фермерське господарство обґрунтовує систему ведення або самостійно (за наявності у фермера спеціальної сільськогосподарської освіти), або користуються послугами спеціалістів інших господарств і установ.