
- •3.Написати процедуру метода Гауса по блок-схемі.
- •2.Розкладання періодичної функції в ряд Фур'є (теорія)
- •3.Написати программу методу половинного ділення за блок-схемою:
- •4.Програма множення матриці на вектор.
- •3.Програма табулювання функції із записом результатів у масив і виведення на текстовий екран
- •4.Знаходження визначеного інтеграла методом Сімпсона
- •3.Програма табулювання функції із записом результатів у масив і виведення на текстовий екран.
- •1.Оператори циклів з відомою кількістю повторень. Ітераційні цикли. Процедури дострокового завершення циклу.
- •3.Запрограмувати метод крамера
- •4.Написати функцію побудови і табулювання ряду Фур’є(за блок схемою)
- •4. Інтеграли з заданою точністю.
- •Функції
- •3.Програма розв’язання квадратного рів-ня (консольна)
- •4.Програма Методу половинного ділення
- •3.Програма Методу половинного ділення
- •4 Метод Ньютона (Консольний)
- •1.Масив (Array) – це обмежена, впорядкована сукупність однотипних пронумерованих
- •4.Програма переглядач графічних файлів
- •1.Метод Ньютона для розвязання нелінійних рівнянь.
- •4. Програма розв’язання квадратного рівняння.
- •1.Компонента tChart та приклад.
- •2.Вказівники
- •3. Програма множення матриці на вектор.
- •4.Метод Ньютона(вік)
- •3.Програма трикутник
- •3.Програма знаходження мінімального і максимального елемента матриці!!!!
- •4.«Елементи_управління»
- •3.Метод Ньютона
- •4.Метод Монте Карло
- •1.Алгоритми
- •3.Фурьє Фурьє
- •3.Запрограмувати метод Крамера (Delphi).
- •2.Функції вводу/виводу мови с
- •4.Метод прямокутників(вкладений файл)
- •4.Табулювання функції із виведенням результатів на екран
- •3.Множення матриці на вектор Делфі
- •3.Трикутник
- •4.Функція методу гАуса
- •1 Метод Крамера та його недоліки
- •3 Програма знаходження мінімального максимального елемента матриці
- •4 Метод половинного ділення
4.Програма множення матриці на вектор.
#include <iostream.h>
#include <stdlib.h>
#include <conio.h>
#include <stdio.h>
#include <windows.h>
int main()
{
int n,m,i,j,kol;
float A[100][100],c[100],d[100];
char buff[50];
cout<<"Vvedit kilkist r9dkiv: "; cin>>n;;
cout<<"Vvedit kilkist stovbciv: "; cin>>m;
cout<<"Vvedit kilkist koordunat vektora: "; cin>>kol;
cout<<endl<<endl;
cout<<("Vvedit elementu matruci: ");
cout<<buff<<endl;
for(i=0;i<n;i++)
for(j=0;j<m;j++)
{cin>>A[i][j]; }
cout<<endl;
cout<<("Vvedit koordunatu vektora: ");
cout<<buff<<endl;
for(j=0;j<kol;j++)
{cin>>c[j]; }
for(j=0;j<n;j++)
{
d[j]=0;
for(i=0;i<m;i++)
d[j]+=A[j][i]*c[i];
}
cout<<endl;
cout<<("Rezyltat: ");
cout<<buff<<endl;
for(i=0;i<n;i++)
cout<<d[i]<<endl;
getch();
return 0;
}
Білет3 1. Процедури стандартні і власні. Опис та використання
У Делфі
Процедура – це послідовність операторів оформлена певним однозначно оформленим способом.
Розрізняють опис та виклик процедури на виконання.
Опис розміщується в описовому блоці.
Щоб виконати процедуру в потрібному місці головної програми, у цьому місці поміщають ім’я процедури. Таке звертання до процедури наз. оператором виклику процедури. Процедури бувають із параметрами та без параметрів.
Опис процедури без параметрів
Procedure < ім’я процедури >;
[не обов’язкова описова частина процедури ]
Begin
< обов’язкова описова частина процедури >
End;
Стосовно процедур розрізн. Локальні і Глобальні змінні.
Локальними наз. змінні оголошені всередині процедури, поза нею вони не доступні.
Змінні використані у процедурі. Однак описані в головній програмі наз. глобальними стосовно цієї процедури(їх використання – це поганий стиь програмування).
Формальні і фактичні параметри процедури:
За посередністю параметрів процедура обмінюється даними у програмою, яка її викликає.
Параметри, що є в описі процедури наз. формальними.
Параметри, що є у виклику процедури наз. фактичними.
Розрізняють вхідні і вихідні параметри.
Опис процедури и з параметрами:
Procedure < ім’я процедури >(<вхідні параметри :типи параметрів>;
Var <вихідні параметри :типи параметрів>);
[<описова частина процедури>]
Begin
<виконувана частина процедури>;
End;
Під час виклику процедури фактичні параметри потрібно задавати в тому ж порядку, в якому перелічено формальні параметри.
Необхідно дотримуватися суворої відповідності типів формальних і фактичних параметрів.
3.Програма табулювання функції із записом результатів у масив і виведення на текстовий екран
Табуляція функції означає створити таблицю, в якій для кожного значення аргументу обчислено відповідне значення функції.
program Project1;
{$APPTYPE CONSOLE}
Uses
SysUtils;
Type Vector = array[0..640] of Real;
VAR Xe, Ye:Vector;
a1, b1, h : Real;
i,Ne : Integer;
function f(x:real):real;
begin
f:=x*x
end;
BEGIN
writeln('Nе=');
readln(Ne);
writeln('a1,b1=');
readln(a1,b1);
h := (b1-a1)/(Ne-1);
Xe[0]:=a1;
FOR i:=1 TO Ne-1 DO begin
Ye[i] := f(Xe[i]);
Xe[i+1] := Xe[i] + h;
Writeln(Ye[i]:6:3, Xe[i]:6:3);
end;
Readln
END.
Програма табулює функцію f=x^2.Під час введення даних ми отримаємо два стовпчика чисел правий стовпчик це X а лівий стовпчик це Y. Якщо кожне число правого стовпчика піднімемо до квадрату то отримаємо відповідне число лівого стовпчика. a1 I b1 це область визначення функції(b1>a1-завжди).Ne-Кількість точок які ми хочемо протабулювати.