4.Програма множення матриці на вектор.

#include <iostream.h>

#include <stdlib.h>

#include <conio.h>

#include <stdio.h>

#include <windows.h>

int main()

{

int n,m,i,j,kol;

float A[100][100],c[100],d[100];

char buff[50];

cout<<"Vvedit kilkist r9dkiv: "; cin>>n;;

cout<<"Vvedit kilkist stovbciv: "; cin>>m;

cout<<"Vvedit kilkist koordunat vektora: "; cin>>kol;

cout<<endl<<endl;

cout<<("Vvedit elementu matruci: ");

cout<<buff<<endl;

for(i=0;i<n;i++)

for(j=0;j<m;j++)

{cin>>A[i][j]; }

cout<<endl;

cout<<("Vvedit koordunatu vektora: ");

cout<<buff<<endl;

for(j=0;j<kol;j++)

{cin>>c[j]; }

for(j=0;j<n;j++)

{

d[j]=0;

for(i=0;i<m;i++)

d[j]+=A[j][i]*c[i];

}

cout<<endl;

cout<<("Rezyltat: ");

cout<<buff<<endl;

for(i=0;i<n;i++)

cout<<d[i]<<endl;

getch();

return 0;

}

Білет3 1. Процедури стандартні і власні. Опис та використання

У Делфі

Процедура – це послідовність операторів оформлена певним однозначно оформленим способом.

Розрізняють опис та виклик процедури на виконання.

Опис розміщується в описовому блоці.

Щоб виконати процедуру в потрібному місці головної програми, у цьому місці поміщають ім’я процедури. Таке звертання до процедури наз. оператором виклику процедури. Процедури бувають із параметрами та без параметрів.

Опис процедури без параметрів

Procedure < ім’я процедури >;

[не обов’язкова описова частина процедури ]

Begin

< обов’язкова описова частина процедури >

End;

Стосовно процедур розрізн. Локальні і Глобальні змінні.

Локальними наз. змінні оголошені всередині процедури, поза нею вони не доступні.

Змінні використані у процедурі. Однак описані в головній програмі наз. глобальними стосовно цієї процедури(їх використання – це поганий стиь програмування).

Формальні і фактичні параметри процедури:

За посередністю параметрів процедура обмінюється даними у програмою, яка її викликає.

Параметри, що є в описі процедури наз. формальними.

Параметри, що є у виклику процедури наз. фактичними.

Розрізняють вхідні і вихідні параметри.

Опис процедури и з параметрами:

Procedure < ім’я процедури >(<вхідні параметри :типи параметрів>;

Var <вихідні параметри :типи параметрів>);

[<описова частина процедури>]

Begin

<виконувана частина процедури>;

End;

Під час виклику процедури фактичні параметри потрібно задавати в тому ж порядку, в якому перелічено формальні параметри.

Необхідно дотримуватися суворої відповідності типів формальних і фактичних параметрів.

3.Програма табулювання функції із записом результатів у масив і виведення на текстовий екран

Табуляція функції означає створити таблицю, в якій для кожного значення аргументу обчислено відповідне значення функції.

program Project1;

{$APPTYPE CONSOLE}

Uses

SysUtils;

Type Vector = array[0..640] of Real;

VAR Xe, Ye:Vector;

a1, b1, h : Real;

i,Ne : Integer;

function f(x:real):real;

begin

f:=x*x

end;

BEGIN

writeln('Nе=');

readln(Ne);

writeln('a1,b1=');

readln(a1,b1);

h := (b1-a1)/(Ne-1);

Xe[0]:=a1;

FOR i:=1 TO Ne-1 DO begin

Ye[i] := f(Xe[i]);

Xe[i+1] := Xe[i] + h;

Writeln(Ye[i]:6:3, Xe[i]:6:3);

end;

Readln

END.

Програма табулює функцію f=x^2.Під час введення даних ми отримаємо два стовпчика чисел правий стовпчик це X а лівий стовпчик це Y. Якщо кожне число правого стовпчика піднімемо до квадрату то отримаємо відповідне число лівого стовпчика. a1 I b1 це область визначення функції(b1>a1-завжди).Ne-Кількість точок які ми хочемо протабулювати.