Питання для самостійного опрацювання:

1. Кримінологічна характеристика необережної злочинності.

2. Детермінанти необережної злочинності.

3. Характеристика осіб, які вчиняють необережні злочини.

4. Основні напрямки запобігання необережним злочинам.

5. Характеристика основних положень Закону України „Про об’єкти підвищеної небезпеки”.

Література:

1. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

2. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

Кудрявцев С.В. Конфликт и насильственное

3. преступление.-М.,1991

4. Шестаков Д.А.Супружеское убийство как общественная проблема.-СПб, 1992

5. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления.-М., 1993

6. Антонян Ю.М., Голубев В.П., Кудряков Ю.Н. Изнасилования: причины и предупреждение

7. Жалінський А.Є., Костицький М.В. Ефективність профілактики злочинів і кримінологічна інформація.-Львів, 1980.

8. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений.-Киев, 1980

9. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки.

10. Проект Закону України “Про профілактику злочинів” від 12.05.1998 р.

11. Лановенко И.П. Наркотизм и преступность.-Киев, 1994

12. Лановенко И.П. Предупреждение наркотизма среди несовершенолетних// Наркотизм и преступность.-Киев, 1994

13. Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” від 15 лютого 1995 р. //ВВР України 1999.-№36

14. Закон України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними” від 15 лютого 1995р.//ВВР України.- 1995.-№10

15. Бандурка С.А., Слинько С.В. Наркомания: уголовно-правовые средства борьбы.-Х.,2001

16. Брилев В.И. Криминологические аспекты концепции борьби с наркобизнесом. Екатеринбург, 1998

Тема 17. Пенітенціарна злочинність.

Під час опрацювання матеріалів, студенти мають з’ясувати, що представляє собою пенітенціарна злочинність та які особливості вона має.

Пенітенціарну злочинність можна визначити як кримінальні пору­шення ізольованими від суспільства особами встановлених правил їх ут­римання та вчинення ними інших злочинів. Злочинність у місцях позбав­лення волі являє собою найнебезпечніші відхилення від правових норм.

Види: а) за ступенем тяжкості — на особливо тяжкі, тяжкі, середньої тяж­кості та невеликої тяжкості; б) за формами вини — умисні і необережні; в)за об'єктом посягання та мотивами — злочини проти порядку від­бування покарання, насильницькі злочини, корисливі злочини, статеві злочини; г) за соціально-демографічними ознаками — злочини чоловіків, жі­нок, неповнолітніх.

Особливості пенітенціарної злочинності:

1. за останні роки (2005 – 2010 р.р.) намітилася тенденція до зниження рівня пенітенціарної злочинності;

2. найбільш криміногенними залишаються установи суворого режи­му, де утримуються особи, які вже відбували покарання у місцях позбав­лення волі.;

3. найвищий рівень злочинності у розрахунку на 1 тис. засуджених спостерігається в колоніях - поселеннях для осіб, які стали на шлях ви­правлення;

4. у структурі пенітенціарної злочинності найпоширенішими є такі злочини, як злісна непокора адміністрації, втеча з колоній-поселень та погроза і насильство;

5. більшість злочинів вчинюються в нічний час та робочі дні тижня у житлових зонах;

6) злочини в основному вчиняють злісні порушники режиму і особи, що перебувають на профілактичному обліку.

В середовищі засуджених існує своя субкультура й ієрархія. Для того, щоб відокремити себе від інших засуджених та три­мати їх у покорі, організатори злочинних угруповань розробили і нама­гаються впроваджувати свої "закони".

Різні злочинні угруповання у середовищі засуджених становлять під­вищену суспільну небезпеку. По-перше, вони формуються з осіб, які мають кримінальне минуле (незалежно від того, були вони за це притяг­нуті до відповідальності чи ні). По-друге, їх члени вчиняють злочини час­тіше, ніж інші засуджені. По-третє, злочинні угруповання є своєрідними каталізаторами розповсюдження злочинності у виправних установах. По-четверте, наявність "протиправного бізнесу" в місцях позбавлення волі, який існує завдяки злочинним формуванням, дає змогу втягувати в зло­чинну діяльність нових засуджених, а також негативно впливати на тих, хто не має змоги дістати підтримку з боку адміністрації виправних уста­нов. По-п'яте, ці структури мають свою ієрархію "авторитетів" ("вимагателів", "охоронців" тощо). По-шосте, члени таких груп насаджують ат­мосферу єдиної "сім'ї", певні ритуали, після виконання яких між "новач­ком" і "авторитетом" настають відносини "батька" (пахана) та "сина" (пацана).

Злочинність у місцях позбавлення волі має свою специфіку, яка по­яснюється особливістю формальних і неформальних стосунків між засу­дженими, з одного боку, та ними і адміністрацією виправних установ — з іншого. Важливою ознакою цієї злочинності є те, що вона порушує нор­мальну роботу установ з виконання покарання, перешкоджає процесу ресоціалізації засуджених, формує почуття загальної недовіри до кримі­нально-виконавчої системи та її працівників.

Пенітенціарна злочинність характери­зується досить високим рівнем латентності. У латентній злочинності можна виділити два її види: 1) "природну", тобто не виявлену адмініст­рацією виправної установи в силу самої специфіки злочинів серед засу­джених і соціально-правової пасивності певної їх частини; 2) "штучну" латентність, яка охоплює ті злочини, про які відомо службовим особам виправних установ, але вони не порушують кримінальних справ з різних мотивів, як правило, кар'єристських, і не реєструють злочинні дії.

До соціально-психологічних чинників пенітенціарної злочинності належать: стан фрустрації деяких засуджених, що породжує агресію (у тому числі групову); почуття страху; відчуття нудьги та безвихідності; алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, гомосексуалізм; міжособистісні та міжгрупові конфлікти; психологія натовпу, яка знеособлює людину і породжує у неї комплекс неповноцінності.

Злочини в середовищі засуджених значною мі­рою пов'язані зі стійкими викривленнями їх ціннісних орієнтацій. Це негативне ставлення до праці, норм права, уявлення про те, що авторитет можна завоювати силою чи приниженням слабших, побиттям собі подіб­них, опором адміністрації виправної установи, створенням неформальних угруповань на порушення вимог режиму тощо. Сюди також відносяться: - негативне сприйняття необхідності дотримання режиму; - нігілістичне ставлення до загальноосвітньої та професійно-техніч­ної освіти; - неприйняття будь-яких форм виховної роботи, яка, до речі, про­водиться не професійно та формально; - лояльне ставлення до засуджених, які вчиняють злочини у виправ­них установах; - схвалення норм кримінальної субкультури.

Важливим чинником пенітенціарної злочинності є недоліки в системі виконання кримінальних покарань. Фактори, що зумовлюють недоліки у діяльності виправних установ, можна поділити на: юридичні; економічні; організаційні і соціально-пси­хологічні, їх усунення потребує суттєвого поліпшення умов утримання засуджених, удосконалення кримінально-виконавчого права, формуван­ня пенітенціарної системи відповідно до вимог міжнародних стандартів.

Детермінантами зло­чинності у місцях позбавлення волі є: наявність у значної кількості засуджених тих чи інших психічних аномалій; велика частка рецидивістів серед засуджених (майже половина ра­ніше судимі); невисокий освітній рівень і примітивні потреби; емоційна нестійкість особи, обмежена здатність саморегуляції по­ведінки, стан збудженості; конформізм, залежність від інших засуджених і водночас немож­ливість змінити оточуюче середовище; занурення у своє "я", замкнутість, песимізм та інші депресивні ста­ни, які за відсутності здорової розрядки виливаються у хуліганство, на­сильство, злісну непокору адміністрації виправної установи; завищена самооцінка, впертість, а у затятих рецидивістів — деспотизм, який разом з організаторськими здібностями сприяє вчиненню гру­пових, ретельно підготовлених злочинів; криміногенність самого середовища засуджених.

До факторів, що сприяють вчиненню злочинів ув'язненими, можна віднести:

- переповненість виправних установ, що значно погіршує комуналь­но-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засуджених;

- незабезпеченість виправних установ необхідним матеріально-тех­нічним обладнанням, неукомплектованість особовим складом та кваліфі­кованими спеціалістами;

- недоліки в організації та проведенні профілактичної роботи;

- недостатня забезпеченість інженерно-технічними засобами об'єктів охорони та нагляду;

- прорахунки у здійсненні контролю за засудженими, збиранні, об­робці та аналізі інформації, потрібної для прийняття рішень щодо попе­реджувальної діяльності, перекриття каналів проникнення у зону заборо­нених предметів;

- недоліки в забезпеченні режиму утримання ув'язнених, роботі з їх скаргами, заявами, листами;

- вади оперативно-розшукової діяльності;

- недоліки у виховній роботі з засудженими та підвищенні їх освіт­ньо-професійного рівня.

Щодо загальної характеристики особи злочинців у місцях позбавлен­ня волі, то можна сказати, що цей тип відображає певну цілісність со­ціально надбаних, відносно стійких криміногенних властивостей, визна­чальним з яких є невідповідність їх свідомості та діяльності правовим нормам, що регулюють процес виконання кримінальних покарань. Кри­мінологічна типологія цих осіб має включати три групи ознак: а) які ві­дображають ступінь їх криміногенної враженості; б) характер особистіс­них деформацій; в) які розкривають генезис злочинної поведінки під час відбування покарання.

Типи злочинців: 1) випадкові; 2) ситуаційні; 3) нестійкі; 4) злісні; 5) особливо злісні.

Спе­ціально-кримінологічна профілактика спрямована на попередження окремих видів злочинів, до яких належить і пенітенціарна злочинність.

У системі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють: - ранню профілактику, спрямовану на усунення чинників, які нега­тивно впливають на формування особи, і запобігання її переходу на зло­чинний шлях; - усунення факторів, що обумовлюють конкретні злочини; - попередження рецидивних кримінальних проявів.

Захо­ди загальної профілактики у місцях позбавлення волі можна поділити на: методи виявлення та методи усунення, нейтралізації й блокування кри­міногенних факторів. До методів виявлення чинників злочинності у ви­правних установах належать: 1) перевірка роботи адміністрації вищестоящими органами Держав­ного департаменту України з питань виконання покарань та прокуратури. Функції контролю за діяльністю виправних установ покладені на центральний та обласні апарати управління зазначеного департаменту; 2) виявлення криміногенних зон у виправних установах, де найчасті­ше вчинюються злочини; типових для всіх установ недоліків у роботі, які сприяють вчиненню злочинів засудженими; кількісних та якісних змін контингенту засуджених; злочинної субкультури у кожній установі.

До методів усунення, нейтралізації чи блокування факторів злочин­ності у виправних установах належать: 1)технічне переоснащення установ, засобів комп'ютерної обробки ін­формації, охорони та спостереження; 2) укомплектування установ висококваліфікованими кадрами; 3) проведення комплексних оперативних заходів із залученням усіх сил та засобів, включаючи інші виправні установи та органи внутрішніх справ; 4) налагодження чіткого обміну інформацією між різними підрозді­лами установи та системи в цілому про кримінальних лідерів та їх угру­повання з метою своєчасного профілактування цієї категорії осіб; 5) недопущення переповнення виправних установ; 6) підвищення дисципліни працівників установ, сприяння просуван­ню їх по службі та звільнення з виправних установ співробітників, які допускають порушення несення служби; 7) створення окремих загонів з числа злісних порушників режиму відбування покарання; 8) роз'єднання групи, що створює джерело напруги, введення до її складу засудженого, який може запобігти конфліктам.

Формами індивідуальної профілактики суспільно небезпечних діянь у виправних установах виступають:

1. вивчення особи засуджених: аналіз кримінальних і особових справ, поштових відправлень; опитування осіб, які добре знають засудже­ного; спостереження за його оточенням; тестування;

2. облік засуджених, що мають відхилення у поведінці: ведення кар­тотек (алфавітних, за видами порушень тощо); комп'ютерного обліку, який включає всі основні дані про особу;

3. методи контролю за поведінкою засуджених, які перебувають на обліку: контроль за допомогою оперативно-розшукових прийомів; повто­рне обстеження протягом певного часу одними й тими самими методами; догляд, обшук, цензура кореспонденції, перевірка посилок, передач та ін­ші режимні заходи; опитування засуджених та персоналу виправних установ.

До індивідуальної профілактики злочинів серед ув'язнених належать також методи зміни особистісних якостей (самовиховання, аутотренінг тощо) та оптимізації взаємовідносин у місцях позбавлення волі (групова психотерапія, раціональний розподіл засуджених по загонах тощо). Основним напрямом індивідуальної профілактики мусить бути ді­яльність адміністрації щодо адаптації засуджених до умов утримання у виправних установах.

Важливим заходом індивідуальної профілактики є ство­рення так званого архівного банку даних про осіб, котрі перебувають на профілактичних обліках. Ці дані можна використовувати як у виправних установах, так і на волі, передаючи відповідну інформацію в територіаль­ні органи внутрішніх справ. Останні, у свою чергу, при затриманні особи повинні негайно направляти до виправної установи всю інформацію що­до осіб, які перебували на профілактичному обліку в правоохоронних ор­ганах.