Питання для самостійного опрацювання:

1. Кримінологічна характеристика жіночої злочинності.

2. Детермінанти жіночої злочинності.

3. Злочини, що скоюються жінками та їх профілактика.

4. Кримінологічна характеристика проституції.

5. Профілактика проституції

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Лановенко И.П. Борьба с вовлечением несовершенолетних в преступную деятельность.- Киев, 1986

5. Шость Н.В. Проблемы борьбы с вовлечением несовершенолетних в преступную и иную антиобщественную деятельность.-Харьков, 1992

6. Гоголева Л.Л., Женунтий В.И., Цыбуленко Т.Д. Вовлечение несовершенолетних в преступную деятельность: виктимологический аспект.-Киев, 1981

7. Жигарев Е.С. Криминологическая характеристика социальных аномалий в среде несовершенолетних и их предупреждение.-М., 1992

8. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершенолетних. Генезис и ранняя профилактика.-Киев, 1985

9. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин.-М., 1992

10. Проституция и преступность /Ред.и сост.Ю.М. Хотченков. -М.,1991

Тема 14. Злочинність неповнолітніх

Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, яка зумовлюється соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх стату­сом у суспільстві. Тому і кримінальне законодавство України містить ок­ремі норми, які передбачають відповідальність і покарання осіб у віці від 14 до 18 років.

Для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато їхніх діянь сприймаються як пустощі, викликані недо­статньою соціальною зрілістю (крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальному за­кладі; хуліганські бійки, відбирання грошей та речей у молодших тощо). Про такі вчинки, як правило, не повідомляють в органи внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які вчиняють неповнолітні — вбивства, тілесні уш­кодження, зґвалтування, злісне хуліганство, грабежі та розбійні напади.

Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від якості боротьби з нею всіх суб'єктів профілактики злочинів.

У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки при­ватного майна (45 %), крадіжки державного і колективного майна (26 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), злісне хуліганство (6 %). Чимало також убивств, тілесних ушкоджень і зґвалтувань. Майже 10 % злочинів пов'язані з незаконним вживанням наркотиків.

Частка злочинів неповнолітніх у загальній злочинності становить 10 %. Жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься із чоловічою у пропорції 1:15, міська до сільської —3:1, молодшої вікової групи (14— 15 років) до старшої (16—17 років) —1:3. Групові злочини серед непов­нолітніх становлять 60—70 %; 15 % усіх злочинів вчинюється у стані ал­когольного чи наркотичного сп'яніння. 80 % злочинів неповнолітні вчи­няють неподалік від свого місця проживання, навчання чи роботи.

Негативними тенденціями сучасної злочинності неповнолітніх є:

1. кількісні показники зростали в середині 90-х років минулого століття, потім намітилась стабілізація, а з 1996 р. навіть щорічне зни­ження рівня в середньому на 1—2 %;

2. спостерігається все більша орієнтація на корисливі та корисливо-насильницькі злочини (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади);

3. збільшення кількості злочинів, які потребують кримінальної "ква­ліфікації" (квартирні крадіжки, викрадання автомототранспорту, рекет тощо);

4. подальше "омолодження" злочинності. Так, 1/5 злочинів вчинюється підлітками, які не досягли 14-річного віку, тобто не є суб'єктами злочину;

5. зростання питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участі у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть убивствах);

6. вчинення тяжких злочинів з незначних приводів, а то й взагалі без приводу, їх виняткова жорстокість і зухвалість;

7. поява "нетрадиційних" для неповнолітніх злочинів (ритуальних убивств, самозахоплень, вандалізму тощо).

8. збільшення так званих "фонових" проявів (вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатись суспільне ко­рисною працею, поширення венеричних хвороб та СНІДу);

9. зростання числа осіб, що мають психічні відхилення від норми, пе­ребувають у обмеженій осудності або пограничному з неосудністю стані;

10. збільшення випадків співучасті неповнолітніх злочинців з дорос­лими, які, як правило, виступають у ролі організаторів чи підбурювачів злочинів;

11. посилення групового характеру злочинності неповнолітніх, яка набуває дедалі більшої організованості.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх злочинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психологічні особ­ливості. До них належать: відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рі­вень конформізму; орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній са­моутвердитись; демонстрування своєї незалежності; підкреслено зневаж­ливе ставлення до моральних і правових норм; злочинна "романтика", го­товність "взяти на себе" чужу провину; плазування перед авторитетом рецидивістів; втрата почуття відповідальності за свої вчинки; орієнтуван­ня на хвилинну втіху.

Основні типи не­повнолітніх злочинців:

— особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчиняють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу із складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

— особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характери­зуються нестійкою соціальною спрямованістю;

— особи з негативною спрямованістю, яка не досягла рівня устален­ня, і з передкримінальним досвідом;

• особи, що характеризуються сформованою антисоціальною спря­мованістю і мають кримінальний досвід.

Детермінанти злочинів неповнолітніх загалом тотожні тим, які обумовлюють злочинність дорослих. Це ті самі кризові явища і процеси, що існують у нашому суспільстві на макро- і мікрорівні. Але у зв'язку з неповноліттям правопорушників вони мають свою специфіку.

Тому істотним у визначенні детермінантів правопорушень вважають динамічний зв'язок і взаємозалежність умов життєдіяльності і соціальної ситуації розвитку підлітка, що впливають на його пристосування до умов середовища.

Причинами цього є соціальна незрілість та фізіологічна не сформованість організму, що проявляються у прагненні пізнати нові відчуття, до­питливості, недостатній здатності передбачати наслідки своїх дій тощо. Але головне — в яке русло будуть спрямовані їхні бажання та інтереси. Потрібно вміти дати їм вихід у позитивному напрямі, а ті, що мають яскраво виражений негативний характер, — нейтралізувати. Це означає, що треба здійснювати послідовний процес виховання підлітка у сім'ї, школі, на виробництві. На жаль, це робиться далеко не завжди, і тоді психологічні особливості неповнолітнього дістають вихід в асоціальну сферу.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього, антисуспільна поведінка може спочатку набувати характеру дрібного хулі­ганства, дрібних крадіжок тощо. Однак, зали­шаючись часто-густо безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід. Тут уже повністю включаються такі мотиви, як бажання жити на широку ногу, пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя.

Останнім часом набув поширення термін "саморуйнівна поведінка". Під нею розуміється такий спосіб буття, коли молода людина не зацікав­лена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної реалізації свого потенціалу, конфліктує з суспільством, кидає йому ви­клик.

В японській політології є теорія трьох поколінь, які послідовно змі­нюють одне одного: перше — активно розбудовує, друге — раціонально використовує зроблене, третє — промотує надбане. У країнах СНД, як твердять прихильники цієї теорії, зараз час третього покоління, але за ним обов'язково прийде перше.

Чинниками, які обумовлюють злочини неповнолітніх, традиційно вважаються: негативний вплив у сім'ї; недоліки у шкільному вихованні; незайнятість суспільна корисною працею; негативний вплив мікро середовища; вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики зло­чинів неповнолітніх.

Попередження злочинів неповнолітніх має здійснюватися за участю всіх правоохоронних органів, їх спеціалізованих служб, а також закладів освіти і представників громадськості.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються такі методи: переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життє­вих проблем.

Залежно від об'єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:

1. ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які нега­тивно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;

2. усунення чинників, що сприяли вчиненню конкретних злочинів;

3. попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх.

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність заходів, що здійснюються державними органами і громадськими організаціями для:

— оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

— знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

— корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні девіантні відхилення у поведінці, з тим щоб не дати їм можливості перейти до вчинення злочинів.

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факто­рів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими самими, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом даних криміногенних чинників.

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він передбачає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; 6) надання допомоги у праце­влаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні.

Боротьба зі злочинністю неповнолітніх має плануватися і здійснюва­тися на різних рівнях і напрямах, враховуючи різні контингенти осіб. Во­на повинна включати в себе широкий діапазон загальновиховних, профі­лактичних та каральних заходів. За своєю спрямованістю вони мають по­переджати злочинну поведінку неповнолітніх, припиняти розпочаті кри­мінальні дії, а також не допускати їх рецидиву. У цій справі не можна жаліти коштів, адже йдеться про майбутнє України.