1. Поняття та зміст конст. Ладу.

Професор А. Крусян - «Концепт «конституційний лад» є од­ним з найважливіших та водночас од­ним з найбільш невизначених у сучасній конституційно-правовій науці. Будучи однією з фундаментальних категорій конституціоналізму, конституційний лад не має свого легального, закріпле­ного в чинному законодавстві визначен­ня. Втім ця категорія застосовується в тексті Конституції України, наприклад, у статтях 5,17, 37.» Вона пропонує використовувати таке доктриналь - не визначення конституційного ладу — це конституційно закріплена та реально існуюча система організації держави та суспільства, що визначає та за­безпечує політико-правові основи фор­мування сучасного українського консти­туціоналізму. Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

2. Принципи конст. ладу - це загальні, вихідні й визначальні ідеї, що лежать в основі суспільного і державного ладу Укра­їни, взаємовідносин особи і держави, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших державних і суспільних інституцій.

Виходячи із змісту положень розділу першого Конституції Украї­ни, загальними принципами конституційного ладу України є наступні принципи:

1) народовладдя; 2) суверенітету; 3) поділ влади на 3 гілки; 4) ві-сті держави перед людиною і суспільством за свою д-сть; 5)верховенства права; 6) прямої дії норм Конституції; 7) визнання й гарантування місцевого самоврядування; 8) визнання пріоритету загальнолюдських цінностей; 9) судового захисту прав і свобод людини і громадянина; 10) визнання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою; 11) єдиного громадянства; 12) єдиної державної мови; 13) цілісності і недоторканності території України; 14) політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспіль­ного життя в Україні; 15) непорушності права приватної власності; 16) пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси; 17) захисту прав усіх суб'єктів права власності; 18) свободи інформації; 19) недопустимості використання Збройних Сил, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою пова­лення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджан­ня їх діяльності; 20) адміністративної автономії окремих територі­альних одиниць (Автономна Республіка Крим).

3. Гуманістичні, економічні та політичні основи конст. Ладу.

Гуманістичні засади конституційного ладу України (ст. 3, 4, 25) - це основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в державному будівництві та місцевому самоврядуванні. Конституція України 1996 р. на відміну від конституцій «радянського» типу кардинально змінює підхід до розв'язання проблеми про співвідношення людини і держави. Проголошуючи визнання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю, Конституція України (ст. 3) формулює відповідь на цю проблему: не людина створена для держави, а навпаки - держава для людини, держава відповідає за свою діяльність перед людиною, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. В цьому якраз і полягає гуманістична сутність Конституції України, а гуманізм, таким чином, набуває значення найголовнішого принципу конституційного ладу України.

Політичні основи конституційного ладу містяться у положеннях ст. ст. 15, 17, 18, 20, 36, 37, 69, 71-74 чинної Кон­ституції. Діяльність політичних партій є необхідною передумовою фор­мування демократичної, правової де­ржави та розвинутого громадянського суспільства, а також їх взаємодії. Звід­си актуалізується питання щодо ефективізації діяльності політичних партій в сучасному суспільстві, що виявляється в необхідності розвитку та удосконален­ня політичної системи та її відповідного конституційно-правового врегулювання. Конституційні засади існування багатопартійної політичної системи, принци­пи організації та діяльності політичних партій в Україні закріплено у ст. ст. 15, 36, 37 Основного Закону держави, а саме: політична багатоманітність; свобо­да політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України; право громадян України на свободу об’єднання у політичні партії; визначення основної мети функціонування політичних пар­тій, зокрема, сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян та участь у виборах; членами політичних партій можуть бути лише громадяни України; закріплення норми, що обме­ження щодо членства у політичних пар­тіях встановлюються виключно Консти­туцією і законами України.

Економічні основи конституційного ладу містяться у положеннях ст. 13, 14, 41, 42 чинної КУ. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Термін «власність» уживається у двох значеннях: в юридичному - для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному - для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності. Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому - економічному - значенні. Конституція України: Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання - всі суб'єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. З ст. 13). . Визначає коло суб'єктів права користування природними об'єктами права власності народу - громадяни України; Встановлює обмеження щодо використання власності - вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

4. Проблема конституційного та правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація в практиці державного будівництва.

Про­блема правової держави постала наприкінці 80-х років минулого століття і сьогодні вона переросла у проблему співвідношення понять конституційної і правової держави. Поняття правової держави згадува­лося ще у 1813 р. в роботах Карла Велькера, який розумів її як форму держави, що змінює на певному істо­ричному етапі «деспотію» і «теократію». Правова держава — тип держави з розвинутим громадянським суспільс­твом, у якій організація і діяльність вла­ди засновані на принципі верховенства права, визнанні та забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, взаємній відповідальності держави і особи, дотри­манні реального поділу влади. В такій державі юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини, які визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституційна держава — тип де­ржави, основним законом якої є конс­титуція, а закріплення і юридична га­рантія основних прав і свобод людини і громадянина займають в ній найго­ловніше місце. Саме Конституція вста­новлює ті основні гарантії прав і свобод людини, на досягнення яких держава має спрямувати свою діяльність. Кон­ституційною також є держава, в якій народне представництво відіграє вирі­шальну роль у здійсненні законодавчої і виконавчої влади. За обсягом правова держава охоп­лює конституційну, і перша формується за існування і на підґрунті другої. Питання співвідношення конститу­ційної і правової держав не знайшло однозначного тлумачення у науці. Де­які науковці, передусім дореволюційні, вважали, що категорії «конституційна» і «правова держава» є ідентичними і од­накові за об’ємом (М. М. Ковалевський, С. А. Муромцев), інші визначали конс­титуційну державу як практичне втілен­ня ідеї правової держави (Ф. Кокошкін). В. М. Гессен говорив, що лише консти­туційна держава є правовою. Інші вважали, що правова держава є поняттям метаюридичним та його неможна ототожнюва­ти з поняттям конституційної держави, що є за об’ємом вужчим, ніж перше (С. А. Котляревський).

Теоретичні розробки українських правників початку ХХ-го століття з проблем правової держави, як найдовершенішої форми існування держави взагалі зберігають свою цінність і сьогодні, і варті серйозної уваги сучасних філософів, політологів, вчених-конституціоналістів.

Одним із таких правників є Богдан Кістяківський. Характеризуючи правову державу, Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість. На його думку, фактором влади виступають не закони, а — невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними. По-друге: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».